18 травня 2015 року м. Київ К/9991/7113/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайло О.М.
СуддівГолубєвої Г.К.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Львівський мехсклозавод»
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року
у справі №5/1065-25/169-А
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівський мехсклозавод»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова,
за участю третьої особи - Приватного підприємства фірми «Євролюкс»,
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
Відкрите акціонерне товариство «Львівський мехсклозавод» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - Відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.
Господарський суд Львівської області постановою від 11 травня 2011 року задовольнив позовні вимоги, визнав нечинним податкове повідомлення-рішення від 03 квітня 2007 року №0001172300/0, а також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 листопада 2011 року скасував рішення суду першої інстанцій та прийняв нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Податковий орган провів виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2006 року, про що склав акт від 21 березня 2007 року №581/45/23-1/05481562, яким встановив порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у неправомірному включенні до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 392 763,18 грн.
За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 03 квітня 2007 року №0001172300/0, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 392 763,18 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до складу податкового кредиту липня 2006 року суми податку на додану вартість у розмірі 392 763,18 грн., сплачену у ціні придбаного у ПП «Євролюкс» товару.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено належними первинними документами правомірність формування податкового кредиту спірного податкового періоду.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «Євролюкс» укладено договір від 03 липня 2006 року №03/07, за умовами якого ПП «Євролюкс» (Продавець) зобов'язався передати у власність позивача (Покупець) товар, номенклатура, кількість, ціна якого визначена в додатках (специфікаціях) до цього договору і являються його невід'ємною частиною.
Того ж дня, між вказаними сторонами укладено договір зберігання № 3/07, відповідно до умов якого позивач передає ПП «Євролюкс» на зберігання товар, якість і асортимент якого вказаний в актах до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
03 серпня 2006 року між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду до договору зберігання № 3/07, згідно якої розрахунки за послуги зберігання товару здійснюються після закінчення строку дії договору, а саме у момент зняття товару із зберігання.
На підтвердження фактичного виконання вказаних договірних відносин позивачем були надані податкові та видаткові накладні.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 7.2.6 цього пункту).
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість у відповідності до вимог вказаного Закону є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Разом з тим, позивачем не надано та в матеріалах справи відсутні додатки (специфікації) до договору №03/07 купівлі товарно-матеріальних цінностей, які повинні бути невід'ємною частиною цього договору і визначають номенклатуру, кількість, ціну товару.
Крім того, матеріали справи не містять і актів до договору зберігання №3/07, які є невід'ємною частиною цього договору і визначати якість та асортимент товару.
Отже, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
За змістом пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з приписами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
За встановлених обставин, а також відсутності підтвердження здійснення позивачем грошової оплати за придбані товарно-матеріальні цінності та послуги зберігання товарно-матеріальних цінностей, відсутність зі сторони ПП «Євролюкс» виставлених рахунків за продані товарно-матеріальні цінності та їх зберігання, відсутність актів прийому-передачі товару, актів виконаних робіт, актів зняття продукції із зберігання, відсутність підтверджень про транспортування товару, відсутність у товариства працівників для ведення господарської діяльності, з врахування аналізу придбаних товарів та видів господарської діяльності позивача, висновки податкового органу про те, що придбання товарно-матеріальних цінностей не має реального характеру, не здійснювалось для ведення господарської діяльності позивачем і такі товарно-матеріальні цінності не були використані в процесі його господарської діяльності є обґрунтованими.
Відтак, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що наявність відповідних податкових накладних, за відсутності фактичних даних про здійснення господарських операцій, не надає позивачу права на податковий кредит у визначеній сумі податку на додану вартість за отриманими податковими накладними, а відтак і права на бюджетне відшкодування.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Львівський мехсклозавод» залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року у справі №5/1065-25/169-А залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Голубєва Г.К.
Пилипчук Н.Г.