Головуючий у 1 інстанції - Бабаш Г.П.
Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.
22 червня 2015 року справа № 805/94/15-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Васильєвої І.А., Жаботинської С.В. за участі секретаря судового засідання Корадо А.А., позивача ОСОБА_1 , представників відповідача-1 Віціні О.О., за довіреністю від 10.03.2015 року, ОСОБА_2 , за довіреністю від 10.03.2015 року, представника відповідача-2 Кирильченко Я.Ю., за довіреністю від 04.02.2015 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 р. у справі № 805/94/15-а (головуючий І інстанції Бабаш Г.П.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання наказу щодо звільнення незаконним та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач-1), Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач-2) про визнання наказу щодо звільнення незаконним та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року задоволено позовні вимоги. Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 26 вересня 2014 року №1674 в частині звільнення з органів внутрішніх справ на підставі п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів ВКР Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області майора міліції ОСОБА_1 ; визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 29.09.2014 року №354о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ на підставі п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів ВКР Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області майора міліції ОСОБА_1 ; поновив ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів ВКР Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 29 вересня 2014 року; стягнув з Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу (з 29 вересня 2014 року по 25 березня 2015 року) у розмірі 36 196,50 грн. Відповідно до ст. 256 КАС України допустив до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.
Відповідачі не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовано апеляційні скарги тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Окрім того, зазначено, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
В обґрунтуванні апеляційної скарги відповідач-1 зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи та його висновки не відповідають цим обставинам, оскільки з матеріалів службового розслідування вбачається, що позивачем скоєно вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, які полягають у вимаганні ним та отриманні грошей з підприємців м. Краматорська, а також сприянні незаконні діяльності представників так званої «ДНР». Про це свідчить і той факт, що у мережі Інтернет розміщені публікації про протизаконну діяльність Краматорської міліції, насамперед позивача, що негативно характеризує його як працівника міліції, викликає суспільний резонанс, та й впливає не тільки на його авторитет, а і авторитет міліції в цілому. Вчинення таких дій суперечило інтересам служби, що призвело встановлення негативної суспільної думки населення щодо органів внутрішніх справ. У зв'язку із скоєнням позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, допущених позивачем порушень Закону України «про міліцію», Присяги працівника ОВС України, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, керівництвом і було прийнято рішення про звільнення останнього з органів внутрішніх справ за п.66 Положення. Таким чином, наказ про звільнення позивача з органів внутрішніх справ виданий з дотриманням вимог діючого законодавства. При звільненні з позивачем був проведений грошовий розрахунок у більшому розмірі із переплатою сум, що не було враховано судом. Апелянт також зазначає, що позивачем порушено строк звернення до суду передбачений ст.99 КАС України, оскільки позивача ще 10.11.2014 року було повідомлено про звільнення засобами телефонного зв'язку.
В обґрунтуванні апеляційної скарги відповідач-2 зазначає, що приєднується до апеляційної скарги відповідача-1. Також вказує, що при звільненні з позивачем був проведений грошовий розрахунок у більшому розмірі із переплатою сум, оскільки наказ про звільнення позивача надійшов несвоєчасно. Підставою звільнення позивача з органів внутрішніх справи було скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, встановлене службовим розслідуванням, що проводилось ГУ МВС України в Донецькій області. Висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Позивач в судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечував, вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційні скарги не обґрунтованими та не підлягає задоволенню.
Представники відповідачів в судовому засіданні доводи апеляційних скарг підтримали, вважають, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, апеляційні скарги обґрунтованими та такими що підлягає задоволенню.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторін, пояснення свідків, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Наказом №327о/с від 21.07.1999 року ОСОБА_1 прийнято на службу до органів внутрішніх справ. Позивач проходив службу у Краматорському МВ ГУ МВС України в Донецькій області на посаді оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку Краматорського міськвідділу ГУМВС України в Донецькій області, спеціальне звання - майор міліції (т.1 а.с.17)
Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 26.09.2014 року №1674 «Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУМВС в області та покарання винних» на підставі п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і молодшого начальницького складу, ігнорування ст. 65 Конституції України та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, порушення ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України (т.1 а.с.7).
Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 29 вересня 2014 року №354о/с відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за п.66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу). Також даним наказом майору міліції ОСОБА_1 обчислено вислугу років - 15 років 02 місяці 06 днів. Даний наказ прийнято на підставі наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 26.09.2014 року №1674 (т.1 а.с.8).
