04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" червня 2015 р. Справа№ 910/18026/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Руденко М.А.
Буравльова С.І.
при секретарі Кобець М.О.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю від 23.06.2015 року;
від відповідача: не з'явились;
від третьої особи: Комлик І.С. - представник за довіреністю від 05.02.2015 року,
розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року
у справі № 910/18026/13 (головуюча суддя Трофименко Т.Ю., судді: Ващенко Т.М., Ярмак О.М.)
за позовом ОСОБА_4
до Публічного акціонерного товариства «Мостобуд»
третя особа Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»
про визнання недійсним рішення наглядової ради
ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» про визнання недійсним рішення наглядової ради, яке оформлене протоколом №12-7 від 16.04.2007.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вказані рішення були прийняті за участю представника за дорученням, а не особисто членом наглядової ради, що суперечить положенням статуту товариства та п. 4 ст. 51 Закону України "Про акціонерні товариства". Також позивач зазначав, що оспорюване рішення про надання дозволу на укладення кредитної угоди на суму 80 000 000,00 грн. без окремого погодження процентної ставки в розмірі 18% за користування кредитними коштами, що перевищує розмір статутного капіталу товариства, порушує ч. 8 п. 9.21 та пп. 12 ч. 3 п. 9.48 Статуту і може негативно вплинути на фінансове становище товариства, чим порушить право позивача на отримання дивідендів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року (судді Шаптала Є.Ю., Власов Ю.Л., Гончаров С.А.) рішення Господарського суду міста Києва скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено; визнано недійсними рішення наглядової ради ВАТ "Мостобуд", оформлені протоколом № 12-7 від 16.04.2007.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2014 року рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 у справі № 910/18026/13 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Постанова Вищого господарського суду України мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи був ОСОБА_4 акціонером ПАТ «Мостобуд» на час прийняття Наглядовою радою товариства оспорюваних рішень від 16.04.2007 року; не з'ясували, яким чином спірні рішення Наглядової ради ПАТ «Мостобуд» порушують права чи законні інтереси позивача як акціонера відповідача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року, при повторному розгляді справи, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду у даній справі скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що фізична особа, яка була обрана до Наглядової ради повинна виконувати обов'язки члена Наглядової ради особисто і не може передавати свої повноваження іншій особі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Буравльов С. І. та призначено до розгляду на 20.05.2015 року.
У судове засідання 20.05.2015 року представник позивача та представник відповідача не з'явились, однак, через відділ документального забезпечення суду від сторін надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник третьої особи у судовому засіданні 20.05.2015 року заперечував проти задоволення клопотань про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 року розгляд справи відкладено до 10.06.2015 року.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року у зв'язку з перебуванням судді Пономаренка Є.Ю. на лікарняному розгляд справи № 910/18026/13 передано колегія суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Руденко М. А., Буравльов С. І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Руденко М. А., Буравльов С. І.
У судове засідання 10.06.2015 року представник позивача не з'явився, про поважні причини неявки не повідомив.
Представник відповідача у судове засідання 10.06.2015 року не з'явився, однак, через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник третьої особи у судовому засіданні 10.06.2015 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, надав пояснення в обгрунтування своєї правової позиції.
Згідно з п. 4 ст. 65 ГПК України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя в необхідних випадках зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати дії; витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомитися з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.
Дослідивши матеріали справи, суд, на підставі ст. 65 ГПК України, витребував у ОСОБА_4 та у Публічне акціонерне товариство "Національний депозитарій України" додаткові документи по справі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року відкладено розгляд справи до 24.06.2015 року.
Представник позивача у судовому засіданні 24.06.2015 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. Крім того, представник позивача у судовому засіданні надав суду для огляду оригінал сертифікату акцій серія НОМЕР_1.
Представник відповідача у судове засідання 24.06.2015 року не з'явився, однак через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням уповноваженого представника відповідача у відрядженні.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника відповідача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Увипадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Крім того, нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника, а також реалізації його права на захист шляхом подання відзиву на позов по суті. Проте відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався.
Враховуючи вищевикладене та те, що розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням відповідача, колегія суддів відхилила клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Представник третьої особи у судовому засіданні 24.06.2015 року заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи, 6 квітня 2007 року відбулось засідання наглядової ради ВАТ "Мостобуд", назву якого було змінено на ПАТ "Мостобуд", у наступному складі: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (за довіреністю серії ВСР № 390817, виданою ОСОБА_14).
За результатами проведеного засідання одноголосно було прийнято рішення:
- надати дозвіл ВАТ "Мостобуд" на отримання у АКБ "Укрсоцбанк" кредиту в сумі 80 000 000,00 грн. на поповнення обігових коштів та придбання основних засобів строком на три роки з можливістю продовження загального терміну кредитування до семи років;
- надати дозвіл ВАТ "Мостобуд" на передачу в заставу АКБ "Укрсоцбанк" трьох майнових комплексів і майнових прав грошової вимоги як дійсних так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, на суму 300 000,00 грн., які випливають з договору банківського мультивалютного рахунку від 16.04.2007 № 018/00434КЗ;
- доручити заступнику голови правління з фінансових питань ВАТ "Мостобуд" ОСОБА_15 підписати договір кредитної лінії, договори іпотеки, договір застави майнових прав з АКБ "Укрсоцбанк" та інші необхідні документи.
Звертаючись до суду першої інстанції, позивач зазначає, що вказані рішення були прийняті за участю представника за дорученням, а не особисто членом наглядової ради, що суперечить положенням статуту товариства та п. 4 ст. 51 Закону України "Про акціонерні товариства".
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що долучені позивачем до матеріалів справи листи відповідача № 828/02-14 від 25.11.2014, № 1384/02-13 від 27.12.2013 та лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Торговець цінними патерами "Реєстр - Консалтинг" № 113Д/12-13 від 16.12.2013 та копія сертифікату акцій серії а №8440 від 19.09.2005 не є належним підтвердженням того, що станом на 16.04.2007 ОСОБА_4 був акціонером ПАТ "Мостобуд", а тому прийшов до висновку, що позивач не довів наявність порушеного права.
Так, господарським товариством, згідно з ч. 1 ст. 113 ЦК України, є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом (ч. 1 ст. 114 ЦК України).
Права учасників господарського товариства визначено ст. 116 ЦК України. Відповідно до ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
Статтею 117 ЦК України передбачено, що учасники господарського товариства зобов'язані: додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.
Акціонерним товариством, згідно з ч. 1 ст. 152 ЦК України, є господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 24 Закону України "Про господарські товариства".
Зміст корпоративних прав та корпоративних відносин визначено статтею 167 ГК України.
Корпоративними правами, згідно з ч. 1 ст. 167 ГК України, є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про депозитарну систему України" підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в бездокументарній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах депонента в депозитарній установі.
Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора) є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою на вимогу депонента або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах.
Так, на запит суду першої інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Торговець цінними патерами «Реєстр - Консалтинг» надійшли письмові пояснення, в яких зазначено про те, що товариство розпочало договірні відносини з ПАТ «Мостобуд» 10.06.2010 року та має інформацію щодо власників іменних цінних паперів емітента виключно з 25.06.2010. Надати виписку про стан рахунку у цінних паперах на ім'я ОСОБА_4, як власника іменних цінних паперів ПАТ «Мостобуд» та документи, які підтверджують, що станом на 16.04.2007 ОСОБА_4 був акціонером ПАТ «Мостобуд», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Торговець цінними патерами «Реєстр - Консалтинг» не має можливості через відсутність будь-якої інформації про акціонерів ПАТ «Мостобуд» до 25 червня 2010 року.
Беручи до уваги зазначене, на вимогу ухвали суду, позивачем було надано, на підтвердження права власності на акції ПАТ «Мостобуд», сертифікат акцій серії НОМЕР_1, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_4 володіє 17 простими іменними акціями ВАТ «Мостобуд». Дата оформлення сертифікату: 19.09.2005 року.
Так, згідно із ст. 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів України» (чинного станом на день прийняття оспорюваного рішення) документарна форма цінного паперу - сертифікат цінних паперів, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів певної емісії, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв сертифікат акцій серії НОМЕР_1, як належний доказ, що підтверджує право власності ОСОБА_4 на 17 акцій ПАТ «Мостобуд».
