15 червня 2015 року м. Київ К/9991/35297/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2012
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.05.2012
у справі № 2а-13232/11/1370 (34577/12)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдерпоінт»
до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.05.2012, позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 30.06.2011 № 0001672321.
ДПІ у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 30.06.2011 № 0001672321 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 64951,84 грн., в т.ч. 51961,47 грн. основного платежу та 12990,37 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки позапланової виїзної перевірки, викладені в акті від 10.06.2011 № 1181/23-209/35943421, про порушення вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР. Порушення цих норм закону полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання послуг з виконання будівельних робіт у ПП «Міоком».
Податковий орган вважає, що у позивача відсутнє право на податковий кредит за вказаними вище господарськими операціями, оскільки вони не мали реального характеру. В основу такої позиції відповідачем покладено висновки про зафіксовані ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя в акті документальної невиїзної (камеральної) перевірки від 11.02.2011 285/152/37129404 порушення ПП «Міокрм» податкового та іншого законодавства.
При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.
Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.
Висновок про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокр6ема обґрунтовуватись допущеними порушенням постачальником, зафіксованими в акті перевірки щодо такого постачальника.
Порушення постачальником послуг податкового законодавства не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. У разі якщо контрагент не виконав своїх податкових обов'язків, зокрема щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.
Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного здійснення господарських операцій, в результаті чого встановлено, що господарські операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку (договорами підряду, податковими накладними, актами приймання-здачі виконаних робіт, платіжних доручень, розрахунків загальновиробничих витрат тощо).
Посилання податкового органу в обґрунтування нереальності господарських операцій позивача з ПП «Міоком» на висновки акту перевірки вказаного контрагента за відсутності інших доказів, які б підтверджували зафіксовані в акті обставини, судами правомірно були відхилені, оскільки відповідно до п. 1.3. ст. 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, акт перевірки є службовим документом, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання. Отже, такий доказ як акт перевірки не мав для суду наперед встановленої сили.
Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, надану судами правову оцінку встановленим обставинам, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.05.2012 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун