25 травня 2015 року м. Київ К/9991/58021/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 29.03.2012 р.
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2012 р.
у справі № 2а-13127/10/15/0170
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримміськбудмонтаж»
до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримміськбудмонтаж» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 29.03.2012 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0003501502/0 від 07.10.2010 р. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Посадовими особами ДПІ в м. Ялта АР Крим 24 вересня 2010 року була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань встановлених розбіжностей за результатами автоматизованого співставлення розшифровок податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів за травень 2010 року та червень 2010 року.
За результатами перевірки був складений акт від 24.09.2010 р. №3673/15-2/35956823.
На підставі висновків акту 07.10.2010 р. ДПІ в м. Ялта АР Крим було прийнято податкове повідомлення-рішення №0003501502/0 про донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 544 762,00 грн., у т.ч. 1 055 658,00 грн. основного платежу та 489 104,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Сума донарахування податку на додану вартість у розмірі 1 055 658,00 грн. визначена ДПІ як наслідок порушення позивачем абз. «е» пп. 7.2.1. та пп. 7.2.3. п.7 .2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 1 055 658,00 грн. по операціях придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «БК Флайбуд», ТОВ «Будівельна компанія «Будлайн» та ТОВ «Графосервіс», у т.ч. за травень 2010 р. у сумі 668 408,66 грн., за червень 2010 р. у сумі 387 250,01 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Так, згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.
Відповідач неодноразово зазначає, що позивачем допущено наступні порушення: 1) в порушення абз. «е» пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» постачальники виписували позивачу податкові накладні без належного опису (номенклатури) та кількості (обсягу) товарів (послуг), що поставляються; 2) в порушення пп.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» постачальники виписували позивачу податкові накладні без фактичної поставки товарів (послуг), що вказані у таких податкових накладних.
Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку. Недостовірність жодного з них не встановлена.
Податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставило в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Між тим, надані позивачем документи давали судам попередніх інстанцій підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбаних товарів (робіт, послуг) у контрагентів, які видавали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість, а тому їх оцінка судовими інстанціями відповідає правильному застосуванню пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Що ж стосується твердження відповідача про нікчемність договорів укладених позивачем з контрагентами, то колегія суддів вважає його таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «БК «Будлайн», ТОВ «БК Флайбуд», ТОВ «Графосервіс» та позивачем були вчинені господарські операції з отримання послуг. Матеріали справи підтверджують отримання таких послуг для подальшого використання в господарської діяльності. Оплата за договорами була здійсненна позивачем в повному обсязі.
Зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальниками були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.
Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що правочини є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення та наявність правових підстав для його скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 29.03.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2012 р. у справі № 2а-13127/10/15/0170 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Пилипчук Н.Г.