08 червня 2015 року м. Київ К/9991/953/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим
на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 14 жовтня 2011 року
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року
у справі №2а-6971/11/0170/7
за позовом Дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства «Мостобуд» «Мостобудівельний загін №122»
до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Дочірнє підприємство публічного акціонерного товариства «Мостобуд» «Мостобудівельний загін №122» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 14 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року, позовні вимоги задоволено, скасовані податкові повідомлення - рішення від 20 грудня 2010 року №0025742301/0, №0025732301/0 та від 19 січня 2011 року №0025742301/1, №0025732301/1, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року, про що складено акт від 09 грудня 2010 року №19682/23-7/01386332, яким встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.7 статті 5, пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2 876 822, 00 грн. та підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.2.3 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 436 550, 00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 20 грудня 2010 року №0025742301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 4 884 019,00 грн., з яких 2 876 822,00 грн. за основним платежем та 2 007 197,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також №0025732301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 654 825,00 грн., з яких 2 436 550,00 грн. за основним платежем та 1 218 275,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
У порядку адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2011 року №0025732301/0 та №0025742301/1, аналогічні за змістом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість слугувало, на думку податкового органу, безпідставне включення підприємством до складу валових витрат та податкового кредиту вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ПП «Шанхай» та ТОВ «Діліврі» за нікчемними правочинами.
Такі висновки податкового органу ґрунтуються на актах перевірок зазначених контрагентів, якими встановлено, що операції з оприбуткування, приймання та передачі товарів не проводились, не мали товарного характеру, не спричинили реального настання юридичних наслідків, так як у ході перевірки не було надано документів підтверджуючих факти здійснення доставки товару (товарно-транспортні накладні, акти приймання товарів). Відсутність у контрагентів необхідних умов для відповідної господарської, економічної діяльності через відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у вказаних контрагентів.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «Шанхай» укладено договір постачання від 01 квітня 2010 року №22/122 та додаткова угода №1, за умовами яких позивач придбав у ПП «Шанхай» будівельні матеріали.
Згідно договору постачання від 01 червня 2009 року №1/06 та додаткових угод №1 та № 2, позивач придбав у ТОВ «Діліврі» будівельні матеріали.
За умовами вказаних договорів кількість і ціна будівельних матеріалів зазначаються у відповідних специфікаціях.
Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів та додаткових угод до них, податковими та видатковими накладними, специфікаціями.
Придбані у ПП «Шанхай» та ТОВ «Діліврі» будівельні матеріали були оприбутковані позивачем в бухгалтерському обліку та використані у власній виробничій діяльності при будівництві мосту через річку Салгір на автодорозі Мирне-Дубки згідно договору від 27 квітня 2009 року №6/1.
Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Отже, наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З матеріалів справи вбачається, що позивач формував валові витрати та податковий кредит на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою цим підприємствам вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.
Водночас, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту спірних сум податку по господарським операціям з ПП «Шанхай» та ТОВ «Діліврі».
Крім того, висновками судово-економічної експертизи від 30 вересня 2011 року №103/11, підтверджено правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за період з 01 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року, на підставі належно оформлених первинних бухгалтерських документів, за результатом виконання господарських взаємовідносин з ПП «Шанхай» та ТОВ «Діліврі».
Посилання податкового органу на відсутність у позивача відповідних товарно-транспортних накладних, як на підставу неправомірності включення до складу валових витрат витрат та податкового кредиту за договорами поставки будівельних матеріалів ПП «Шанхай» та ТОВ «Діліврі», обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій з огляду на те, що товарно-транспортна накладна не є єдиним документом, який підтверджує перевезення товару.
Також не заслуговують на увагу доводи контролюючого органу, що незнаходження контрагентів за місцем їх реєстрації, а також відсутність у них основних фондів та трудових ресурсів, свідчить про неправомірність включення позивачем спірної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат, оскільки податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставило у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 14 жовтня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року у справі №2а-6971/11/0170/7 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.