15 червня 2015 року м. Київ К/9991/8857/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011
у справі № 2а-2671/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.А.М.»
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -
ТОВ «Р.А.М.» звернулося до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 06.07.2010 № 0000572306/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 174219 грн. за основним платежем та в сумі 87109,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2011 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 06.07.2010 № 0000572306/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 117890,84 грн. за основним платежем та в сумі 58945,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. У задоволенні решти позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено повністю.
ДПІ у Оболонському районі м. Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи такі вимоги обставинами, з яких податковий орган виходив при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 06.07.2010 № 0000572306/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 261328,5 грн., в т.ч. 174219 грн. основного платежу та 87109,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної невиїзної перевірки, викладені в акті від 22.06.2010 № 350/23 6/31724470, про порушення вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР. Порушення цієї норми закону полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за травень 2009 року в сумі 56328 грн., за червень 2009 року в сумі 81922 грн. та за липень 2009 року в сумі 35969 грн.
Податковий орган вважає, що у позивача відсутнє право на податковий кредит за господарськими операціями з придбання послуг з розробки концепції та структури веб-сайту в мережі Інтернет та інших допоміжних послуг у ТОВ «Мегаполісбудлюкс», оскільки операції не мають реального характеру. Висновки про нереальність господарських операцій обґрунтовані тим, що директор ТОВ «Мегаполісбудлюкс» - ОСОБА_2 не причетний до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, а первинні документи щодо операцій з позивачем не мають сили податкових та розрахункових документів.
При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.
Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.
Висновок про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обґрунтовуватись лише порушеннями при створенні підприємства та веденні його господарської діяльності.
Порушення постачальником послуг правил ведення фінансово-господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. У разі коли контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.
Судом апеляційної інстанції досліджено питання щодо фактичного здійснення господарських операцій в результаті чого встановлено, що господарські операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.
В обґрунтування висновків про позбавлення первинних документів за операціями позивача з ТОВ «Мегаполісбудлюкс» сили податкових та розрахункових документів податковий орган посилається на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 26.01.2011 у кримінальній справі № 1-466/10, згідно з яким ОСОБА_2 (директора ТОВ «Мегаполісбудлюкс») визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 357 Кримінального кодексу України (службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, що спричинило тяжкі наслідки).
Утім вказаним вироком, який, як встановлено судами попередніх інстанцій, набрав законної сили, не встановлено жодних обставин щодо операцій позивача з ТОВ «Мегаполісбудлюкс», в тому числі щодо належного складення первинних документів тощо.
Суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем правочинів, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких правочинів мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Відповідачем при вирішенні справи в судах попередніх інстанцій не надано належних та допустимих доказів тому, що позивач укладав з контрагентом договори з метою незаконного отримання податкових вигод чи був обізнаним з певними протиправними діями контрагента при здійсненні фінансово-господарської діяльності.
Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, надану судом правову оцінку встановленим обставинам, касаційна скарга, яка не містить посилань, які б поставили під сумнів правильність встановлених судом обставин та їх оцінки, залишається без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун