Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" травня 2015 р.Справа № 922/1690/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ольшанченка В.І.
при секретарі судового засідання Черновій В.О.
розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Реал банк" (м. Харків)
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Рем" (м. Харків)
про визнання недійсним правочину,
за участю представників:
позивача - Жегуліна Ю.М. (довіреність № 25 від 20.05.2015 р.),
відповідача - Краснікова П.І. (довіреність №041401 від 14.04.2015 р.),
Позивач просить визнати правочин щодо перерахування грошових коштів ТОВ фірма "Рем" в рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту №466/09-2-08 від 28 березня 2013 р. у розмірі 263000,00 грн. недійсним. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що правочин, яким було проведено платіж ТОВ фірма "Рем" під час дії тимчасової адміністрації в ПАТ "Реал Банк", суперечить Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Позивач не надав витребувані судом документи, а саме оригінал самого спірного правочину для огляду та копію до матеріалів справи; копії всіх, вказаних у позові, постанов судів; копії платіжних доручень; копію договору овердрафту №466/09-2-08 від 28.03.2013 р., витяг державного реєстратора з ЄДР.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти позову та просить суд за результатами розгляду позовних вимог ПАТ "Реал Банк" припинити провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 статті 80 ГПК України, посилаючись на те, що позивачем безпідставно ототожнено дію товариства (відповідача) щодо надання платіжного доручення йому для виконання з поняттям правочину, що закріплений в ст. 202 ЦК України, так як така дія не є правочином, оскільки це є дія в межах існуючих правовідносин за договором розрахунково-касового обслуговування та само по собі не є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 28 березня 2013 року між позивачем - ПАТ «Реал Банк» та ТОВ «Енергоінвестпроект» був укладений договір овердрафту №466/09-2-08.
19.05.2014 р. відповідач надав позивачу платіжне доручення №24 від 19.05.2014 р. на перерахування зі свого поточного рахунку, відкритому у позивача, 263000,00 грн. в погашення заборгованості за боржника по договору овердрафту №466/09-2-08 від 28.03.2013 р. - ТОВ «Енергоінвестпроект», яке позивач не виконав без пояснення будь-яких причин.
Постановою Правління НБУ №109 від 28.02.2014 р. ПАТ „Реал Банк" був віднесений до категорії неплатоспроможних, а з 03.03.2014 р. рішенням №10 від 28.02.2014 р. виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру виведення ПАТ „Реал Банк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації.
Постановою НБУ №295 від 21.05.2014 р. було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ „Реал Банк".
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За загальним правилом зобов'язання повинно бути виконано його сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Зазначена стаття передбачає можливість так званого передоручення виконання, тобто покладення виконання зобов'язання боржником на третю особу. Передоручення виконання є виключенням із загального принципу особистого виконання зобов'язання його сторонами. Разом з тим закон містить в даному випадку дозвільні положення, закріплюючи правило, що передоручення виконання дозволяється, якщо особисте виконання не випливає із положень договору, вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.
Якщо виконання зобов'язання покладене боржником на третю особу, кредитор не вправі відмовитися від його прийняття, оскільки презюмується, що кредитору байдуже, хто виконає зобов'язання на його користь.
Позивач в позові зазначає, що платіжним дорученням №24 від 19.05.2014 р. відповідач зі свого поточного рахунку, що відкритий у позивача здійснив погашення заборгованості за боржника - ТОВ «Енергоінвестпроект» за договором овердрафту №466/09-2-08 від 28.03.2013 р. в сумі 263000,00 грн.
Відповідно до положень статті 528 ЦК України позивач - ПАТ «Реал Банк» є зобов'язаним прийняти виконання, запропоноване за боржника іншими особами, зокрема відповідачем.
В даному випадку безпосередньо позивач є кредитором по відношенню до відповідача, з огляду на здійснення відповідачем в такому випадку виконання зобов'язання безпосередньо за боржника.
При цьому посилання позивача на положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як на підставу недійсності правочину, суд вважає невмотивованими та безпідставними з наступних підстав.
Згідно з ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.
Вказані положення не передбачають права позивача відмовитись від прийняття виконання зобов'язання за кредитним договором у будь-який спосіб.
Відтак, виконання обов'язку за боржника відповідачем - третьою особою не є задоволенням вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення, це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Аналогічне положення містить пункт 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ №22 від 21.01.2004 р. та зареєстрованої у МЮУ 29.03.2004 р. за №377/8976, який визначає платіжне доручення як розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Згідно з п. 1.4 вказаної Інструкції розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Отже, платіжне доручення, що направлено банку на виконання зобов'язань перед таким банком, за своїм змістом не є вимогою.
Зобов'язання позивача перерахувати кошти за платіжним дорученням відповідача в рахунок погашення заборгованості за ТОВ «Енергоінвестпроект» за своєю правовою природою не є задоволенням вимог вкладника або іншого кредитора банку, оскільки відповідач по відношенню до ПАТ «Реал Банк» виконує обов'язок боржника щодо погашення заборгованості та сам позивач (ПАТ «Реал Банк») в такому випадку є кредитором у правовідносинах за договором про надання овердрафту №466/09-2-08 від 28.03.2013 р.
Зазначений висновок обґрунтовується й тим, що в такому випадку грошові кошти відповідача переходять у власність позивача та є фактично задоволенням вимог саме банку, а не відповідача.
