08 червня 2015 року м. Київ К/9991/22798/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Житомирі та Комунального підприємства «Житомирводоканал» Житомирської міської ради
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 р.
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р.
у справі №0670/2100/11
за позовом Комунального підприємства «Житомирводоканал» Житомирської міської ради
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
Комунальне підприємство «Житомирводоканал» Житомирської міської ради (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р., позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення від 21.02.2011 р. №0000602301 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 6 375,25 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 593,75 грн., податкове повідомлення - рішення від 21.02.2011 р. №0000592301 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7 900,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 975,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
Крім того, позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій, вважаючи їх такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, в якій просив їх скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р., про що складено акт від 31.01.2011 р. №304/23-1/03344065/0110, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.п.11.3.5 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток за 2009 рік на 102 508,00 грн.; п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на 45 436,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.02.2011 р. №0000602301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 128 135,00 грн., з яких 102 508,00 грн. за основним платежем та 25 627,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000592301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 56 795,00 грн., з яких 45 436,00 грн. за основним платежем та 11 359,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про безпідставне включення підприємством до складу валових витрат витрат у розмірі 162 065,92 грн. по обслуговуванню водопідкачуючих установок, а також витрат у розмірі 25 501,00 грн. по господарським операціям з ТОВ «Юнікс - бізнес - груп» та ТОВ «Промбуд-Техно», які мали ознаки фіктивності. Одночасно відповідачем зменшено розмір податкового кредиту по зазначеним господарським операціям.
Також, за висновками податкового органу, позивачем невірно визначено дохід по наданим послугам, оплата по яких здійснювалася за рахунок бюджетних коштів.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем були допущені порушення вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, при визначенні валового доходу за результатом продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів, а також при визначенні валових витрат та податкового кредиту у зазначених взаємовідносинах із КП «Житомиртеплокомуненерго».
Так, згідно ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п. 4.3 цього Закону, на суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно зі ст. 8 і ст. 9 цього Закону.
Як зазначено в п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Особливості визначення валового доходу в разі продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів регламентується п.п. 11.3.5 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено, що датою збільшення валового доходу в разі продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед таким бюджетом.
Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, всупереч зазначеним вимогам Закону, позивач у своєму податковому обліку безпідставно збільшив валовий дохід не по даті надходження таких бюджетних коштів, а по даті надання послуг, що призвело до заниження доходу по таким послугам за 2009 рік на 314 866,00 грн., а в І кварталі, півріччі та за 9 місяців 2010 року до завищення, відповідно на 540 362,00 грн., 378 888,00 грн. та 98 731,00 грн.
Вказані обставини знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій та не спростовані позивачем.
Крім того, за результатом виконання господарських взаємовідносин з КП «Житомиртеплокомунерго», позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит.
За висновками податкового органу, валові витрати позивача завищені на 162 065,92 грн. та податковий кредит з податку на додану вартість на 24 536,00 грн., у зв'язку з невикористанням у власній господарській діяльності послуг по наданню водопідкачуючих установок.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору на обслуговування водопідкачуючих установок від 01.10.2009 р., укладеного між позивачем (Замовник) та КП «Житомиртеплокомуненерго» (Підрядчик), Замовник доручив, а Підрядчик прийняв на технічне обслуговування водопідкачуючі установки (насоси холодної води), які розташовані в центральних населених пунктах Підрядчика.
При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач сплачував послуги по обслуговуванню водопідкачуючих установок, які знаходилися на балансі у КП «Житомиртеплокомунерего».
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
З огляду на викладене, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку стосовно того, що витрати по утриманню та обслуговуванню водопідкачуючих установок, які знаходяться на балансі іншого платника податків не можна відносити до складу власних витрат.
Також, у ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи позивача про правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2009 року - вересень 2010 року у розмірі 24 536,00 грн. за результатом виконання господарських відносин з КП «Житомиртеплокомунерго».
Так, відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Приписами п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до п.п.7.4.4 ст.7.4 ст.7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Разом з тим, є необґрунтованими доводи податкового органу про завищення позивачем у ІV кварталі 2009 року валових витрат на 18 601,00 грн. за результатом виконання господарських відносин з ТОВ «Юнікс-бізнес-груп», а також у ІV кварталі 2009 року та ІІ кварталі 2010 року на 28 800,00 грн. за результатом виконання господарських відносин з ТОВ «Промбуд-Техно», а також безпідставність формування податкового кредиту у розмірі 7900,00 грн. на підставі податкових накладних, отриманих від вказаних контрагентів, з огляду на те, що господарські операції з ТОВ «Юнікс-бізнес-груп» та ТОВ «Промбуд-Техно» підтверджені первинними бухгалтерськими документами - прибутковими та видатковими накладними, податковими накладними.
Крім того, висновок податкового органу про те, що неподання контрагентами позивача податкової звітності, свідчить про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат є помилковим з огляду на те, що чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не ставило у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення - рішення від 21.02.2011 р. №0000602301 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 6 375,25 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 593,75 грн., податкового повідомлення - рішення від 21.02.2011 р. №0000592301 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7 900,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 975,00 грн.
Мотивація та докази, наведені у касаційних скаргах, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційних скарг порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Житомирі та Комунального підприємства «Житомирводоканал» Житомирської міської ради залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р. у справі №0670/2100/11 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.