Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" червня 2015 р.Справа № 922/2135/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Лобову Р.М.
розглянувши справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Куп'янськ
до Відкритого акціонерного товариства "Куп'янський цукровий комбінат", м. Куп'янськ, Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Куп'янська районна державна адміністрація Харківської області, м. Куп'янськ, 2. Куп'янський районний відділ реєстрації земель Харківської регіональної філії державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру", м. Куп'янськ
про розірвання договору
за участю представників сторін:
не з'явились
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Куп'янськ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Відкритого акціонерного товариства "Куп'янський цукровий комбінат", м. Куп'янськ, в якому просить суд розірвати договір суборенди землі № 105 від 24.06.2009 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Куп'янський цукровий комбінат» та ФОП ОСОБА_1, зареєстрований у Куп'янському районному відділі Харківської регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» 24.06.2010 року за № 041067400001, укладений щодо земельної ділянки, що знаходиться за межами Нечволодівської сільської ради, Куп'янського району, Харківської області, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 9,1130 га., цільового призначення: для рибогосподарських потреб та припинити інше речове право, номер запису про інше речове право 5740420, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 06.04.2015р. залучено до участі у справі Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Куп'янську районну державну адміністрацію Харківської області.
Ухвалою господарського суду від 02.06.2015р. продовжено строк розгляду даного спору за межами двомісячного строку до 17.06.2015р.
Ухвалою господарського суду від 11.06.2015р. залучено до участі у справі Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Куп'янський районний відділ реєстрації земель Харківської регіональної філії державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру", м. Куп'янськ. Розгляд справи відкладено на 17.06.2015р. об 11:00 год.
У судове засідання 17.06.2015р. учасники судового процесу не з'явились, про причину неявки суд не повідомили, вимог ухвал суду щодо надання додаткових доказів по справі не виконали.
Суд зазначає, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, за адресою зазначеною у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 26.05.2015 року, про що свідчать відмітки про направлення ухвал суду, які направлялись на адресу відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвала суду повертались на адресу суду з відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання".
У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач - Відкрите акціонерне товариство "Куп'янський цукровий комбінат", належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Ухвалами господарського суду Харківської області, під час розгляду даної справи, сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
Як свідчать матеріали справи, 16.10.2007р. між Куп'янською районною державною адміністрацією (третя особа) та Відкритим акціонерним товариством «Куп'янський цукровий комбінат» (відповідач) було укладено договір оренди земельної ділянки площею 9,1130 га. у тому числі: під водою - 4,9141 га та під прибережною захисною смугою - 4,1989 га., засвідчений державним нотаріусом Куп'янської державної нотаріальної контори Харківської області Гречук Є.О. за № 1- 5249, зареєстрований у Куп'янському районному відділі реєстрації земель Харківської регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» при Держкомземі України за номером 040767400001 від 20.11.2007 року.
24.06.2009р. між відповідачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач) укладено договір суборенди землі № 105, зареєстрований у Куп'янському районному відділі реєстрації земель Харківської регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» 24.06.2010 року за № 041067400001.
Після укладення договору суборенди до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, було внесено інформацію про державну реєстрацію іншого речового права, за номером запису 5740420.
28.03.2014р., Куп'янською районною державною адміністрацією винесено розпорядження № 194, відповідно до якого, у зв'язку з ліквідацією відповідача, за взаємною згодою було припинено право користування вищевказаною земельною ділянкою.
11.09.2014р., у зв'язку з банкрутством та ліквідацією відповідача, між Куп'янською районною державною адміністрацією та Відкритим акціонерним товариством «Куп'янський цукровий комбінат» укладено договір про розірвання договору оренди землі, посвідченого державним нотаріусом Куп'янської державної нотаріальної конторі Харківської області Гречук Є.О. від 16.10.2007 року за № 1-5249.
20.05.2014р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Куп'янський цукровий комбінат» укладено угоду про розірвання договору суборенди землі від 24.06.2009р., згідно з п. 1 якої, сторони вирішили розірвати договір суборенди земельної ділянки, яка знаходиться за межами населених пунктів Нечволодівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, загальною площею 9,1130 га., зареєстрований у Куп'янському РВ ХРФ ДП «ЦДЗК» 24 червня 2010 року за № 041067400001.
Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, позивач зазначив, що вищевказана угода про розірвання договору суборенди не містила всіх необхідних даних, щодо реєстраційного номеру земельної ділянки, кадастрового номеру, номеру запису про інше речове право в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому не може бути прийнята реєстраційною службою, а отже юридично договір суборенди землі № 105, зареєстрований у Куп'янському районному відділі реєстрації земель Харківської регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» 24.06.2010 року за № 041067400001 є не розірваним, що і стало підставою для звернення до господарського суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить із наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу приписів статті 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За загальним правилом, встановленим нормою ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. На вимогу однієї із сторін допускається припинення зобов'язання лише у випадках, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання також може бути правовим наслідком розірвання договору (ч.2 ст. 653 ЦК України)
Згідно ст. 792 ЦК України та ст. 93 ЗК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Ст. 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 8 закону України "Про оренду землі", орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.
Передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється.
Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.
Згідно з частиною третьою статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
При цьому, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України), на вимогу однієї із сторін договір може бути розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч.2 ст. 651 ЦК України).
