"18" червня 2015 р.Справа № 916/1732/15
За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс-центр "ПРИМОРСЬКИЙ"
до відповідачів: 1. Державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "УКРБУД"
2. Дочірнього підприємства „Проектний інститут „Одеський Промбудпроект" державного публічного акціонерного товариства „Будівельна компанія „Укрбуд"
про визнання частково недійсним договору оренди
За участю представників сторін:
від позивача: Тормоса С.В. (за довіреністю)
від відповідача 1: Терещенко С.В. (за довіреністю)
від відповідача 2: Савицький Г.Л. (за довіреністю)
У відповдіності до ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувались перерви з 28.05.2015р. до 12 год. 40 хв. 09.06.2015р., з 09.06.2015р. до 14 год. 00 хв. 18.06.2015р.
СУТЬ СПОРУ: позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Офіс-центр "ПРИМОРСЬКИЙ", звернувся до суду із позовом до державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "УКРБУД", дочірнього підприємства „Проектний інститут „Одеський Промбудпроект" державного публічного акціонерного товариства „Будівельна компанія „Укрбуд", в якому просить суд визнати частково недійсним договір оренди №ОП/004-09 нерухомого майна державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "УКРБУД" від 01.01.2009р., укладений між державним публічним акціонерним товариством "Будівельна компанія "УКРБУД" та дочірнім підприємством „Проектний інститут „Одеський Промбудпроект" державного публічного акціонерного товариства „Будівельна компанія „Укрбуд" в частині передачі у строкове платне користування нерухомого майна: гараж загальною площею - 19,8 кв.м.; гараж загальною площею - 165,3 кв.м. "літ.В", із яких: приміщення (1) - 44,8 кв.м.; приміщення (2) - 44,3 кв.м. (згідно технічного паспорту від 22.10.2009р.), які вказані за адресою: м. Одеса, вул. В. Арнаутська, 15.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.04.2015р. позовну заяву (вх.№1831/15) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Клопотання позивача про витребування доказів копії договорів (вх.№2-2838/15 від 21.05.2015р.), судом було задоволено частково.
09.06.2015р. позивач звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог немайнового характеру (вх.№2-3225/15), яка судом до розгляду не прийнята, оскільки була подана після початку розгляду справи по суті, та оскільки Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права прокурора, позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п.
Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
- подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову (пункт 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
09.06.2015р. від позивача надійшло клопотання про витребування доказів (вх.№2-3224/15), яке судом не задоволено, з підстав його необґрунтованості та недоведеності.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача 1 заявлені позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні, з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№13100/15 від 21.05.2015р.).
Представник відповідача 2 заявлені позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні із застосуванням строку позовної давності, з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№13864/15 від 28.05.2015р.).
В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
01 січня 2009р. між державним публічним акціонерним товариством "Будівельна компанія "УКРБУД" (Орендодавець) та дочірнім підприємством „Проектний інститут „Одеський Промбудпроект" державного публічного акціонерного товариства „Будівельна компанія „Укрбуд" (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "УКРБУД", згідно умов п.1.1., якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно - адміністративний будинок, загальною площею 10182,2 м2, склад майстерню, загальною площею 19,8 м2, гараж, загальною площею 165,3 м2, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 15 та нерухоме майно - адміністративний будинок, загальною площею 161,9 м2, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Катеринінська, 17, що належать Орендовдавцю і знаходяться на його балансі (далі - Майно).
Відповідно до п.3.1. Договору орендна плата за місяць оренди нерухомого майна визначається згідно узгодженого з Орендарем розрахунку (додаток 2).
Цей Договір укладений на дванадцять місяців та діє з "01" січня 2009 року до "31" грудня 2009 року включно.
Так, судом встановлено, що вищенаведний договір діяв з 01.01.2009р. та припинив свою дію 31.12.2009р., оскільки доказ продовження його дії в матеріалах справи відстутні
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що товариству з обмеженою відповідальністю "Офіс-центр "ПРИМОРСЬКИЙ" на праві приватної власності належить майно: нежилі будівлі та споруди (основна будівля літ. "А", акумуляторна, літ. "Б", кладова літ. "В", гараж літ. "Г", склад літ. "Д"), розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 17. Вказане майно набуте, як внесок до статутного фонду, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №470 від 29.11.2002р. і свідоцтвом про право власності на нежилі будівлі та споруди від 23.03.2004р., виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради.
