"25" травня 2015 р. м. Київ К/9991/3856/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне
на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011 р.
у справі №2а-5513/10/1770
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-ЕКО»
до Державної податкової інспекції у м. Рівне
про визнання нечинними податкових повідомлень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «АРМ-ЕКО» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 16.02.2011 р. відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково, визнано нечинними податкові повідомлення від 30.08.2010 р. №117160038157030, від 30.09.2010 р. №117160038282968 та від 29.10.2010 р. №117160038406293. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства, про що складено акт від 31.08.2009 р. №51/23/33001226, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.09.2009 р. №0004272342/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 332 946,00 грн., з яких 221 964,00 грн. за основним платежем та 110 982,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
За результатами адміністративного узгодження податкове повідомлення-рішення від 11.09.2009 р. №0004272342/0 залишене контролюючим органом без змін, а скарга позивача - без задоволення.
У зв'язку з несплатою у встановлений законом строк суми податкового зобов'язання визначеної вказаним податковим повідомленням-рішенням, податковий орган повідомленнями від 30.08.2010 р. №117160038157030, від 30.09.2010 р. №117160038282968 та від 29.10.2010 р. №117160038406293 нарахував позивачу пеню.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Приймаючи спірні повідомлення податковий орган виходив із наявності у позивача податкового боргу, який складається із суми узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 332 946,00 грн., визначеного податковим повідомленням-рішенням від 11.09.2009 р. №0004272342/0 та не сплаченого платником у встановлений законодавством 10-денний строк.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у податкового органу відсутні правові підставі для нарахування позивачу пені у зв'язку з несвоєчасною сплатою узгоджених податкових зобов'язань, оскільки податкове зобов'язання, визначене податковим повідомленням-рішенням від 11.09.2009 р. №0004272342/0 не було узгодженим та не набуло статусу податкового боргу, оскільки було оскаржено в судовому порядку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкове повідомлення-рішення, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, 01.04.2010 р. було оскаржено до Рівненського окружного адміністративного суду, постановою якого від 22.07.2010 р. у справі №2а-1517/10/1770 вказане податкове повідомлення-рішення було скасовано.
Разом з тим, спірним у даній справі є момент узгодження нарахованих податковим органом податкових зобов'язань з податку на додану вартість та правомірність нарахування пені.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні повідомлення прийняті відповідачем на підставі абз.2 п.п.16.3.3 п.16.3 ст.16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Дана норма закону передбачає, що при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання. Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.
Так, контролюючий орган, вважаючи визначену податковим повідомленням-рішенням суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість податковим боргом, у зв'язку з несплатою її у встановлений законом строк, нарахував позивачу пеню.
За приписами п.1.3 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Згідно п.п.5.4.1 п.5.4 ст.5 вказаного Закону, сумою податкового боргу визнається узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею.
Отже, виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов'язаний із несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом установленого строку. Для випадків апеляційного порядку узгодження сум податкового зобов'язання строк сплати визначається п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і становить десять днів.
Зазначений строк переривається у разі звернення платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу згідно з п.п. 5.4.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті.
Однак, у разі несвоєчасного звернення платником податку до суду (поза межами строку сплати узгодженого в апеляційному порядку податкового зобов'язання, але в межах строків давності, як це передбачено п.п. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») несплачене податкове зобов'язання, процедура апеляційного оскарження якого була завершеною, перетворюється на податковий борг платника податків у силу прямого припису п.п. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
При цьому порядок погашення податкового боргу регулюється нормами статей 6 - 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Ці норми не передбачають зупинення процедур погашення, у тому числі примусового стягнення податкового боргу в разі оскарження платником податків до суду раніше узгодженої суми податкового зобов'язання.
Виходячи з наведеного, оскарження платником податків до суду суми податкового зобов'язання, узгодженого в апеляційному порядку, поза межами строку сплати такого податкового зобов'язання не надає відповідному податковому зобов'язанню статусу неузгодженого.
Судом першої інстанцій було встановлено, що рішення податкового органу про розгляд повторної скарги позивача від 03.03.2010 р. №4346/7/25-0515 було отримане позивачем 05.03.2010 р. До суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення позивач звернувся лише 01.04.2010р., тобто з пропуском 10-денного терміну з моменту отримання рішення контролюючого органу про розгляд повторної скарги.
Зважаючи на те, що позивач, оскаржуваючи до суду визначену контролюючим органом суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, пропустив визначений законом 10-денний строк, вказане податкове зобов'язання є узгодженим, а отже колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у відповідача правових підстав для нарахування пені.
З огляду на викладене та керуючись приписами ст.226 КАС України, відповідно до якої, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне задовольнити.
2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011 р. у справі №2а-5513/10/1770 скасувати.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 16.02.2011 р. у справі №2а-5513/10/1770 залишити в силі.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Пилипчук Н.Г.