Отже, припинення правовідношення та розірвання договору не є поняттями тотожними, оскільки останнє є лише одним із способів припинення зобов'язання, підстави для здійснення якого в судовому порядку на вимогу однієї із сторін пов'язані з наявністю порушеного права сторони внаслідок, зокрема, істотного порушення договору другою стороною або істотної зміни обставин (ст. 652 ЦК України), а також у інших випадках, встановлених законом або договором, в т.ч. не пов'язаних з істотністю порушення та/або зміни обставин.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", положення якої відповідно до ст.ст. 2, 19 Закону України "Про міжнародні договори України" та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства, передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов'язків забезпечується і конкретизується у тому числі через право на судовий захист або доступ до суду та право на рівні процесуальні можливості сторін.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу.
Право на судовий захист або доступ до суду кореспондує положення ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, яке є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Конституційний суд України у рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України зазначив про те, що положення даної статті, у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи і встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами. Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту своїх прав і свобод.
Вирішальним при оцінці ефективності засобу юридичного захисту, у тому числі і судового, є те, що на підставі звернення особи із відповідною скаргою про виправлення певної ситуації, суд здатний і має як найшвидше її виправити. Засіб є "ефективним", якщо його можна використати як для прискорення вирішення справи судом, так і для забезпечення скаржника адекватним відшкодуванням за затримки, які вже сталися.
Розірвання договору є юридичним фактом, що спрямований на припинення правовідносин між його сторонами. За загальним правилом розірвання договору здійснюється за згодою сторін або на вимогу однієї із його сторін, у разі неналежного виконання своїх обов'язків щодо виконання умов договору іншою. Кожен договір має свою специфіку щодо підстав його розірвання. Не становить виключення й договір оренди земельної ділянки.
Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. Також, на вимогу однієї із сторін, договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Договір оренди земельної ділянки підлягає припиненню за наявності підстав, перелічених у ст. 141 ЗК України та статтях 31, 32 Закону України "Про оренду землі". Такими підставами можуть бути:
1) закінчення строку, на який було укладено договір;
2) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;
3) смерть фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови зазначених у Законі України "Про оренду землі" осіб від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;
4) ліквідація юридичної особи-орендаря;
5) одержання орендарем земельної ділянки у власність у порядку, передбаченому ЗК України;
6) примусовий викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законами України;
7) розірвання договору оренди земельної ділянки за взаємною згодою сторін або у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі" та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. Якщо орендар не почав використовувати земельну ділянку відповідно до умов укладеного договору або будує архітектурну форму іншу, ніж зазначено в договорі оренди, це може бути причиною розірвання договору з підстав істотного порушення договору, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення мети договору.
Статтею 13 Конституції України (Основний Закон) закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Водночас, норма ст. 32 Закону України "Про оренду землі" передбачає припинення договору оренди землі шляхом його розірвання в судовому порядку на вимогу однієї із сторін в разі, зокрема, невиконання стороною обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Аналогічна позиція викладена у п.2.20 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин ".
Статтею 24 цього Закону визначені права та обов'язки орендодавця, а саме:орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати. Орендодавець зобов'язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.
Статтею 25 цього Закону визначені права та обов'язки орендаря, а саме: орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем. Орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у визначений законом та/або договором спосіб захисту, зокрема, шляхом припинення правовідношення внаслідок розірвання договору.
Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом зазначених норм, права або інтереси особи підлягають судовому захистові у разі їх порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.
З матеріалів справи вбачається, що 20.05.2014р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Куп'янський цукровий комбінат» було укладено угоду про розірвання договору суборенди землі від 24.06.2009р., згідно з п. 1 якої, сторони вирішили розірвати договір суборенди земельної ділянки, яка знаходиться за межами населених пунктів Нечволодівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, загальною площею 9,1130 га., зареєстрований у Куп'янському РВ ХРФ ДП «ЦДЗК» 24 червня 2010 року за № 041067400001, а отже, зазначене унеможливує його розірвання в судовому порядку.
З приводу позовних вимог про припинення права, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 20 ГК України, права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються певними способами, передбаченими законом. Законом, зокрема, передбачено захист прав і законних інтересів особи, шляхом визнання наявності або відсутності прав та установлення, зміни і припинення господарський правовідносин (абз. 11 ч. 2 ст. 20 ГК України). За своєю природою позовна вимога про припинення права є вимогою про застосування такого способу захисту, як припинення правовідношення, що передбачає існування відповідного права (правовідношення) на момент постановлення рішення по справі. Вимога ж про визнання права припиненим, за своєю природою, є вимогою про визнання відсутності права, яка передбачає можливість припинення спірного права до постановлення рішення по справі і, навіть, до подання позову.
В даній справі, позивач просить припинити право, тобто припинити відповідне правовідношення суборенди. З урахуванням того, що, як встановлено судом, спірний договір суборенди вже було розірвано сторонами 20.05.2014р., що мало наслідком, згідно з ч. 3 ст. 653 ЦК України, припинення відповідного договірного правовідношення суборенди, в тому числі усіх суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, що складають юридичний зміст такого правовідношення.
Враховуючи викладене, вимога про припинення права задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи викладене, у господарського суду відсутні правові підстави для задоволення позову, в зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повністю.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 27, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 75, 82-85 ГПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 22.06.2015 р.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/2135/15