Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" червня 2015 р.Справа № 922/2939/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Доленчука Д.О.
при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.
розглянувши справу
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, смт. Васищеве
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем плюс", с. Липці
про стягнення 315211,96 грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2 за довіреністю № 1265 від 12.05.2015 р.
відповідача - Сукачов В.О. за довіреністю № 18/1 від 04.05.2015 р.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем плюс" (відповідач), у якому просить суд стягнути з відповідача: 113743,19 грн. - пеня за прострочення виконання грошових зобов'язань (п. 5.8. договору); 128346,89 грн. - сума інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань; 16250,29 грн. - 3% річних від суми заборгованості (ст. 625 ЦК України); 56871,59 грн. - відсотки за користування чужими грошовими коштами.
В обґрунтування позову позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції від 08.04.2013 р. № 26-ТЭО в частині своєчасної оплати послуг, наданих позивачем, в порушення п. 4.4 договору, за актами приймання-передачі послуг зазначеними у позові, у зв'язку із чим нараховані пеня, інфляційні втрати, 3% річних, а також відсотки за користування чужими грошовими коштами.
Ухвалою суду по справі від 18.05.2015 р. було порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03.06.2015 р. о 11:30.
Представники сторін до початку судового засідання призначеного на 03.06.2015 р., через канцелярію господарського суду 03.06.2015 р. за вх. № 22596, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, яка судом була задоволена.
Представник позивача, через канцелярію господарського суду 29.05.2015 р. за вх. № 21991, надав копії документів згідно супровідного листа, які судом долучені до матеріалів справи.
Представник відповідача, через канцелярію господарського суду 03.06.2015 р. за вх. № 22568, надав письмові заперечення з додатком, які судом долучені до матеріалів справи. Згідно них представник відповідача просив суд в задоволенні позову відмовити посилаючись на графік погашення заборгованості за договором. Також, представник відповідача вказував, що при здійсненні розрахунків позивач не врахував вимоги пункту 6 ст. 232 ГК України та ст. 258 ЦК України.
У судовому засіданні призначеному на 03.06.2015 р. була оголошена перерва до 10.06.2015 р. о 11:30.
Представники сторін до початку судового засідання призначеного на 10.06.2015 р., через канцелярію господарського суду 10.06.2015 р. за вх. № 23750, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, яка судом була задоволена.
Представник позивача, через канцелярію господарського суду 10.06.2015 р. за вх. № 23749, надав письмові пояснення щодо заперечень відповідача, які судом долучені до матеріалів справи.
Представник відповідача, через канцелярію господарського суду 10.06.2015 р. за вх. № 23748, надав документи згідно клопотання, які судом долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні призначеному на 10.06.2015 р. була оголошена перерва до 18.06.2015 р. о 12:30.
Представники сторін до початку судового засідання призначеного на 18.06.2015 р., через канцелярію господарського суду 18.06.2015 р. за вх. № 25031, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, яка судом була задоволена.
Представник відповідача, через канцелярію господарського суду 18.06.2015 р. за вх. № 25035, надав клопотання згідно якого вказував, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: пеня 18842,47 грн., інфляційні втрати 10617,83 грн. та 3% річних 1819,75 грн., всього - 31280,05 грн.
Представник позивача, через канцелярію господарського суду 18.06.2015 р. за вх. № 25028, надав розрахунок пені з урахуванням 6 місячного строку на загальну суму 92553,27 грн. згідно заяви, який судом долучений до матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково - в сумі 31280,05 грн., що складаються: пеня 18842,47 грн., інфляційні втрати 10617,83 грн. та 3% річних 1819,75 грн.
Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тандем плюс" (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (виконавець) було укладено договір на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції від 08.04.2013 р. № 26-ТЭО (надалі - договір), згідно умов якого виконавець зобов'язався за заявкою замовника, яка є невід'ємною частиною даного договору, забезпечувати організацію перевезення вантажу за рахунок засобів замовника із залученням третьої сторони. Замовник в свою чергу зобов'язався приймати та оплачувати надані послуги виконавцю (експедитору).
20.12.2013 р. між сторонами до договору була укладена додаткова угода № 1, а 14.01.2014 р. між сторонами до договору була укладена додаткова угода № 2.
За змістом п. 4.4. договору оплата здійснюється на протязі 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту фактичного надання послуги.
Підставою звернення із даним позовом позивач вказує те, що в порушення п. 4.4 договору, відповідачем вчасно не було проведено оплату наданих позивачем послуг за актами надання послуг (том 1 а.с. 26 - 64).
Сторонами у п. 5.8. договору було встановлено, що за порушення умов оплати замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених послуг за кожен день прострочки.
