17 червня 2015 року Справа № 920/1652/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б.
розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 17.03.2015
у справі№ 920/1652/14 Господарського суду Сумської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго"
простягнення 43 716 372, 66 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивачаБернацька О.В.
- - відповідачаПриходько Д.В.
В жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 32 261 220, 00 грн. боргу, 5 169 682, 14 грн. пені, 4 870 843, 14 грн. інфляційних втрат, 1 414 672, 38 грн. 3 % річних та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 13/3460-ТЕ-29 від 29.01.2013 в частині оплати.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач доводив, що розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, що передбачені договором № 434/30 від 26.09.2014 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік"), тому підстави для застосування санкцій, передбачених умовами договору купівлі-продажу природного газу, а також наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, відсутні.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 08.12.2014 (суддя Миропольський С.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 провадження в частині стягнення основного боргу припинено. В іншій частині позовних вимог в позові відмовлено.
Не погоджуючись частково із зазначеними рішеннями судів, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови у стягненні пені, інфляційних втрат та 3 % річних. В цій частині касатор просить суд прийняти нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі позивач, зокрема, вказує на те, що при укладанні договору про організацію взаєморозрахунків сторони не припинили первісні зобов'язання за договором газопостачання, замінивши їх новими зобов'язаннями між тими ж сторонами, а лише організували взаєморозрахунки із заборгованості за природний газ. Оскільки у договорі про організацію взаєморозрахунків відсутні положення про те, що його умови розповсюджуються на правовідносини, що склалися до його підписання, заявник касаційної скарги вважає, що висновки судів про відсутність підстав для застосування санкцій, передбачених умовами договору купівлі-продажу природного газу, а також наслідків, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання зобов'язання з оплати природного газу до укладення договору про організацію взаєморозрахунків, є помилковими.
У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" не погоджується з доводами касатора і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 29.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі по тексту - ПАТ "НАК "Нафтогаз України"; продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (ТОВ"Сумитеплоенерго"; покупець за договором) укладено договір № 13/3460-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2013 році газ обсягом до 104 900 тис. куб. м, а покупець зобов'язувався розрахуватися за фактично переданий газ до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
ПАТ "НАК "Нафтогаз України" протягом січня - грудня 2013 року поставило відповідачу 87178,531 куб. м. газу на загальну суму 114 134 132, 80 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу (а. с. 20-45). Однак, ТОВ "Сумитеплоенерго" у порушення своїх зобов'язань не розрахувалося за поставлений природний газ у строки, передбачені договором. Станом на момент вирішення даного судового спору заборгованість перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за договором від 29.01.2013 № 13/3460-ТЕ-29 становила 32 261 220, 00 грн.
26.09.2014 між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області, Департаментом фінансів Сумської облдержадміністрації, Департаментом фінансів, економіки та бюджетних відносин Сумської міської ради, Департаментом інфраструктури міста Сумської міської ради, ТОВ "Сумитеплоенерго" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" було укладено договір № 434/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік") (а. с. 71-74).
За умовами зазначеного договору сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача за спожитий природний газ перед позивачем за договором від 29.01.2013 № 13/3460-ТЕ-29 у розмірі 32 261 220, 00 грн., у тому числі податок на додану вартість 5 376 870, 00 грн., за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевому бюджету, домовилися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору та перераховувати кошти наступній стороні, не мати одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору після виконання договору.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків.
Встановивши факт погашення заборгованості за укладеним сторонами договором купівлі-продажу природного газу, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині. Судові рішення в цій частині не оскаржуються.
Щодо висновків господарських судів в частині відмови у стягненні з відповідача нарахованих позивачем на суму боргу пені, інфляційних втрат та 3 % річних, слід зазначити наступне.
Порушенням зобов'язання відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2. договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до пункту 15 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.
Як встановлено місцевим господарським судом у справі, що розглядається, розрахунок за поставлений у січні - грудні 2013 року природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені договором про організацію взаєморозрахунків.
Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, виходив з того, що строки виконання зобов'язання відповідачем було дотримано, оскільки розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, які передбачені договором про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, тому підстави для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат, а також санкцій, передбачених умовами договору купівлі-продажу природного газу, відсутні.
Зазначений висновок суду колегія суддів вважає достатньо обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам справи.
Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, що оскаржуються, відсутні.
Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за розгляд касаційної скарги, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 у справі № 920/1652/14 залишити без змін.
Головуючий суддя В.А. Корсак
С у д д і М.В. Данилова
Т.Б. Данилова