18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
17 червня 2015 року Справа № 925/1498/14
Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого судді Спаських Н.М., з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін :
від позивача: Лихошерст Ю.В. - керівник, Гричина В.В. - представник за довіреністю;
від відповідача: Кучеренко С.П. - за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні господарського суду Черкаської області у м. Черкаси справу за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Щорса
до товариства з обмеженою відповідальністю «Альтера Ацтека Мілінг Україна»,
про стягнення 136 953 грн. 55 коп., -
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Щорса звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Альтера Ацтека Мілінг Україна» 98 431 грн. 50 коп. пені, 24 570 грн. 00 коп. інфляційних нарахувань та 13 952 грн. 05 коп. трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 52 від 06.03.2014 року.
Рішенням суду від 01.12.2014 року позов було задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою ВГСУ від 28.04.2015 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані із передачею справи на новий розгляд, оскільки судами не у повному обсязі дослідженні обставини справи, вимоги та заперечення сторін.
При повторному розгляді справи представники позивача свої вимоги підтримали повністю та просять їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив повністю і просить у його задоволенні відмовити.
У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
З матеріалів справи вбачається наступне:
06 березня 2014 року між сторонами по справі -- сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю ім. Щорса (продавець-позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Альтера Ацтека Мілінг Україна» (покупець-відповідач) було укладено договір поставки №52 (далі - договір, а.с. 19 том 1).
Відповідно до п. п. 1.1., 2.2. договору позивач зобов'язується продати (передати у власність) відповідачу, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити зерно кукурудзи українського походження, врожаю 2013 року. Загальна сума договору на момент його укладання складає 8750000,00 (вісім мільйонів сімсот п'ятдесят тисяч) гривень з урахуванням ПДВ.
Пунктом 2.3. договору передбачено, що відповідачем здійснюється оплата вартості продукції шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача рівними частинами з 06.03.2014 по 15.05.2014.
При цьому згідно п. 5.2. договору поставка товару буде здійснюватися починаючи з 01 квітня по жовтень 2014 року. Щоденне відвантаження складає орієнтовно по 450 тон продукції. Строки відвантаження можуть бути змінені за домовленістю сторін.
З матеріалів справи вбачається та визнається обома сторонами, що на виконання умов договору відповідачем було сплачено позивачу частину коштів із загальної ціни договору, а позивачем відвантажено продукції на суму 7000000,00 грн.
Часткову передоплату було здійснено відповідачем шляхом перерахування коштів за :
- платіжним дорученням №1210 від 20.03.2014 на суму 2500000,00 грн.;
- платіжним дорученням №1222 від 25.03.2014 на суму 500000,00 грн.;
- платіжним дорученням №1225 від 26.03.2014 на суму 2000000,00 грн.;
- платіжним дорученням №9815 від 08.04.2014 на суму 2000000,00 грн.
Відпуск продукції позивачем на користь відповідача здійснювався за видатковими накладними у період з 26 квітня по 08 травня 2014 року ( а.с. 62-73 том 1), зокрема за :
видатковою накладною №РН-0000096 від 22.04.2014 - 133.040 т на 232820,00 грн.;
видатковою накладною №РН-0000099 від 23.04.2014 - 304.990 т на 533732,50 грн.;
видатковою накладною №РН-0000101 від 24.04.2014 - 332.660 т на 582155,00 грн.;
видатковою накладною №РН-0000104 від 25.04.2014 - 362.300 т на 634025,00 грн.;
видатковою накладною №РН-0000105 від 26.04.2014 - 391.830 т на 685702,50 грн.;
видатковою накладною №РН-0000107 від 29.04.2014 - 326.430 т на 571252,50 грн.;
видатковою накладною №РН-0000113 від 01.05.2014 - 491.170 т на 859547,50 грн.;
видатковою накладною №РН-0000118 від 04.05.2014 - 442.810 т на 774917,50 грн.;
видатковою накладною №РН-0000119 від 05.05.2014 - 399.140 т на 698495,00 грн.;
видатковою накладною №РН-0000122 від 06.05.2014 - 330.390 т на 578182,50 грн.;
видатковою накладною №РН-0000125 від 07.05.2014 - 253.590 т на 443782,50 грн.;
видатковою накладною №РН-0000129 від 08.05.2014 - 231.650 т на 405387,50 грн.
Вартість недоплаченої продукції згідно з умовами договору складає 1750000,00 грн.
Відповідач припинення оплати коштів по договору між сторонами пояснив отриманням від позивача листа від 11.04.2014 року № 95 (а.с. 61 том 1), за змістом якого позивач повідомив відповідача про те, що договір поставки № 52 від 06.03.2014 року в зв'язку із форс-мажорними обставинами з боку позивача-продавця виконуватися не буде.
