04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"22" червня 2015 р. Справа№ 910/7762/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Новікова М.М.
Мартюк А.І.
секретар: Горбунова М.Є.
представники:
від позивача: Чайка К.П.;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Державного будівельного комбінату Управління справами
Верховної Ради України
на рішення Господарського суду міста Києва
від 27.04.2015р.
у справі №910/7762/15-г (суддя Лиськов М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Метінвест-СМЦ"
до Державного будівельного комбінату Управління справами
Верховної Ради України
про стягнення 247 383,62 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України (далі - відповідач) заборгованості за договором поставки №МКП-189/03/14 від 21.03.2014р. у розмірі 247 383,62 грн. (з них: 197 376,22 грн. - основний борг, 24 594,97 грн. - пеня, 2 080,13 грн. - 3% річних, 23 332,30 грн. - інфляційні втрати), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість винила внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.
В процесі судового розгляду позивач подав заяву (том справи - 1, аркуш справи - 43), в якій уточнив свої вимоги та просив суд стягнути з відповідача 197 383,62 грн. (з них: 147 376,22 грн. - основний борг, 24 594,97 грн. - пеня, 2 080,13 грн. - 3% річних, 23 332,30 грн. - інфляційні втрати).
Відповідач явку свого представника в судове засідання місцевого господарського суду не забезпечив, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалась відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2015р. у справі №910/7762/15-г позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 147 376,22 грн. основного боргу, 24 594,97 грн. пені, 23 332,30 грн. інфляційних втрат, 2 080,13 грн. 3% річних та 4 947,67 грн. судового збору за подання позовної заяви.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015р. у справі №910/7762/15-г та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач зазначав наступне:
- відповідач не зміг з'явитися в перше судове засідання 16.04.2015р., призначене у справі, у зв'язку з чим подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. Суд відклав судовий розгляд на 27.04.2015р., але ухвалу суду з цього приводу відповідач отримав лише 28.04.2015р. Тобто, відповідач не був належним чином повідомлений про судовий розгляд даної справи;
- в тексті судового рішення фігурують різні суми заборгованості відповідача перед позивачем, що свідчить про неповне з'ясування обставин у даній справі;
- суд в своєму рішенні не вказав період, за який здійснено нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені, у зв'язку з чим неможливо перевірити правильність цього розрахунку.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.06.2015р.
19.06.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли:
- відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти доводів відповідача, наведених у скарзі, посилаючись на їх необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити;
- клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 22.06.2015р. В клопотанні зазначено про те, що представник відповідача буде приймати участь в судовому засіданні по іншій справі.
В судовому засіданні 22.06.2015р. представник позивача заперечував проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, просив суд в задоволенні клопотання відмовити.
Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання відповідача, оскільки в порушення вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не наведено обставин, за наявності яких справа не може бути вирішена у даному судовому засіданні на підставі наявних у справі матеріалів. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження викладеного в клопотанні, а також доказів, які б свідчили про те, що Кузьменко Ю.А. (представник, за чиїм підписом подано клопотання) є єдиним повноважним представником Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України (відповідача) станом на 22.06.2015р. Окрім того, явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, а участь у судових засіданнях відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком сторони або учасника судового процесу, яким сторона (учасник судового процесу) користується на власний розсуд.
В судовому засіданні 22.06.2015р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги відповідача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник відповідача в судове засідання 22.06.2015р. не з'явився.
Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 22.06.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
21.03.2014р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки №МКП-189/03/14 (далі - Договір поставки) (том справи - 1, аркуші справи - 21-24).
За умовами Договору поставки (розділ 1) постачальник зобов'язується передати у встановлений у даному Договорі термін у власність покупця металопродукцію (далі - товар), а покупець зобов'язується оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов Договору. Ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та розгорнута номенклатура товару, що поставляється за цим договором, визначається у рахунках-фактурах постачальника (далі - рахунки-фактури) або в інших додатках до Договору та/або у видаткових/залізничних накладних постачальника. Факт поставки товару за цінами, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою, зазначеними у рахунках-фактурах та/або видаткових/залізничних накладних, або факт оплати рахунка-фактури означає взаємну згоду постачальника і покупця з умовами поставки та умовами оплати товару (якщо вони вказані в рахунку-фактурі постачальника), ціною, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою товару, які зазначені у рахунках-фактурах постачальника та/або у видаткових/залізничних накладних, а також є підтвердженням факту отримання покупцем від постачальника рахунку-фактури для оплати товару, який постачальник поставляє/поставив. У вартість товару включені послуги по навантаженню товару на відкритий транспортний засіб. Вартість пакування і тари входить у вартість товару, якщо інше не обумовлено в додаткових угодах до договору. Якість товару повинна відповідати діючим ДСТУ, ДСТ і ТУ, які вказані у відповідних сертифікатах якості товару. Виконання умов даного договору здійснюється підрозділом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-СМЦ» у м. Києві.
