Постанова від 17.06.2015 по справі 44/472-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року Справа № 44/472-б

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі),

Коваленка В.М.,

Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційну скаргу гр. ОСОБА_4, м. Київ

на ухвалувід 15.09.2014 господарського суду міста Києва

та постановувід 21.04.2015 Київського апеляційного господарського суду

у справі№44/472-б господарського суду міста Києва

про банкрутствотовариства з обмеженою відповідальністю "Кінгз Кепітал", м. Київ

у судовому засіданні взяли участь:

скаржник представник скаржникаОСОБА_4; ОСОБА_5, довір.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду м. Києва знаходиться справа №44/472-б про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Кінгз Кепітал" (далі - ТОВ "Кінгз Кепітал", боржник), порушена у порядку норм ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній до 19.01.2013, далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.07.2010 припинено процедуру ліквідації боржника та здійснено перехід до загальних процедур банкрутства, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядника майна.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.09.2014 (суддя Чеберяк П.П.) відмовлено гр. ОСОБА_4 (далі - кредитор) у визнанні її грошових вимог до боржника в сумі 27 880 грн. Ухвала мотивована тим, що кредитором не надано первинних документів, які підтверджують наявність заявлених кредитором грошових зобов'язань боржника.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 (судді: Остапенко О.М.- головуючий, Верховець А.А., Шипко В.В.) ухвалу від 15.09.2014 залишено без змін. Погодившись із висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції також зазначив, що документи у підтвердження спірних вимог надані кредитором лише до суду апеляційної інстанції, проте без наведення підстав неможливості їх подання до суду першої інстанції. У зв'язку з чим в силу приписів ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказані документи не можуть бути досліджені при перегляді справи в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з указаними судовими рішеннями, кредитор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про визнання грошових вимог в повному обсязі. Касаційна скарга обґрунтована порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, а саме, ст. 55 Конституції України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 14 Закону про банкрутство. Кредитор зазначає про надання доказів наявності грошових вимог до боржника.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Частина 1 статті 14 Закону про банкрутство передбачає, що разом із заявами з грошовими вимогами до боржника кредитори зобов'язані подати документи, що такі вимоги підтверджують.

Отже, грошові вимоги кредитора до боржника повинні бути підтверджені відповідними доказами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у заяві про визнання грошових вимог кредитор посилався на укладення з боржником трьох договорів комісійної винагороди №3908-КС від 17.03.2008, №4099-КС від 09.04.2008 та №29-БКС від 06.06.2008 (далі - договори комісійної винагороди), за умовами яких кредитор здійснює цільовий вклад у фінансовій установі, на яку вкаже боржник, за що отримує від боржника щомісячну комісійну винагороду.

При цьому спірні грошові вимоги кредитора складаються з 20 500 грн. внесених ним цільових вкладів до фінансових установ, а саме до Кредитної спілки "Тринадцята зарплатня" та Кредитної спілки "Бізнеспартнерство", а також 7 380 грн. заборгованості боржника зі сплати комісійної винагороди.

У той же час відповідно до зазначених договорів комісійної винагороди, на які кредитор посилається у якості підстави грошових вимог, боржник має зобов'язання щодо виплати кредитору виключно комісійної винагороди у разі внесення ним за вказівкою боржника коштів у якості цільового вкладу до інших фінансових установ, тобто до третіх осіб.

При цьому до заяви кредитора із грошовими вимогами були додані відповідні договори комісійної винагороди, а також прибуткові касові ордери, які підтверджують факт внесення кредитором готівкових коштів до відповідних фінансових установ.

Зазначене свідчить про дотримання кредитором приписів ст. 14 Закону про банкрутство щодо підтвердження заявлених ним грошових вимог відповідними первинними документами та, відповідно, передчасність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні цих вимог саме у зв'язку з їх недоведеністю.

Що стосується грошових вимог кредитора про повернення 20 500 грн. цільових вкладів, то суди у порушення вимог ст. 43 ГПК України не надали правову кваліфікацію виду зобов'язальних правовідносин (відповідно до вимог, зокрема Цивільного кодексу України), що виникли між боржником та кредитором внаслідок укладення договорів комісійної винагороди.

Так, за умовами договорів комісійної винагороди боржник взяв на себе триваюче зобов'язання зі щомісячної виплати кредитору грошової винагороди у випадку вкладення останнім грошових коштів до третіх осіб.

При цьому судами не встановлено, чи існували договірні правовідносини між боржником та фінансовими установами (КС "Тринадцята зарплатня" та КС "Бізнеспартнерство"), до яких кредитором за вказівкою боржника було внесено грошові кошти, не з'ясовано характер цих правовідносин, а також обсяг відповідних зобов'язань боржника перед такими фінансовими установами, у тому числі існування обов'язку останнього щодо повернення цільових вкладів, зокрема як поручителя.

Таким чином, суди припустились порушення норм процесуального права, що призвело до неповного з'ясування обставин справи, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблені такі, що відповідають нормам чинного законодавства, висновки щодо зобов'язань сторін.

У силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 1115, 1117 ГПК України) суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути допущені порушення та прийняти рішення по суті заявлених вимог.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а справа в частині розгляду грошових вимог кредитора - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, належним чином з'ясувати правові підстави виникнення спірних грошових вимог та розглянути справу у відповідній частині згідно з вимогами чинного законодавства.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 43, 1115 - 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу гр. ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 15.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 у справі №44/472-б скасувати.

3. Справу №44/472-б в частині розгляду грошових вимог гр. ОСОБА_4 до боржника передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич