04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" червня 2015 р. Справа№ 910/7569/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Синиці О.Ф.
суддів: Ткаченка Б.О.
Зеленіна В.О.
при секретарі: Волуйко Т.В.
за участю представників:
від позивача - Ліповуз Д.І.,
від відповідача -Іванов Д.А., Шульгун А.А.,
від прокуратури - Тимко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом управління якої є Міністерство внутрішніх справ, Головне управління Національної гвардії України №705вих15 від 25.02.2015
на рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2015
у справі №910/7569/14
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», м. Київ
до Військової частини НОМЕР_1 , м. Київ
про відшкодування шкоди в порядку регресу 5700грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2014 у справі №910/7569/14 (суддя Грехова О.А.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2014, позов задоволено частково, стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ТОВ СК “Альфа-Гарант” 5500 грн. страхового відшкодування, 1762 грн. 90 коп. судового збору.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2014 вказані рішення та постанову скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2015р. (суддя Яковенко А.В.) частково задоволено позов ТОВ «СК «Альфа-Гарант» та стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 суму страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги, виплаченого позивачем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 5 500грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,89 грн. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Військовий прокурор Київського гарнізону звернувся до апеляційного господарського суду з скаргою, в якій просить його скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити. Прокурор у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що відповідач належним чином виконав свої зобов'язання за полісом, а саме: направив поштою позивачу повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджується копією супровідного листа №429 та копією реєстру вихідної кореспонденції Військової частини НОМЕР_1 , тому у позивача відсутнє право на звернення з регресним позовом.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.
Судом встановлено, що 01.12.2012 між ТОВ СК “Альфа-Гарант” (позивач-страховик) та Військовою частиною НОМЕР_1 (страхувальник-відповідач) укладено Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, підтвердженням чому є Поліс Серії АЕ №1999615, згідно з яким на страхування був прийнятий автомобіль УАЗ, д/н НОМЕР_2 . Строком дії вказаного договору був період з 31.01.2013 р. по 30.01.2014 р.
Як зазначається сторонами та підтверджується первинною довідкою ВДАІ Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві, 04.07.2013 на просп. Повітрофлоський, 24 сталася ДТП за участю застрахованого автомобіля “УАЗ”, під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля “ШЕВРОЛЕ АВЕО”, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_2 .
Відповідно до постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 18.07.2013 у справі №760/14552/13-п гр. ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
08.07.2013 ОСОБА_2 звернувся до Позивача з повідомленням про страхову подію.
Згідно із Звітом №3646 про оцінку автомобіля ШЕВРОЛЕ АВЕО, матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП складає 8245,02 грн.
03.09.2013 між ТДВ СК “Альфа-Гарант” та ОСОБА_2 укладено угоду про розмір страхового відшкодування, відповідно до умов якої (п. 2, 3) сторони досягли згоди, що сума матеріального збитку за страховим випадком, що стався 04.07.2013 за вирахуванням франшизи, встановленої полісом Серії АЕ №1999615 складає 5500грн.
Позивач на підставі Полісу Серії АЕ №1999615, заяви п. ОСОБА_2 про страхове відшкодування від 12.08.2013, угоди про страхове відшкодування від 03.09.2013, страхового акту №ЦВ/13/0515 від 16.09.2013, розрахунку страхового відшкодування здійснив на користь ОСОБА_2 перерахування суми страхового відшкодування у розмірі 5 500грн., що підтверджується платіжним дорученням №3277 від 16.09.2013.
Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення на підставі пункту 38.1.1 статті 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в порядку регресу 5 700 грн., з яких 5500грн. - сума виплаченого страхового відшкодування, 200грн. - витрати з проведення експертизи. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, всупереч вимогам п.п. 33.1.4. п. 33.1. ст. 33 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, не повідомив належним чином позивача про настання вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, в зв'язку з чим позивач отримав право вимагати від відповідача суму в розмірі виплаченого страхового відшкодування - 5700грн. У зв'язку з тим, що позивач за власний рахунок замовив проведення оцінки з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу у розмірі 200грн., позивач також просить суд покласти ці витрати на відповідача.
Відповідно до статті 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
У відповідності до підпункту 33.1.4. пункту 33.1. статті 33 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі - Закону України №1961) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Відповідно до положень ч.2 ст.255 Цивільного кодексу України, письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Тобто, істотною умовою належного повідомлення відповідачем позивача про настання ДТП шляхом направлення поштою є здача письмового повідомлення про ДТП до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку.
Відповідно до підпункту "ґ" пункту 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на момент вчинення ДТП) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
За приписами пункту 5 частини 1 статті 989 Цивільного кодексу України страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.
Наведеними правовими нормами встановлено обов'язок письмового повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, а також, встановлено обов'язок водія транспортного засобу, причетного до такої пригоди, вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди.
Отже, право страховика подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду регламентовано положеннями Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і пов'язується саме із встановленим фактом неповідомлення страховика у встановлені законом строки.
Судом встановлено, що на підтвердження повідомлення позивача про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася 04.07.2013р. відповідач посилається на запис в журналі вихідної кореспонденції Військової частини НОМЕР_1 , як на доказ відправки листа №429 від 05.07.2013.
При цьому, лист №429 від 05.07.2013 року не містить додатку, а саме повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка МТСБУ.
Наданий відповідачем витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції сам по собі не є належним доказом у розумінні положень ст. 34 ГПК України на підтвердження направлення та отримання позивачем повідомлення про ДТП, оскільки зазначений журнал обліку вихідної кореспонденції підтверджує лише факт реєстрації вихідної кореспонденції, однак не є доказом отримання позивачем повідомлення про ДТП.
Таким чином, копія супровідного листа №429 та копія реєстру вихідної кореспонденції Військової частини НОМЕР_1 надані відповідачем не можуть вважатися належними доказами виконання зобов'язання про повідомлення страховика про настання ДТП, оскільки вони не посвідчують факту подачі письмового повідомлення до відділу поштового зв'язку.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача в порядку регресу 5500грн. суми виплаченого страхового відшкодування.
Щодо стягнення з відповідача понесених позивачем витрат з оплати експертизи у розмірі 200грн., яка проводилася для визначення розміру збитку, то апеляційний господарський суд, також, погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для їх стягнення, оскільки з аналізу статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що страховик має право зворотної вимоги (регресу) до страхувальника лише у розмірі виплаченого страхового відшкодування потерпілій особі.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2015 у справі №910/7569/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Військового прокурора Київського гарнізону - без задоволення.
2. Справу №910/7569/14 повернути господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя О.Ф. Синиця
Судді Б.О. Ткаченко
В.О. Зеленін