Згідно п. 9.1. договору усі зміни та доповнення до даного договору дійсні лише за умови, що вони виконані у письмовій формі та підписані обома сторонами.
14.11.2014 р. між сторонами був погоджений графік погашення заборгованості за договором згідно якого відповідач зобов'язався сплатити існуючу заборгованість за договором у розмірі 300000,00 грн. не пізніше 25.12.2014 р. та існуючу заборгованість за договором у розмірі 292650,00 грн. не пізніше 25.12.2014 р.
Дослідивши графік погашення заборгованості за договором, суд дійшов до висновку, що даний графік не є додатковою угодою до договору, оскільки в ньому не міститься посилання на те, що він є невід'ємною частиною договору, та він був укладений у іншій формі ніж додаткова угода № 1 та додаткова угода № 2 до договору. Крім того, суд зазначає, що даний графік не був виконаний відповідачем у строки встановлені ним.
Отже, за таких обставин господарський суд прийшов до висновку, що посилання відповідача на даний графік, як на умови оплати послуг за договором, не можуть бути прийняти судом до уваги.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів.
Відповідно до ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із приписами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Разом з цим позивачем при поданні позову до суду було невірно виконано розрахунок суми пені заявленої до стягнення без урахування вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Проте, в процесі розгляду справи позивачем був наданий до суду розрахунок пені з урахування вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України відповідно до якого сума пені становить 92553,27 грн.
Таким чином, враховуючи те, що відповідачем послуги за договором були оплачені зі значною затримкою, що підтверджується платіжними дорученнями копії яких містяться в матеріалах справи (том 1 а.с. 109 - 128), позивачем правомірно були заявлені вимоги про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Судом були перевірені розрахунки пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат та встановлено, що вони є вірними, оскільки дані розрахунки складені відповідно до умов договору та діючого законодавства.
За таких обставин господарський суд дійшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня у розмірі 92553,27 грн., сума інфляційних втрат у розмірі 128346,89 грн. та сума 3% річних у розмірі 16250,29 грн.
Щодо стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 56871,59 грн., які позивач просив стягнути на підставі ст.ст. 536 ЦК України, із розрахунку облікової ставки НБУ, суд зазначає наступне.
Так позивач стверджує у позовній заяві, що проценти за користування відповідачем попередньою оплатою мають визначатись в розмірі облікової ставки Національного банку України.
Разом з тим, статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 1214 ЦК України унормовано порядок нарахування процентів за користування грошима у разі їх безпідставного одержання чи збереження, а статтею 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У відповідності до п. 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України).
Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Відтак, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 р. у справі №3-22гс3.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України, покладеною в основу обґрунтування заявленої позовної вимоги, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Проте, правовий аналіз визначення договору позики (стаття 1046 ЦК України) та змісту правовідносин, що склались між сторонами за договором на надання послуг з автомобільного перевезення та транспортної експедиції, свідчить про те, що це різні види цивільних правовідносин, які не подібні за своїм змістом та правовою природою, а відтак підстави для застосування до відносин сторін аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України, а саме: положень ст. 1048 ЦК України, відсутні.
З огляду наведеного, враховуючи неможливість застосування до спірних правовідносин за аналогією закону положень ст. 1048 ЦК України, а також недоведеність позивачем факту погодження сторонами розміру процентів за користування відповідачем чужими грошовими коштами внаслідок несвоєчасної оплати послуг наданих позивачем, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 56871,59 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
За таких обставин позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 92553,27 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 128346,89 грн. та суми 3% річних у розмірі 16250,29грн., всього - 237150,45 грн.
Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму ВГСУ 21.02.2013 р. № 7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.
З огляду на те, що на підтвердження оплати правової допомоги позивачем надано лише договір про надання правової допомоги-2015 від 12.05.2015 р., калькуляцію-рахунок та акт виконаних робі; особа, що надавала послуги за цим договором не є адвокатом; доказів оплати таких послуг не надано, - у суду відсутні підстави для покладення на відповідача 5250,00 грн. оплати правової допомоги.
Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд на підставі ст. 49 ГПК України вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору у пропорційному розмірі задоволених позовних вимог, яка становить 4743,01 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 611, 625, 627, 628, 629, 901, 903, 1046, 1048, 1214 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 48, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем плюс" (62414, Харківська область, Харківський район, с. Липці, вул. Пушкінська, буд. 92 А, ідентифікаційний код 30690309, р/р 26007321078001 в ХГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 351533) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (62495, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ХГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 351533) 92553,27 грн. пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, суму інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань у розмірі 128346,89 грн., суму 3% річних від суми заборгованості у розмірі 16250,29 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 4743,01 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 23.06.2015 р.
Суддя Д.О. Доленчук