Отже, здійснення відповідачем погашення заборгованості за іншу особу не є та не може бути задоволенням вимог іншого кредитору, як про це зазначає позивач.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з положеннями частин 2, 3 статті 1066 ЦК України банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Відповідно до статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка, зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом, за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Положеннями статті 1071 ЦК України визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1089 ЦК України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
Відповідно до пункту 1.24 частини 1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Згідно з пунктом 7.1.2. частини 7.1. статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Пунктом 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Статтею 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.
Згідно частини 3.1. статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Відповідно до частини 2 статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.
Пунктом 16 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а згідно з пунктом 6 частини 1 цієї статті, ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, відповідно до частин 5, 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами. Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем було надане позивачу для переказу коштів платіжне доручення після дати введення виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації, але до дати відкликання Національним банком України банківської ліцензії позивача. Відтак, обмеження, передбачені статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не розповсюджуються на зобов'язання банку завершити переказ грошових коштів.
Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду з дня свого призначення у встановленому законодавством порядку вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.
Відповідно до п. 2.6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2 від 05.07.2012 р., уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку з дня свого призначення здійснює грошові операції (отримання коштів у рахунок погашення заборгованості боржниками неплатоспроможного банку, приймання оплати за продане майно, виплата вихідної допомоги звільненим працівникам неплатоспроможного банку, оплата послуг експертів та/або консультантів, залучених уповноваженою особою Фонду) та операції з готівкою (виплата вихідної допомоги звільненим працівникам неплатоспроможного банку, витрати на відрядження тощо) з метою забезпечення процедури ліквідації банку.
Відповідно до ч. 22.4. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним:
для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;
для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Таким чином, банк повинен закінчити технологічний цикл незавершеної ним операції по переказу коштів для погашення позивачем заборгованості за кредитним договором та зарахування суми переказу на рахунок отримувача, що сприяє збільшенню ліквідаційної маси.
Посилання позивача на те, що відповідач є кредитором банку в розумінні терміну, визначеного у ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність", згідно якої кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань, суд вважає безпідставним виходячи з наступного.
По-перше, частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, однак Цивільний кодекс України не містить визначення терміну «майнові зобов'язання». Виходячи із системного аналізу статті 509 ЦК України, позивач повинен здійснити певні дії, а саме переказ коштів з поточного рахунку відповідача на кредитний рахунок для погашення заборгованості за кредитним договором, і ці дії не є ані грошовими, ані майновими, як і вимоги відповідача.
По-друге, крім визначення «кредитора» у ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" існують й інші законодавчі визначення цього терміну. Так, згідно з ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитором є юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо ГРОШОВИХ зобов'язань до боржника. Отже, під майновими зобов'язаннями в даному випадку слід розуміти саме грошові зобов'язання.
Проте відповідач не має майнових (грошових) вимог до банку, він є клієнтом банку, який користується послугами банку на підставі договору про банківський рахунок, за яким взагалі відсутні і не можливі будь-які МАЙНОВІ (ГРОШОВІ) зобов'язання банку перед його клієнтом. Це підтверджується положеннями ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", відповідно до ч. 32.1 якої банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.
Сам по собі факт надання відповідачем позивачу платіжного доручення з метою погашення заборгованості за договором про надання овердрафту №466/09-2-08 від 28.03.2013 р. за іншу особу не є окремим правочином.
Положення статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Правочин є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків. Такі права й обов'язки реалізуються в межах цивільного правовідношення і вони є відповідно його складовими елементами.
Відмежування правочинів від інших юридичних актів (подій, фізичних дій і вчинків, правопорушень) має істотне значення, оскільки законом встановлюється різний режим породжуваних ними правовідносин.
Так позивачем без належних правових підстав ототожнена дія позивача щодо надання йому платіжного доручення для виконання з поняттям правочину, що закріплений в ст. 202 ЦК України, т.я. така дія не є правочином, оскільки вона вчинена в межах існуючих правовідносин за договором розрахунково-касового обслуговування та сама по собі не є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, а є реалізацією його права, яке кореспондує до зобов'язання банку по виконанню доручення клієнта по банківській операції з перерахування коштів.
Згідно з п. 1 постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Правовідносини за договором банківського рахунку регулюються положеннями глави 72 ЦК України, зокрема статтею 1066.
Отже, в даному випадку правочином є відповідний договір між позивачем та відповідачем банківського рахунку (договором розрахунково-касового обслуговування), в межах якого відповідач здійснює своє право розпоряджатись належними йому грошовими коштами, що знаходяться на такому рахунку.
Згідно з п. 8 постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).
Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач не виконав платіжне доручення відповідача на перерахування коштів в погашення заборгованості боржника за договором овердрафту №466/09-2-08 від 28.03.2013 р., кошти не перерахував і не повернув відповідачу платіжне доручення з зазначенням причин його не виконання.
Отже, правочин не був вчинений, а відтак він і не може бути визнаний недійсним.
Суд вважає, що позивачем безпідставно ототожнено питання та поняття вчинення правочину та виконання такого правочину після його вчинення.
Згідно з п. 7 постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Відтак, питання виконання чи невиконання позивачем відповідного переказу не є та не може слугувати підставою для визнання правочину недійсним.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 175 ГК України, ст.ст. 11, 509, 599, 613, 626, 1066, 1068, 1071, 1074, 1089 ЦК України, ст.ст. 2, 36, 46, 48, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 2, 17, 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 1, 3, 7, 8, 22, 30, 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2 від 05.07.2012 р., ст.ст. 33-35, 43, 49, 82-85 ГПК України,
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 29.05.2015 р.
Суддя В.І. Ольшанченко