Справа: № 826/607/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
02 червня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Ключковича В.Ю., Борисюк Л.П.,
при секретарі: Присяжній Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Іраку ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом громадянина Іраку ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Громадянин Іраку ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення №680-14 від 19.12.2014 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року в задоволенні вимог даного позову відмовлено.
Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити даний позов в повному обсязі .
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, громадянином Іраку ОСОБА_1 (далі - позивач) 04.08.2014 року було подано заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Державної міграційної служби України від 19 грудня 2014 року № 680-14 громадянину Іраку ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав, викладених у висновку від 17.11.2014 року.
Заперечуючи правомірність рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19 грудня 2014 року № 680-14 позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Згідно зі ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (текст ратифіковано із заявами та застереженнями 17 липня 1997 року), нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
При цьому, «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився в Іраку у місті Аль-Басра де він і проживав до виїзду в Україну.
В своїй заяві від 04.08.2014р. позивач зазначив, що змушений був залишити країну свого походження (Ірак) через військовий конфлікт на релігійному підґрунті. За твердженням позивача, основною підставою для цього стало те, що він є сунітом і його життя може бути в небезпеці. В період з 2006 року по 2008 позивач проживав в Сирії, проте не звертався за статусом біженця до державних установ цієї країни.
З наданих позивачем пояснень, зафіксованих в протоколі співбесіди від 06 серпня 2014 року, вбачається, що йому підкидали папірці з погрозами, які він отримував в 2006 році, в 2010 році та в 2013 році. Проте позивачем не було надано доказів на підтвердження вказаних обставин.
Крім того, у протоколі співбесіди від 06 серпня 2014 року позивач зауважив, що звертався в ООН виключно для вирішення питання про його відправку в іншу країну.
Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані по справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що позивач звернувся до відповідача не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках легалізації на території України.
Отже, на думку колегії суддів, обставини, на які посилається позивач, як на підставу для надання йому статусу біженця в Україні, не вказують на наявність у нього об'єктивних причин для побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що відповідно свідчить про відсутність умов для надання позивачу статусу біженця.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що Державна міграційна служба України діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством України, та правомірно відмовила позивачу у наданні йому статусу біженця.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу громадянина Іраку ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків В.Ю. Ключкович Л.П. Борисюк
Повний текст ухвали виготовлено - 08.06.15 р.
.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Борисюк Л.П.
Ключкович В.Ю.