08 червня 2015 року м. Київ К/9991/248/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук В.Г.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя, до якої приєдналася Прокуратура м.Севастополя,
на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 11 липня 2011 року
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року
у справі №2а-1338/11/2770
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-російське спільне підприємство «Електрон-Звезда»
до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя
та Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі,
за участю Прокурора м. Севастополя,
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українсько-російське спільне підприємство «Електрон-Звезда» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя та Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі (далі - відповідачі) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Окружний адміністративний суд м. Севастополя постановою від 11 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року, позовні вимоги задовольнив частково, визнав протиправною бездіяльність контролюючого органу щодо невідшкодування позивачу податку на додану вартість по деклараціям за червень 2010 року у розмірі 4 156,00 грн., за липень 2010 року - 15 155,00 грн., за жовтень 2010 року - 3 376,00 грн., за грудень 2010 року - 36 682,00 грн. та за січень 2011 року у розмірі 87 951,00 грн. Крім того, стягнув з Державного бюджету України на користь позивача заборгованість з бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 147 320,00 грн., а також 1 476,60 грн. судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
До касаційної скарги податкової інспекції приєдналася прокуратура м.Севастополя.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Позивач зареєстрований Гагарінською районною державною адміністрацією у м. Севастополі як юридична особа, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя як платник податків і зборів та є платником податку на додану вартість.
Відповідно до поданих заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на підставі декларацій за червень, липень, жовтень, грудень 2010 року та січень 2011 року позивачем було заявлено до відшкодування податок на додану вартість у розмірі 157 460,00 грн.
Контролюючий орган провів виїзні позапланові перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за червень, липень, грудень 2010 року та січень 2011 року, про що склав:
- довідку від 17 вересня 2010 року №4026/23-211/30526268/288, відповідно до якої позивачу підтверджено відображене у декларації за червень 2010 року бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 792,00 грн.;
- акт від 20 вересня 2010 року №4133/23-211/30526268/20, яким підтверджено відображене позивачем у декларації за липень 2010 року бюджетне відшкодування у розмірі 2 073,00 грн.;
- довідку від 18 березня 2011 року №979/23-211/30526268/85, відповідно до висновків якої позивачу підтверджено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2010 року у розмірі 2 579,00 грн.;
- довідку від 29 березня 2011 року №1203/23-211/30526268/100, якою підтверджено відображене позивачем у декларації за січень 2011 року бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 16 968,00 грн.
Всього податковим органом підтверджено заявлену до відшкодування позивачем суму податку на додану вартість у розмірі 22 412,00 грн. Сума податку на додану вартість у розмірі 135 048,00 грн. - залишена без підтвердження.
Будь-які рішення відносно зменшення позивачу сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за результатами проведених перевірок податковим органом не приймались.
Невідшкодування у повному обсязі заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість слугувало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у судовому порядку.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для висновків про непідтвердження заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість слугувало неотримання податковим органом матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що неможливість проведення перевірок господарської діяльності контрагентів позивача не є підставою для позбавлення останнього права на бюджетне відшкодування.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на час звернення з даним позовом позивачу не відшкодовано суми податку на додану вартість по деклараціям за червень, липень, жовтень, грудень 2010 року та січень 2011 року у розмірі 147 320,00 грн.
З огляду на те, що спірні правовідносини виникли у період дії різних нормативно-правових актів, які регулюють питання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, застосуванню підлягають як норми Закону України «Про податок на додану вартість» так і Податкового кодексу України.
Відповідно до вимог пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом, що також визначено і підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України
За приписами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Підпунктом 7.7.2 цього пункту встановлено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);
б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.
Аналогічні норми закріплені у пунктах 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпунктів 7.7.3.-7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.
Платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.
Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.
Зазначені вимоги також передбачені підпунктами 200.6 - 200.11 статті 200 Податкового кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що фактична сплата позивачем контрагентам податку на додану вартість в ціні придбаного у них товару (робіт, послуг) не заперечується податковим органом.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, як достовірність заявлених позивачем до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість за червень, липень, жовтень, грудень 2010 року та січень 2011 року, так і дотримання ним процедури їх декларування та заявлення до відшкодування.
Крім того, судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що податкове законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не ставило у залежність право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» та підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.
Обставини, які слугували фактичною підставою для невідшкодування позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Оскільки під час розгляду даної справи відповідачами не було надано жодних належних доказів, які б свідчили про необґрунтованість та незаконність вимог позивача щодо повернення йому, заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість, підстав вважати, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права немає.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 11 липня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року у справі №2а-1338/11/2770 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук В.Г.