Таким чином, колегією суддів встановлено, що станом на 16.04.2007 року, день прийняття Наглядовою радою ПАТ «Мостобуд» оспорюваного рішення, ОСОБА_4 був власником 17 простих іменних акцій ПАТ «Мостобуд».
Нормами ст. 1 ГПК України надано право підприємствам, установам, організаціям, іншим юридичним особам звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Господарським судам, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Таким чином, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено, зокрема вимоги про припинення дій шляхом заборони чинити перешкоди позивачу стосовно участі у загальних зборах на майбутнє.
Учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов'язкові для виконання рішення. Це відповідає також нормі статті 55 Конституції України (п. 38 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").
Звертаючись до суду із позовом, позивач посилається на порушення порядку прийняття рішень Наглядовою радою, оскільки у засіданні ради брав участь представник за дорученням, а не член Наглядової ради особисто та прийняте на засіданні Наглядової ради рішення про надання дозволу на укладення кредитної угоди на суму 80 000 000, 00 грн. без окремого погодження процентної ставки в розмірі 18% за користування кредитними коштами, що перевищує розмір статутного капіталу товариства, порушує ч.8 п. 9.21 та п.п.12 ч.3 п.9.48 Статуту і може негативно вплинути на фінансове становище товариства, а отже і порушить право позивача на отримання дивідендів.
Учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов'язкові для виконання рішення (п. 38 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").
Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред'явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства (п. 39 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").
Право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його акціонери (учасники), які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого права.
Для визнання недійсним рішення обов'язково необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду відсутні підстави для задоволення позову.
Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними рішення Наглядової ради товариства акціонер повинен довести, яким саме чином оскаржувані рішення порушують його права чи законні інтереси.
Позивач зазначає, що спірне рішення може негативно вплинути на фінансове становище товариства, а отже і порушить його право на отримання дивідендів.
Однак, не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу того, що рішення Наглядової ради товариства від 16.04.2007 року на день його прийняття порушувала його права чи інтереси, лише зазначив, що спірне рішення може негативно вплинути на фінансове становище товариства, і як наслідок, на розмір його дивідендів у майбутньому.
Беручи до уваги зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не довів факту порушення свого права чи інтересу, у зв'язку із прийняттям Наглядовою радою ПАТ «Мостобуд» рішення від 16.04.2007 року.
Крім того, колегія суддів зазначає, що статтею 46 Закону України «Про господарські товариства», який підлягає застосуванню до даних правовідносин, в редакції чинній на час прийняття спірних рішень, визначено, що в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.
Пунктом 9.21 Статуту ПАТ «Мостобуд» визначена компетенція наглядової ради відповідача, яка полягає у прийнятті рішень з питань діяльності товариства. До виключної компетенції Наглядової ради товариства належать, зокрема, прийняття рішень з затвердження угод, укладених на суму, яка перевищує статутний фонд товариства та затвердження правочинів по розпорядженню нерухомим майном товариства.
Спірними рішеннями Наглядової ради, які оформлені протоколом № 12-7 від 16.04.2007 було надано дозвіл відповідачу на отримання кредиту, на передачу в заставу нерухомого майна та майнових прав вимоги, а також доручено заступнику голови правління ВАТ "Мостобуд" підписати необхідні документи, що виходячи з вищевикладеного не виходить за межі повноважень Наглядової ради товариства.
При цьому, окремого погодження Наглядовою радою товариства процентної ставки за користування кредитними коштами, ні статутом ПАТ «Мостобуд», ні чинним законодавством України не передбачено.
Щодо посилання позивача на не законну участь ОСОБА_16, як представника ОСОБА_14 у засіданні Наглядової ради, оскільки акціонер, який обраний до складу Наглядової ради, не має права передавати свої повноваження члена Наглядової ради товариства, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.
Пунктом 9.2 Статуту ВАТ "Мостобуд", в редакції чинній на час прийняття спірних рішень, визначено, що управління товариством здійснюють: загальні збори акціонерів - вищий орган товариства, наглядова рада, правління - виконавчий орган товариства, ревізійна комісія.
Наглядова Рада, яка представляє інтереси акціонерів в перерві між проведенням Загальних зборів і в межах компетенції, визначеної цим Статутом та чинним законодавством України, створюється з числа акціонерів (п. 9.18 Статуту).
Пунктом 9.19 Статуту передбачено, що члени наглядової ради товариства обираються загальними зборами акціонерів товариства. Члени наглядової ради із свого складу обирають голову та секретаря наглядової ради товариства.
Кількісний склад наглядової ради товариства визначається загальними зборами акціонерів товариства (п. 9.20 Статуту).
Згідно рішення загальних зборів акціонерів відповідача від 04.08.2006 року членами наглядової ради було призначено п'ять осіб: ОСОБА_9 - голова наглядової ради, ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_11.
07.08.2006 року відбулось засідання Наглядової ради Відкритого акціонерного товариства «Мостобуд», на якому прийнято рішення, що оформлене протоколом № 1/2-06, про обрання секретарем наглядової ради ОСОБА_14
Таким чином, склад Наглядової ради відповідача було обрано відповідно до вимог Закону України "Про господарські товариства" та Статуту товариства.
При цьому, відповідно до п. 9.5 Статуту ПАТ «Мостобуд» обрання членів Наглядової ради належить до виключної компетенції Загальних зборів акціонерів.
Отже, тільки Загальні збори товариства, мають право обирати членів Наглядової ради товариства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із твердженням апелянта, що акціонер, який був обраний членом Наглядової ради товариства повинен виконувати свої обов'язки члена Наглядової ради особисто і не може передавати свої повноваження іншій особі, оскільки членство у Наглядовій раді безпосередньо пов'язане із особою самого члена ради, з його професійними та особистими якостями. Крім того, кожен член Наглядової ради несе особисту відповідальність перед акціонерами за свої рішення
Таким чином, передача членом Наглядової ради своїх повноважень іншій особі є неправомірною.
Однак, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 9.28 Статуту ПАТ «Мостобуд» Наглядова рада товариства має приймати рішення при присутності на засіданні більшості її членів. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість членів Наглядової ради товариства, присутніх на засіданні.
Так, спірному засіданні Наглядової ради ВАТ "Мостобуд", що відбулись 16.04.2007 року, були присутні особисто чотири із п'яти її члени, а саме: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, а тому не зважаючи на неправомірність участі ОСОБА_13 як представника ОСОБА_14, на засіданні Наглядової ради, в будь-якому випадку на спірному засіданні Наглядової ради був наявний кворум та рішення бцло прийнято більшістю голосів присутніх осіб.
Відносно оформлення протоколу (підписання ОСОБА_13 в якості секретаря зборів), то колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 9.23 Статуту ПАТ «Мостобуд» рішення приймається саме голосуванням членів Наглядової ради, а оформлення волевиявлення членів колегіального органу у формі протоколу є лише наслідком вже прийнятого рішення. Таким чином, неналежне документальне оформлення протоколу засідання не може впливати на чинність прийнятих Наглядовою радою рішень та не свідчить про їх недійсність.
Враховуючи викладене, позивачем не доведено порушення норм чинного на той час законодавства та вимог статуту, під час проведення засідання Наглядової ради, на якому прийнято спірні рішення та не надано будь-яких доказів на підтвердження порушення його корпоративних прав, зокрема, на отримання дивідендів, у зв'язку з прийняттям спірних рішень наглядової ради.
Імовірність впливу на фінансове становище товариства надання дозволу наглядовою радою на укладення будь-яких господарських договорів, є лише припущеннями позивача, які не можуть бути підставою для визнання недійсними прийнятих рішень, оскільки Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливості захисту прав, які не порушені або можуть бути порушені у майбутньому.
Так, беручи до уваги всі вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, резолютивна частина рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, однак мотивувальна частина підлягає зміні з урахуванням висновків постанови апеляційного господарського суду щодо права власності ОСОБА_4 на 17 простих іменних акцій ПАТ «Мостобуд» станом на день прийняття спірного рішення.
Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2015 року у справі № 910/18026/13 - без змін.
3. Матеріали справи № 910/18026/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді М.А. Руденко
С.І. Буравльов