15 червня 2015 р. Справа № 876/10537/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Сапіги В.П.,
суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Буської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2014 року у справі за позовом фізичної особи-підприємсця ОСОБА_1 до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Буської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 18.06.2014 року №0002401700.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі акта про результати позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства Буською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0002401700, яким ФОП ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 39622 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 9905,50 грн. Вважає вказане податкове повідомлення-рішення протиправним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, які не ґрунтуються на первинних облікових звітних документах, а виключно на припущеннях.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2014 року задоволено позовні вимоги, оскільки суд погодився з наведеними позивачем доводами, що між позивачем та ТОВ "ДЕНЕКС", виникли господарські зобов'язання, факт виконання яких підтверджується належними та допустимими доказами.
Зазначену постанову суду оскаржив відповідач - Буська ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області, вважаючи, що дана постанова прийнята з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню.
При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги тим, що позивач не надав доказів фізичного переміщення товару. Посилається на відсутність товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі товару, шляхових листів як умову реальності господарських операцій. Крім того зазначає, що в ході проведеної перевірки не надано документів щодо поставок товарино-матеріальних цінностей, здійснених ФОП ОСОБА_1 на користь контрагентів-замовників. У договорах не зазначено місце вибуття товару, а у видаткових накладних замість адреси вибуття товару вказано «основний склад». Вважає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, апеляційний суд у відповідності до п. 2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає можливим здійснювати розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних мотивів.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Буською ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області проведено позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 щодо взаєморозрахунків з ТОВ "ДЕНЕКС" за період з 01.01.2014 року по 31.01.2014 року.
За результатами даної перевірки складено акт №127/17-02870715351 від 30.05.2014 року, яким встановлено порушення вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2 ст. 200 ПК України із завищення суми податкового кредиту в січні 2014 року на 39622,40 грн, в результаті чого занижено податок на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за січень 2014 року в сумі 39622,40 грн.
На підставі висновків акта прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002401700 від 18.06.2014 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 49527,50 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 39622 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 9905,50 грн.
Суд першої інстанції встановив і це стверджується матеріалами справи, що 01.04.2013 року між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та TзOB "ДЕНЕКС" (Постачальник) укладено договір поставки №104213 відповідно до умов якого Постачальник надає, а Покупець купує на умовах, викладених в даному договорі товар в асортименті (направляючі, кутники, замки, болти, шайби, гайки та інші кріпильні вироби).
На підтвердження факту виконання умов договору та поставки товару до матеріалів справи долучено видаткові накладні №ДК-0103/08 від 03.01.2014 року на суму 59592,96 грн, №ДК-0108/08 від 08.01.2014 року на суму 54919,68 грн., №ДК-0110/14 від 10.01.2014 року на суму 54 326,70 грн, №ДК-0114/07 від 14.01.2014 року на суму 43204,56 грн, №ДК-0120/16 від 20.01.2014 року на суму 25690,71 грн, а також податкові накладні №216 від 03.01.2014 року на суму 59592,96 грн, №716 від 08.01.2014 року на суму 54919,68 грн, №926 від 10.01.2014 року на суму 54326,70 грн, №1312 від 14.01.2014 року на суму 43204,56 грн, №1932 від 20.01.2014 року на суму 25690,71 грн.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.
За вимогами п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Частино 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення коштів сплачених на придбання товарів, робіт, послуг до складу витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з податку на додану вартість є факт придбання товарів, робіт та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. При чому право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, сплачені у ціні товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Згідно п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку,який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
В матеріалах справи наявні видаткові накладні №ДК-0103/08 від 03.01.2014 року на суму 59592,96 грн, №ДК-0108/08 від 08.01.2014 року на суму 54919,68 грн, №ДК-0110/14 від 10.01.2014 року на суму 54 326,70 грн, №ДК-0114/07 від 14.01.2014 року на суму 43204,56 грн, №ДК-0120/16 від 20.01.2014 року на суму 25690,71 грн.