Позивач, вважаючи зазначені накази протиправними, не погоджуючись зі звільненням, звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних наказів. Зазначивши, що ні у висновку службового розслідування, ні в інших матеріалах справи не міститься посилань на конкретні докази, якими підтверджується вчинення позивачем дискредитуючого вчинку. Тобто, про фактичну недоведеність відповідачем-1 скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, дослідивши правомірність даного звільнення, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565-ХІІ), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення № 114), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону № 565-ХІІ, у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу політичних партій та інших об'єднань громадян.
Згідно із частиною 1 статті 5 Закону № 565-ХІІ, міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.
Статтею 10 Закону №565-ХІІ, визначено основні обов'язки міліції. Також, встановлено, що працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.
Відповідно до ст. 16 Закону № 565-ХІІ, особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Відповідно до частини 10 статті 17 Закону № 565-ХІІ, та постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382 при прийнятті на службу до міліції працівники складають присягу наступного змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю.
Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ.
Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.
Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону».
Згідно зі ст. 18 Закону № 565-ХІІ, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки (п.1 Положення № 114).
Згідно п. 10 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією України та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Відповідно до п. 66 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
Звільнення з органів внутрішніх справ осіб рядового і начальницького складу, з підстав визначених п.66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.
За приписами пункту 62 цього Положення №114, звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту, за вчинення дисциплінарного проступку особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим статутом, статтею 7 якого передбачені обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України щодо дотримання службової дисципліни.
Статтею 7 Дисциплінарного статуту, визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.
Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.
Відповідно до положень статті 14 Дисциплінарного статуту, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Згідно з ч. 4 ст. 14 Дисциплінарного статуту, порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.
Таким чином, пунктом 66 Положення №114 передбачено спеціальну підставу для припинення служби, яке відбувається у формі звільнення.
Колегія суддів зазначає, що під вчинками, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.
Тобто, припинення служби за вказаною нормою є найсуворішою санкцією відповідальності працівника ОВС, який вчинив діяння, несумісне з посадою та може мати місце лише тоді, коли доведено, що особа скоїла такий вчинок, проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
При цьому, звільнення особи повинно проводитись з дотримання вимог ст.14 Дисциплінарного статуту. Тобто, передумовою звільнення є ретельне службове розслідування.
Таким чином, факт скоєння такого вчинку підлягає встановленню та повинен бути доведеним, отже, всі обставини скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, мають бути встановлені в процесі проведення службового розслідування, а саме: чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою тощо.
Відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, яка затверджена наказом МВС України від 12.03.2013 року № 230, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за № 541/23073 (далі - Інструкція №541/23073), службовою особою органу (підрозділу) внутрішніх справ, якій доручено проведення службового розслідування має бути забезпечене повне, всебічне і об'єктивне дослідження обставин подій, які стали підставою для його призначення, задля чого ця особа наділена повноваженнями, передбаченими підпунктом 6.2.1 Інструкції.
Пунктом 5.1 даної Інструкції встановлено строк службового розслідування, який за загальним правилом може тривати місяць із дня видання наказу про його призначення.
Разом з тим, відповідно до пункту 6.3 Інструкції №541/23073, особа рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ, стосовно якої проводиться службове розслідування, має, зокрема, право отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для його проведення; висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка(і) його проводить(ять); за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.
Цієї нормою також встановлено заборону затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи, стосовно якої таке проводиться, письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення.
За пунктом 8.3 Інструкції №541/23073, в описовій частині висновку службового розслідування викладаються встановлені при проведенні службового розслідування відомості про: обставини, за яких особа (особи) РНС скоїла(и) дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; посаду, звання, прізвище, ім'я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в органах внутрішніх справ і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних"), характеристику особи (зокрема, про наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), винної в учиненні дисциплінарного проступку, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями особи РНС та їх наслідками; умови, що передували скоєнню дисциплінарного проступку або спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи (осіб) РНС, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного.
Також в описовій частині зазначаються відомості про залучення фахівців та дані про них, висвітлюються подані ними результати.
Колегія суддів зазначає, що за вимогами Інструкції №541/23073 висновки службового розслідування мають ґрунтуватись на фактичних обставинах, підтверджуватись належними доказами та не можуть ґрунтуватись на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття спірних наказів стало встановлення під час проведення службового розслідування обставин скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.
Відповідно до висновку службового розслідування від 26.09.2014 року, відповідачем-1 проведено службове розслідування на підставі наказу ГУМВС в області від 26.09.2014 року №1673, за фактом оголошення про підозру у вичинені правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.258-3 КК України в.о. начальника штабу Орджонікідзевського РВ Маріупольського МУ ГУМВС в області майору міліції Іваницькому І.В., порядок проведення якого передбачено Інструкцією №541/23073.