Таким чином, на думку позивача, вищенаведений договір оренди не відповідає вимогам закону, а тому має бути визнаний частково недійсним в частині передачі в оренду нерухомого майна, а саме: гараж загальною площею 19,8 кв.м. літ. "Б", гараж загальною площею - 165,3 кв.м. літ. "В", із яких: приміщення 1 - 44,8 кв.м., приміщення 2 - 44,3 кв.м. (згідно технічного паспорту від 22.10.2009р.), які вказані за адресою: м. Одеса, вул. В. Арнаутська, 15, з наступних підстав:
За договором оренди нерухомого майна державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "УКРБУД" №ОП/004-09 від 01.01.2009р., в строкове платне користування, крім іншого майна, також було передане нерухоме майно: гараж загальною площею - 19,8 кв.м., гараж загальною площею - 165,3 кв.м. літ. "В", із яких: приміщення (1) - 44,8 кв.м., приміщення (2) - 443,3 кв.м. (згідно технічного паспорту від 22.10.2009р.), які вказані за адресою: м. Одеса, вул. В. Арнаутська, 15.
При цьому, як стверджує позивач, рішення КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів" про державну реєстрацію прав на вказані об'єкти нерухомості, було прийнято лише 09.11.2009р., тобто, через 9 місяців після укладання відповідачами оспорюваного договору оренди.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013р. по справі №2а/1570/1918/2011, було визнано незаконним рішення КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів" від 20.08.2009р. та від 09.11.2009р. про реєстрацію за державним публічним акціонерним товариством "Будівельна компанія "УКРБУД" прав власності на нежитлові приміщення під літ. "Б" та "В", що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. В. Арнаутська,15.
Таким чином, на момент укладення оренди №ОП/004-09 від 01.01.2009р. державне публічне акціонерне товариство "Будівельна компанія "УКРБУД" не було власником нерухомого майна, яке було предметом оренди.
З врахуванням того, що державним публічним акціонерним товариством "Будівельна компанія "УКРБУД" 01.01.2009р. оспорюваним договором оренди передав в платне користування дочірньому підприємству „Проектний інститут „Одеський Промбудпроект" державного публічного акціонерного товариства „Будівельна компанія „Укрбуд" майно, яке належить позивачу, останній був змушений звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом, за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних правових підстав.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним;
Частини 1, 4 ст. 202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Так, суд, дослідивши оспорюваний договір від 01.01.2009р. №ОП/004-09, судом встановлено, що зазначений договір є договором оренди.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач у якості підстави визнання оспорюваного договору недійсним, зазначає про те, що оспорюваний договір оренди не відповідає нормам чинного законодавства України, що регулює правовідносини сторін.
З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99).
За положеннями абз.5 п.5 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Згідно п.2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р., якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст.33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дійшов висновку про відсутність підстав для правового захисту його інтересів в межах даного спору, з огляду на наступне:
Частиною 1, 3 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Пунктом 1 ст.760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
У відповідності до ч.1 ст.761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Відповідно до п.п.1, 2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно ч. 1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч.3 ст.207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Договори оренди, виходячи із їх змісту та норм законодавства, що регулюють орендні правовідносини, не можуть бути визнані з моменту їх укладення та повинні визнаватися недійсними лише на майбутнє, приймаючи до уваги неможливість повернення виконаного за цими договорами.
Між тим, як зазначалось вище, оспорюваний договір припинив свою дію з 31.12.2009р. і у зв'язку з цим, визнання його недійсним на майбутнє не може бути здійснено через відсутність дії цього договору в майбутньому.
Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушене, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності поважних причин її пропущення.
Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим відмовляє позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.32, 33, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У позові товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс-центр "ПРИМОРСЬКИЙ" - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.
Повний тест рішення складено 23 червня 2015 р.
Суддя О.В. Цісельський