25 травня 2015 року м. Київ К/9991/46522/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Пилипчук В.Г.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2010 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2012 року
у справі №2а-236/10/1770 (32475/10/9104)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоміль Санок Україна»
до Державної податкової інспекції у м. Рівне
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Стоміль Санок Україна» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.
Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 27 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2012 року, позовні вимоги задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення від 31 серпня 2009 року №0004022342/0 та від 26 жовтня 2009 року №00004022342/1, а також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судових витрат та 6 900,00 грн. витрат, пов'язаних із проведенням судової економічної експертизи.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
У період з 04 серпня 2009 року по 17 серпня 2009 року податковий орган провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 03 червня 2008 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 03 червня 2008 року по 30 червня 2009 року, про що склав акт від 20 серпня 2009 року №1076/23-100/35953560, яким встановив порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за І півріччя 2009 року на 129 927,00 грн.
За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 31 серпня 2009 року №0004022342/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток спільних підприємств з іноземними інвестиціями у розмірі 142 920,00 грн., з яких 129 927,00 грн. за основним платежем та 12 993,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 жовтня 2009 року №0004022342/1, аналогічне за змістом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Проведеною контролюючим органом перевіркою позивача встановлено завищення останнім у І півріччі 2009 року валових витрат на 551 908,00 грн. та заниження амортизаційних відрахувань на 32 199,00 грн., що призвело, на думку відповідача, до заниження податку на прибуток у період з 03 червня 2008 року по 30 червня 2009 року на 129 927,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності формування позивачем складу валових витрат та амортизаційних відрахувань перевіреного періоду, з огляду на підтвердження їх розміру первинними бухгалтерськими документами та висновком судово-економічної експертизи Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31 травня 2010 року №0103.
Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:
суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;
суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
За приписами пункту 5.1 статті 5 вказаного Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпункт 5.3.9 пункту 5.3 зазначеної статті передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Відповідно до приписів підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», амортизації підлягають витрати на:
придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;
самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;
проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;
капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.
За приписами пунктів 16.1, 16.2 статті 16 вказаного Закону платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Податок на прибуток нараховується за ставкою, визначеною статтею 10 цього Закону, від прибутку, що підлягає оподаткуванню, розрахованого згідно з пунктом 3.1 цього Закону, з урахуванням положень пунктів 7.12, 7.13, 7.14, 14.1, 16.9 та статей 6 та 13 цього Закону.
Судами попередніх інстанції встановлено, що позивачем за І півріччя 2009 року задекларовано валові витрати у розмірі 12 102 076,00 грн.
При цьому експертним висновком підтверджено правомірність формування позивачем витрат у вказаний період у розмірі 12 271 453,00 грн., що значно перевищує розмір витрат задекларованих позивачем, а відтак, має місце факт заниження позивачем витрат, а не їх завищення, як зазначає відповідач.
Відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, завданнями органів державної податкової служби є, зокрема, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).
Разом з тим, в порушення зазначеної норми під час перевірки позивача відповідач витрати позивача перевірив суцільним порядком, не враховуючи того, що не всі витрати, забезпечені первинними документами, були включені підприємством до складу витрат перевіряємого періоду.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що свідчать про неправомірність формування позивачем складу валових витрат спірного періоду у зазначеній сумі.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За встановлених обставин та враховуючи те, що відповідачем не доведено правомірності прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно безпідставності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2012 року у справі №2а-236/10/1770 (32475/10/9104) залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Пилипчук В.Г.