Тобто, у відношенні позивача взагалі не призначалось службове розслідування, зазначені обставини скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, не були предметом окремого службового розслідування.
При цьому не було дотримано встановлену процедуру проведення службового розслідування, не відібрано пояснень в ході службового розслідування та не забезпечено дотримання прав позивача. Призначення службового розслідування, фіксація його результатів та звільнення позивача за скоєння вчинку, що дискредитує, здійснене в один день.
З висновку службового розслідування відносно ОСОБА_3 , вбачається, що під час проведення службового розслідування було отримано інформацію про затримання працівниками ВВБ в Донецькій області ДВБ МВС України оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів ВКР Краматорського МВ ГУМВС в області майора міліції ОСОБА_1 який вимагав та отримував гроші з підприємців м. Краматорська, а також сприяв незаконній діяльності представників так званої ДНР.
Колегія суддів зазначає, що у висновку взагалі не міститься посилань на вчинення виконавцем конкретних дій підчас проведення службового розслідування з метою забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій. Відсутні посилання на дослідження будь-яких доказів, отримання пояснень, які б підтвердили факт скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.
Фактично, ні у висновку службового розслідування, ні в інших матеріалах справи не міститься посилань на конкретні докази, якими підтверджується вчинення позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.
Доказів, на підтвердження скоєння позивачем протиправних дій та наявності зв'язків з «ДНР», не надано. Відповідачі лише посилаються на наявність такої інформації.
Матеріали справи взагалі не містять будь яких фактичних доказів (рапорти, пояснення тощо), які б свідчили про затримання працівниками ВВБ в Донецькій області ДВБ МВС України оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів ВКР Краматорського МВ ГУМВС в області майора міліції ОСОБА_1 .
Посилання відповідачів на наявність відомостей в Інтернет ресурсах, які підтверджують скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, колегія суддів не може вважати належними доказами, оскільки, зазначені відомості без підтвердження будь-якими документальними доказами є суб'єктивною думкою користувача, який поширює цю інформацію. В судовому засіданні, представниками відповідачів суду не надано будь-яких доказів, як б могли підтвердити зазначену в цьому Інтернет виданні інформацію. З пояснень представника відповідача-1 вбачається, що зазначена інформація в Інтернет ресурсах не була предметом перевірки
Крім того, вказана інформація фактично вказує на скоєння злочину, але матеріали справи не містять доказів про наявність кримінальної справи, вироку відносно позивача за скоєння злочину тощо.
Відповідачем для підтвердження обставин викладених в висновку службового розслідування та правомірності звільнення позивача залучено свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які були опитані під присягою в судовому засіданні з приводу наявності фактів, які можуть достеменно підтвердити дії позивача щодо дискредитації органів внутрішніх справи.
Колегія суддів зазначає, що пояснення цих свідків не підтверджують факт скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, який став підставою звільнення, а лише характеризують позивача при виконанні ним службових обов'язків. Тобто, вказані пояснення не підтверджують правомірність прийняття спірних наказів про звільнення позивача.
Стосовно пояснень свідка ОСОБА_11 , який пояснив, що позивач вимагав гроші у його знайомого підприємця, для вирішення питання щодо порушеної кримінальної справи, колегія суддів зазначає, що вказані обставини необхідно довести, а отже є підставою для проведення службової перевірки або досудового слідства, проте відповідно до матеріалів справи вказані обставини не були предметом будь-якого розслідування, а отже відсутнє повне, всебічне і об'єктивне дослідження вказаних подій за результатами дослідження яких було прийнято будь-яке процесуальне рішення.
Разом з цим свідок ОСОБА_12 своїми поясненнями заперечив будь-яку корупційну діяльність позивача та його зв'язок з ДНР.
Суд критично оцінює надані відповідачем анонімні заяви, в яких мова йдеться про корупційну діяльність позивача, та не приймає їх до уваги, оскільки, вказані заяви не є доказом, а лише є підставою для проведення службової перевірки або розслідування, та як наслідок притягнення позивача до адміністративної або кримінальної відповідальності, з подальшим вирішенням питання про його звільнення.
В матеріалах справи містяться листи-подяки від військовослужбовців української армії, якими підтверджено здійснення позивачем допомоги армії та високий рівень громадської свідомості у справі збереження єдиної держави.