Згідно з п.п.2.1-2.3, 2.5 Договору поставки поставка товару здійснюється відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року (далі - Інкотермс) з врахуванням особливостей, встановлених цим Договором. Поставка товару здійснюється на умовах FCA (склад постачальника або станція відправлення), якщо інше не вказано в рахунку-фактурі постачальника або в інших додатках до Договору. Поставка товару здійснюється протягом трьох банківських днів від дати зарахування на поточний рахунок постачальника попередньої оплати в розмірі 100% вартості постачаємого товару шляхом відвантаження товару залізничним транспортом або автотранспортом чи самовивозом зі складу постачальника відповідно до умов поставки, узгоджених сторонами. Датою поставки товару вважається:
- при поставці залізничним транспортом - дата календарного штемпеля станції відправлення на залізничній накладній;
- при поставці автомобільним транспортом постачальника - дата видаткової накладної постачальника або товарно-транспортної накладної;
- при самовивозі товару покупцем зі складу постачальника дата видаткової накладної постачальника.
Орієнтовна (очікувана) сума Договору на момент його укладення становить 12 000 000,00 грн., в тому числі ПДВ. Оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у договорі або у рахунках-фактурах чи інших додатках до Договору. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника. Оплата здійснюється покупцем шляхом передплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунках-фактурах постачальника. З моменту зарахування на поточний рахунок постачальника 100% оплати за поставлений товар або за товар, що має бути поставлений, ціна на товар не підлягає зміні (п.п.3.1, 3.3-3.5 Договору поставки).
Порядок приймання і передачі товару визначений сторонами в розділі 4 Договору поставки, згідно з п.4.1 якого товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту видачі видаткової накладної, а у випадку поставки товару залізничним транспортом - з дати календарного штемпеля станції відправлення на залізничній накладній, або в інший момент відповідно до умов поставки згідно з правилами «Інкотермс», по яких поставляється конкретна партія товару, з врахуванням особливостей, встановлених у договорі.
Відповідно до п.п.5.2, 5.4 Договору поставки за прострочення строків оплати товару, встановлених в Договорі та додатках до нього, покупець сплачує постачальникові пеню в розмір 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення. Крім сплати пені за той самий період покупець сплачує постачальникові штраф у розмірі 10% від суми несплаченого товару в зазначені в Договорі та додатках до нього строки. У визначенні розміру неустойки (пені) сторони керуються положеннями ст. 552 Цивільного кодексу України.
В п.9.1 Договору поставки передбачено, що останній набуває чинності з дати його укладання, яка вказана у верхньому правому куті першої сторінки договору, шляхом його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2014р., а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами.
21.03.2014р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору поставки (том справи - 1, аркуш справи - 26), в якій вони дійшли згоди внести зміни до п.3.5 договору та викласти його в наступні редакції: «3.5 Оплата товару здійснюється покупцем шляхом передплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунка-фактурах постачальника. З моменту зарахування на поточний рахунок постачальника 100% оплати за поставлений товар або за товар, що має бути поставлений, ціна на товар не підлягає зміні. Постачальник має право поставити товар покупцю без попередньої оплати. В цьому випадку покупець оплачує поставлений товар у розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом трьох календарних днів з дати поставки».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 215 028,71 грн. Однак відповідач лише частково розрахувався з позивачем за поставлений товар, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 147 376,22 грн. (згідно з уточненням позовних вимог).
Позивач неодноразово звертався до відповідача щодо оплати боргу (лист вих.№657/1 від 18.12.2014р., лист-вимога вих.№14 від 13.01.2015р., лист вих.№306 від 17.03.2015р.), але звернення позивача були залишені відповідачем без належного реагування (том справи - 1, аркуші справи - 35-37).
Зважаючи на відмову відповідача погасити заборгованість в добровільному порядку, окрім основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 24 594,97 грн. пені, 2 080,13 грн. 3% річних та 23 332,30 грн. інфляційних втрат.
Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору поставки у листопаді 2014 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар, загальна вартість якого склала 215 028,71 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №МКМК0022819 від 14.11.2014р., №МКМК0023111 від 18.11.2014р. та довіреностями №720 від 05.11.2014р., №755 від 17.11.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 28-31).
Жодних зауважень (претензій) щодо якості, кількості переданого позивачем товару, строків поставки та/або оформлення супровідної документації від відповідача не надходило. Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
В ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
З матеріалів справи вбачається, що 14.11.2014р. позивач поставив відповідачу товар на суму 195 473,40 грн. З урахуванням п.3.5 Договору поставки (в редакції додаткової угоди №1 від 21.03.2014р.), відповідач повинен був здійснити оплату товару протягом трьох днів з дати поставки, тобто до 17.11.2014р.
18.11.2014р. позивач поставив відповідачу товару на суму 19 555,31 грн., який відповідач повинен був оплатити до 21.11.2014р. включно.