По проведених оплатах коштів за період з 20.03.2014 року по 08.04.2014 року на загальну суму 7 000 000,00 грн. позивач пообіцяв здійснити поставку зерна кукурудзи 4000 тон зерна кукурудзи врожаю 2013 року, по ціні 1750 грн./тона.
Також цим листом позивач просив відповідача по договору поставки № 52 від 06.03.2014 року більше коштів не перераховувати, бо ці кошти будуть повернуті.
Зі свого боку позивач заперечив проти тлумачення змісту даного листа як відмови позивача від виконання своїх обов'язків за договором і вказав, що цей лист було помилково надано директором позивача на прохання директора відповідача. На думку представника позивача, вказаний лист не має ніякої юридичної сили, оскільки будь-які зміни до договору між сторонами № 52 від 06.03.2014 року повинні бути внесені лише додатковими угодами, а не листуванням.
За змістом позову, позивач просить стягнути з відповідача пеню інфляційні та проценти річних, які нараховані на 1 750 000,00 грн. недоплачених відповідачем кошів, які складали ціну договору (розрахунки а.с. 10 том 1).
Проаналізувавши зміст договору поставки № 52 від 06.03.2014 року між сторонами, судом встановлено наступне:
Згідно п. 2.3. договору сторонами встановлено, що ціна договору у розмірі 8 750 000,00 грн. виплачується відповідачем на користь позивача в період з 06.03.2014 року по 15.05.2014 року рівними частинами ( п. 2.2., 2.3.).
Поставка продукції згідно п. 5.2. договору здійснюється з квітня по жовтень 2014 року.
З урахуванням таких умов договору, суд приходить до висновку, що сторони домовилися про оплату товару за договором шляхом передоплати.
Згідно ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Згідно положень чинного законодавства, зацікавлена особа для захисту свого порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту, який в першу чергу випливає із спеціального законодавства, яке врегульовує відносини сторін (рішення Верховного Суду України від 19.05.2010 року).
Це випливає із положень ст. 15,16 ЦК України, згідно яких кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню, інфляційні та 3% річних, які нараховані на прострочену до сплати суму попередньої оплати в розмірі 1 750 000,00 грн. з підстав того, що недоплата цих коштів є порушенням договірного зобов'язання.
Однак, як вказано вище, оскільки між сторонами договором було узгодження оплату товару шляхом внесення передоплати за нього, то за невиконання такої умови договору настають (лише) наслідки, передбачені ст. 538 ЦК України, як це прямо визначено у ст. 693 ЦК України.
Положеннями ст. 538 ЦК України передбачено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.
У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Таким чином, з урахуванням положень ст. 693 та 538 ЦК України, наслідком невиконання обов'язку покупця про внесення коштів шляхом передоплати повністю або частково, є лише право продавця зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
У відповідності до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом укладеного між сторонами договору, позивач зобов'язався продати, а відповідач - прийняти та оплатити зерно кукурудзи. Однак сторони спеціально обумовили, що передумовою майбутнього виконання зобов'язання позивача по поставці товару є внесення передоплати за цей товар з боку відповідача.
Таким чином, умова договору про внесення коштів за товар шляхом передоплати не є тим грошовим зобов'язанням, яке визначено положеннями ст. 509 ЦК України, оскільки внаслідок його невиконання у продавця виникає
лише право не виконувати свій зустрічний обов'язок, як передбачено нормою ст. 538 ЦК.
Лише у випадку коли зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, то друга сторона повинна виконати свій обов'язок ( ч. 4 ст. 538 ЦК України) і за таке невиконання настають всі наслідки невиконання зобов'язань, передбачені нормами ЦК України та договору.
Матеріалами справи не підтверджено, що позивач передав відповідачу зерно кукурудзи на суму 1 750 000,00 грн., які не були отримані позивачем в якості попередньої оплати від відповідача.
Отже, суд приходить до висновку, що нормами ЦК та ГК України не передбачено, що за невнесення повної суми передоплати за договором, для покупця настає відповідальність у виді можливості стягнення з нього пені, інфляційних та 3% річних, оскільки ст. 549 та 625 ЦК містять положення про фінансову відповідальність саме за порушення зобов'язання. Натомість за недоплату коштів по передоплаті товару така відповідальність для покупця не настає -- у такому випадку продавець для уникнення своїх збитків має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі ( ст. 538 ЦК).