Також, письмовими поясненнями командира в/ч полковника Збройних сил України ОСОБА_13 , які завірені печаткою військової частини, підтверджено здійснення позивачем в період з липня 2014 року по листопад 2014 року діяльності з надання допомоги військовій частині та інших дій, які на думку вказаної особи є вірними вчинками та патріотичними.
Пояснення представників відповідачів про те, що надання матеріальної та іншої допомоги Збройним силам України поза межами службових обов'язків позивача є дискредитацією органів внутрішніх справ, судова колегія оцінює критично, оскільки надання зазначеної допомоги є його громадською позицією та не позбавляє його права в приватному порядку надавати цю допомогу.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15.11.2007р. Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994р.). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13.05.1980р.).
З огляду на викладене, судова колегія дійшла до висновку, що відповідачами, не лише не доведено у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, що позивачем вчинено дії, які, згідно п. 66 Положення № 114, є підставою для звільнення, але й порушено процедуру проведення службового розслідування, яке покладено в основу звільнення позивача.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що накази Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в частині звільнення позивача є протиправними та підлягають скасуванню, з поновленням позивача на посаді.
З врахуванням протиправності звільнення позивача із займаної посади, вимоги про стягнення на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу по день поновлення на посаді також підлягають задоволенню.
Однак, суд першої інстанції задовольняючи вимоги позивача про стягнення суми грошового утримання за час вимушеного прогулу невірно застосував норми матеріального права щодо визначення розміру за який зараховано грошове утримання.
Пунктом 24 Положення №114, визначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Порядок і розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, здійснюється відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України N 499 від 31.12.2007р.
Згідно з пунктом 1.6 Інструкції № 499, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби.
Пунктом 1.8 Інструкції № 499, передбачено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.
Відповідно до підпункту 3.5.2 пункту 3.5 Інструкції № 499 особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік.
В матеріалах справи міститься довідка про доходи позивача, видана Краматорським МВ ГУМВС в Донецькій області 20 березня 2015 року № 212/70, відповідно до якої грошове забезпечення за липень - серпень 2014 року складає 8793,71 грн. (липень 2014 року - 3 845,58 грн., серпень 2014 року - 4 948.13 грн.). Середній заробіток (грошове забезпечення) позивача згідно довідки за липень - серпень 2014 року (останні 2 місяці перед звільненням), становив 4396,85 грн. Розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 141,83 грн.
Відповідно до матеріалів справи, позивачем з моменту звільнення 29.09.2014 року було отримано грошове забезпечення в вересні 2014 року в розмірі 5289,93 грн. та в жовтні в розмірі 2972,44 грн., тобто, позивач за період вересень-жовтень 2014 року отримав грошове забезпечення, що підтверджується поясненнями свідка ОСОБА_14 .
З рахуванням вищезазначених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за вказаний період стягненню не підлягає.
Таким чином, тривалість вимушеного прогулу позивача складає 145 днів (з 01.11.2014 року по 25.03.2015 року), сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу складає 20565,35 грн. (145дн. Х 141,83 грн.), а за вирахуванням належних податків та зборів (сум єдиного соціального внеску та військового збору), сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу складає 19722,17 грн.
Доводи Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, щодо неврахування судом при розгляді даної справи пропуску позивачем встановленого ч.3 ст.99 КАС України місячного строку звернення до суду з позовом, що, з врахуванням приписів ст.100 КАС України, є підставою для залишення такого позову без розгляду, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, враховуючи знаходження позивача на лікарняному, ознайомлення та отримання наказу про звільнення тільки в грудні 2014 року, що підтверджено підписами позивача, позивач строк звернення до суду з цим позовом не пропустив. Доводи відповідачів про ознайомлення позивача з наказом про його звільнення засобами телефонного та поштового зв'язку не знайшло свого підтвердження в суді.
Колегія суддів зазначає, що доводи викладені в апеляційних скаргах з урахуванням досліджених матеріалів справи, не спростовують висновків суду першої інстанції в частині неправомірного звільнення позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, змінити постанову суду. За ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні.
Керуючись ст.160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд -
Апеляційні скарги Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 р. у справі № 805/94/15-а задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 р. у справі № 805/94/15-а змінити в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Змінити пункт 5 резолютивної частини постанови Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 р. у справі № 805/94/15-а, виклавши його в такій редакції: «Стягнути з Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 19722 (дев'ятнадцять тисяч сімсот двадцять дві) гривні 17 копійок».
В іншій частині постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст складено та підписано колегією суддів 24 червня 2015 року
Головуючий: Е.Г.Казначеєв
Судді: І.А. Васильєва
С.В. Жаботинська