З наданих виписок обслуговуючого банку позивача (том справи - 1, аркуші справи - 32-33, 44-45) вбачається, що перший платіж у сумі 19 742,90 грн. був здійснений відповідачем лише 04.12.2014р., другий у сумі 50 000,00 грн. - 03.04.2015р. При цьому, з першого платежу 17 652,49 грн. було зараховано позивачем в рахунок оплати за вищевказаною видатковою накладною №МКМК0022819 від 14.11.2014р., а 2 090,41 грн. - в рахунок оплати за попередніми поставками товару за Договором поставки, що відповідає п.3.7 Договору, згідно з яким сторони домовились, що грошові кошти, які надходять від покупця в будь-який момент зараховуються постачальником у черговості, встановленій ст. 534 Цивільного кодексу України.
Відтак, за поставку товару, здійснену у листопаді 2014 року за видатковими накладними №МКМК0022819 від 14.11.2014р., №МКМК0023111 від 18.11.2014р., відповідач лише частково розрахувався з позивачем, оплативши йому 67 652,49 грн., що призвело до виникнення заборгованості у сумі 147 376,22 грн.
Належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості за Договором поставки ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зібрані у справі матеріали свідчать про те, що відповідачем було порушено умови Договору поставки в частині здійснення повного і своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар.
Станом на час винесення місцевим господарським судом рішення у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем становила 147 376,22 грн.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження вчинення ним дій, спрямованих на погашення заборгованості перед позивачем.
В даному випадку відсутні передумови для звільнення відповідача від обов'язку по оплаті вартості товару, отриманого за спірним Договором поставки, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимоги позивача відносно стягнення з відповідача 147 376,22 грн. основного боргу.
Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що в тексті судового рішення фігурують різні суми заборгованості відповідача перед позивачем, у зв'язку з чим, на думку відповідача, має місце неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин у даній справі.
Дійсно, у другому абзаці описової частини рішення суду (том справи - 1, аркуш справи - 68) вказано суму боргу відповідача 34 984,50 грн. Однак, матеріали справи та мотивувальна частини рішення свідчать про те, що зазначення суми боргу в описовій частині у розмірі 34 984,50 грн. є технічною опискою, яка не впливає на суть прийнятого рішення та не змінює його, оскільки судом було достеменно встановлено наявність заборгованості відповідача і її розмір у сумі 147 376,22 грн.
Наведені обставини відповідачем не спростовані.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В п.5.2 Договору поставки передбачено, що за прострочення строків оплати товару, встановлених в Договорі та додатках до нього, покупець сплачує постачальникові пеню в розмір 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення.
Окрім того, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, названа стаття встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини, як підставу відповідальності боржника.
До того ж, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначав про те, що в оскаржуваному ним судовому рішенні не вказано період, за який здійснено нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені, у зв'язку з чим неможливо перевірити правильність цього розрахунку.
З цього приводу необхідно зазначити, що до позовної заяви позивачем було додано детальний розрахунок пені, інфляційної складової боргу та 3% річних, з яких вбачається, що відповідний розрахунок здійснено на суму боргу, яка існувала на дату звернення з позовом до суду та з урахуванням часткової оплати боргу, яка мала місце до подання позивачем позовної заяви, яка розглядається у даній справі.
Судом перевірено правильність визначення початку перебігу прострочення відповідача та суми заборгованості.
За розрахунками колегії суддів, які співпадають з розрахунками місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 24 594,97 грн. пені, 23 332,30 грн. інфляційних втрат та 2 080,13 грн. 3% річних.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
В апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що він був позбавлений можливості захистити свої права в суді першої інстанції, оскільки не приймав участі у судовому розгляді. Однак, звернувшись з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження власних заперечень проти позову та на спростування висновків місцевого господарського суду.
При цьому колегією суддів враховано, що відповідач був завчасно повідомлений про порушення провадження у даній справі (повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали Господарського суду міста Києва від 02.04.2015р.) - том справи - 1, аркуш справи - 3), але не скористався своїми процесуальними правами, зокрема, щодо: участі у судових засіданнях, подання письмових пояснень (відзиву на позов) та доказів на підтвердження власної позиції по суті спору, ознайомлення з матеріалами справи, тощо.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про порушення місцевим господарським судом строку виготовлення повного тексту рішення у даній справі є безпідставними, оскільки вступну та резолютивну частину рішення було проголошено в судовому засіданні 27.04.2015р., а повний текст виготовлено 05.05.2015р. З урахуванням травневих святкових (вихідних) днів з 01.05.2015р. по 04.05.2015р. включно, останній день для виготовлення повного тексту судового рішення припадав на 05.05.2015р. Тобто, Господарським судом міста Києва було дотримано строки, встановлені ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Загалом, відносно доводів відповідача про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, необхідно зазначити, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Натомість за результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015р. у справі №910/7762/15-г - без змін.
2. Матеріали справи №910/7762/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді М.М. Новіков
А.І. Мартюк