З приводу позовних вимог про стягнення пені в розмірі 98 431,50 грн. за період з 16.05.2014 року по 20.08.2014 року ( а.с. 10 том 1) судом встановлено також наступне:
У відповідності до ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно положень ст. 546,547 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Крім того, у відповідності до ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки
Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як вбачається із позовної заяви, пеню позивач просить стягнути з відповідача на підставі п. 6.3. договору поставки № 52 від 06.03.2014 року, який визначає, що у разі порушення покупцем терміну оплати продукції, визначеного п. 2.5. договору, він зобов'язаний буде сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
У договорі між сторонами від 06.03.2014 року немає пункту 2.5.
Представник відповідача заперечив проти доводів позивача про те, що у п. 6.3. є описка і насправді п. 2.5. слід читати як п. 2.3.
Свої доводи, з якими погоджується суд, відповідач мотивує тим, що у договорі є пункти 2.3. та 2.4., які визначають окремі умови про строки сплати коштів за товар - це строки для попередньої оплати та для проведення кінцевого розрахунку за товар після отримання всіє кількості продукції. Тому відповідальність у вигляді пені по договору могла стосуватися і пункту 2.3 і пункту 2.4.
Жодна із сторін не заявила суду клопотання про тлумачення умов договору від 06.03.2014 року. Сторонами також в установленому порядку не було внесено змін до п. 6.3. договору для усунення всіх описок, як вважає позивач.
Таким чином, відсутність умови у договорі між сторонами від 06.03.2014 року про відповідальність у виді пені за порушення зобов'язання про внесення повної передоплати за товар, сама по собі унеможливлює стягнення пені.
Однак, як вказано вище, суд вважає, що за невнесення повної чи часткової суми передоплати за товар по договору, для покупця не настає відповідальність у виді сплати пені, інфляційних та 3% річних, оскільки внесення передоплати не є тим зобов'язанням, за яке настають такі види відповідальності.
Наслідки за невнесення повної суми передоплати настають лише ті, які передбачені ст. 538 ЦК України, як визначено у ст. 693 ЦК.
Як пояснили представники, позивач не стягував з відповідача борг по недоплаченій ним передоплаті в сумі 1 750 000,00 грн., щоб можна було вважати, що у відповідача виникло грошове зобов'язання із рішення суду ( ст. 11 ЦК України.)
На таке зобов'язання могли бути нараховані інфляційні та 3% річних згідно роз'яснення п. 5.4. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" -- за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Таких обставин у справі немає.
У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 1.3. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Спеціальною нормою у відносинах сторін є ст. 693 ЦК України про те, що наслідки невнесення повної суми передоплати коштів по договору виникають виключно на підставі ст. 538 ЦК України.
На підставі викладеного, за невиконання умов договору між сторонами від 06.03.2014 року про перерахування повної вартості передоплати до 15.05.2014 року, для відповідача не настає відповідальність у виді сплати пені, інфляційних та 3% річних, оскільки це суперечить положенням ст. 693 та 538 ЦК України.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що безспірною підставою для нарахування відповідачу пені, інфляційних та 3% рінчих є висновки судових інстанцій у справі № 925/1239/14 за позовом ТОВ «Альтера Ацтека Мілінг Україна», до СТОВ ім. Щорса (а.с. 69 том 2) про стягнення 1023852,00 грн. про те, що саме ТОВ «Вальтера Ацтека Мілінг Україна» порушив умови укладеного договору, оскільки не перерахував в строк до 15.05.2014 року грошові кошти в сумі 1750000 грн., чим позбавив можливості відповідача (сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Щорса) виконати свої зобов'язання за договором щодо поставки продукції. Даний висновок було зроблено судами для відмови у позові відповідачу, який бажав стягнути з позивача збитки, штраф та витрати на транспортні послуги за недопоставку продукції в кількості 1000 тон. Цей висновок відповідає нормі ст. 538 ЦК України (яка є спільною для сторін у зобов'язанні із передоплатою) про те, що при невиконанні однією стороною у зустрічному зобов'язанні свого обов'язку, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку і ніякі інші наслідки не настають.
Як вже обґрунтовано судом, неперерахування відповідачем позивачу повної суми передоплати коштів по договору, згідно положень чинного законодавства (ст. 693, 538 ЦК) не є підставою для його фінансової відповідальності та сплати пені, інфляційних та 3% річних на підставі ст. 549, 625 ЦК України, оскільки внесення передоплати не є тим зобов'язанням, за невиконання якого настають вказані наслідки.
На підставі викладеного, правомірність позовних вимог позивачем не доведена, а тому у позові слід відмовити повністю.
При відмові у позові судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.
Повне рішення складено 22 червня 2015 року
Суддя Н.М. Спаських