Для підтвердження факту правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту позивачем були надані та дослідженні в судовому засіданні податкові накладні: №216 від 03.01.2014 року на суму 59592,96 грн, в т.ч. ПДВ 9932,16 грн., №716 від 08.01.2014 року на суму 54919,68 грн, в т.ч. ПДВ 9153,28 грн, №926 від 10.01.2014 року на суму 54326,70 грн, в т.ч. ПДВ 9054,45 грн, №1312 від 14.01.2014 року на суму 43204,56 грн, в т.ч. ПДВ 7200,76 грн., №1932 від 20.01.2014 року на суму 25690,71 грн, в т.ч. ПДВ 4281,78 грн, які вказують на відображення господарських операцій з ТОВ "ДЕНЕКС" в бухгалтерському, податковому обліку позивача.
Крім того, фактичне виконання умов договору також підтверджується рахунками-фактурами, виписаними ТОВ "ДЕНЕКС": №ДК-0108/12 від 08.01.2014 року, №ДК-0110/08 від 10.01.2014 року, №ДК-0114/07 від 14.01.2014 року, №ДК-0120/12 від 20.01.2014 року.
Отримані товари від ТОВ "ДЕНЕКС" були оплачені позивачем у безготівковому порядку згідно платіжних доручень від 05.02.2014 року на суму 59592,96 грн, від 12.02.2014 року на суму 54919,68 грн, від 18.02.2014 року на суму 54326,70 грн, від 26.02.2014 року на суму 43204,56 грн, від 07.03.2014 року на суму 25690,71 грн.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що придбані у ТОВ "ДЕНЕКС" товарно-матеріальні цінності були використані позивачем у власній господарській діяльності з метою подальшого використання в оподаткованих операціях по поставці (продажу) третім особам за цінами, вищими ніж придбання, що свідчить про те, що позивач отримав економічний ефект від операцій з товаром.
В матеріалах справи також міститься договір піднайму нежитлового приміщення №01/2914-п від 02.01.2014 року, згідно умов якого ФОП ОСОБА_2 передано в строкове платне користування позивачеві нежитлове приміщення загальною площею 54,2 м.кв. за адресою: Львівська область, м. Броди, вул. Щурата, 9, у якому позивач приймав у ТОВ "ДЕНЕКС" придбаний товар, де він зберігався і в подальшому здійснювалась його реалізація.
Твердження апелянта, що господарські операції, які проводились позивачем з ТОВ "ДЕНЕКС" є безтоварними, оскільки відсутні товарно-транспортні накладні форми № 1-ТН, які б підтверджували факт поставки товаро-матеріальних цінностей спростовуються таким.
Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту від 14.10.1997 року за № 363 з наступними змінами і доповненнями визначено права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.
Ці Правила встановлюють, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Відповідно до пункту 11.1 цих Правил товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.
Оформлення товарно-транспортної накладної є обов'язковим для учасників транспортного процесу (власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників).
Відсутність товарно-транспортних накладних є підставою для визнання безтоварними господарських операцій та неправомірності формування валових витрат і податкового кредиту з ПДВ. Разом з тим колегія суддів таку обставину оцінює критично, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної. Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, що покликання відповідача для спростування доводів позивача про право на податковий кредит з податку на додану вартість по операціях з отримання робіт від контрагента ТОВ "ДЕНЕКС" на встановлені в ході перевірки обставини, зокрема на те, що актом перевірки від 31.03.2014 року №461/04-62-22-3/38360784 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ДЕНЕКС" щодо документального підтвердження господарських відносин платників податків за січень 2014 року", складеного ДПІ в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, вставлено, що ТОВ "ДЕНЕКС" не задекларувало податкового зобов'язання з ПДВ по фінансово-господарським відносинам з ФОП ОСОБА_1, не можуть бути взяті до уваги, оскільки чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства та належного ведення господарської діяльності іншим суб'єктом господарювання.
За наведеними обставинами та приписами ПК України суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ФОП ОСОБА_1 правомірно включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми обчислених з вартості придбаних послуг у TOB "ДЕНЕКС" на загальну суму 39622,40 грн, а отже податкове повідомлення-рішення №0002401700 від 18.06.2014 року є протиправним.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в спосіб, визначений ст.162 КАС України, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірність прийнятих рішень.
В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.
З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову без змін.
Керуючись ст. 160, ст.197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Буської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2014 року у справі № 813/5615/14 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.П. Сапіга
Судді І.М. Обрізко
ОСОБА_3