15 червня 2015 року м. Київ К/9991/255/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові
на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.05.2011
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011
у справі № 2а-2570/2377/2011
за позовом Дочірнього підприємства «ГазСпецСервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧернігівГазСпецСервіс»
до Державної податкової інспекції у м. Чернігові
про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.05.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 23.04.2011 № 0001292320 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 9375 грн. за основним платежем та в сумі 2344 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
ДПІ у м. Чернігові подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Чернігові проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 11.03.2011 № 175/23/31275530.
На підставі акту перевірки складено податкове повідомлення-рішення від 23.04.2011 № 0001292320 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 21398 грн., в т.ч. в сумі 17118 грн. за основним платежем та в сумі 4280 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивачем оспорюється вказане податкове повідомлення-рішення в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 9375 грн. за основним платежем та в сумі 2344 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Підставою для визначення позивачеві грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням в оспорюваній частині слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 ВР, що призвело до завищення валових витрат за І квартал 2010 року в сумі 37500 грн.
Вчинення вказаних порушень податковий орган пов'язує з такими обставинами.
Позивачем з ФОП ОСОБА_2, який не є платником податку на прибуток, укладено договір від 15.03.2010 оренди приміщення строком на 11 місяців, відповідно до п. 4.1, п. 5.1 та п. 5.2 якого орендна плата складає 45000 грн. та сплачується у безготівковому порядку після підписання договору за весь термін його дії.
На виконання вказаного договору сторонами складено та підписано акт приймання-передачі виробничо-побутового приміщення від 15.03.2010 № 1 та перераховано позивачем (орендарем) на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 (орендодавця) кошти в сумі 45000 грн., що підтверджується рахунком-фактурою від 16.03.2010 № 89.
Вказану суму авансового платежу позивачем включено до складу валових витрат за І квартал 2010 року.
Посилаючись на п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 ВР, відповідач вказує, що позивач повинен включити вартість послуг з оренди приміщення до складу валових витрат в періоді, на який припадає дата закінчення строку дії договору оренди, тобто на дату закінчення отримання послуг, яку слід розглядати як дату фактичного отримання послуг від особи, яка не є суб'єктом сплати податку на додану вартість.
При перевірці правильності застосування судами норм матеріального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до абз. «б» п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).
Таким чином, у разі отримання послуг від особи, яка є звільненою від такого оподаткування або не є його суб'єктом згідно із законодавством, платник (покупець) повинен включити до складу валових витрат витрати на придбання таких послуг у періоді, в якому він фактично їх отримав. При цьому закон не передбачає, що датою фактичного отримання послуг є дата припинення одержання послуг.
Зі змісту положень ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 760, ч. 1 ст. 765 Цивільного кодексу України вбачається, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві у платне користування на певний строк майно, яке наймодавець зобов'язаний передати наймачеві негайно або у строк, встановлений договором найму. Таким чином, момент передачі майна, яке є предметом договору оренди, наймачеві фактично пов'язується з початком фактичного отримання орендних послуг.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання договору оренди від 15.03.2010 сторонами складено та підписано акт виконання робіт № 1 та акт приймання-передачі виробничо-побутового приміщення від 15.03.2010 № 1. На розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 (орендодавця) позивачем перераховано повну орендну плату в сумі 45000 грн., що підтверджується рахунком-фактурою від 16.03.2010 № 89.
Враховуючи викладене, віднесення платником податків до складу валових витрат звітного періоду сум витрат, сплачених у такому звітному періоді у зв'язку з придбанням орендних послуг, що призначалися для використання в господарській діяльності, на дату отримання приміщення, яке є предметом оренди, не може розцінюватися як порушення вимог абз. «б» п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР.
До того ж включення позивачем повної суми витрат на придбання орендних послуг до складу валових витрат у звітному періоді, в якому позивачу передано приміщення в оренду, та нездійснення розподілу загальної вартості витрат на такі послуги пропорційно кількості звітних періодів, протягом яких послуги йому надавалися, не спричинило до ненадходження від позивача податку на прибуток до бюджету.
Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун