Справа № 815/7002/14
16 червня 2015 року м. Одеса
17 год. 32 хв.
У залі судових засідань № 31
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Балан Я.В.
судді - Катаєвої Е.В.
судді - Стеценка О.О.
при секретарі судового засідання - Парій І.І.
за участю сторін:
представник позивача - ОСОБА_1 (за договором)
представник відповідача
ДМС України - ОСОБА_2 (за довіреністю)
представник відповідача
ГУ ДМС у м. Києві - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про скасування рішення Державної міграційної служби України від 18.08.2014р. №433-14 про втрату ОСОБА_3 ОСОБА_4 статусу біженця,-
До Одеського окружного адміністративного суду з позовом звернувся ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про скасування рішення Державної міграційної служби України від 18.08.2014р. №433-14 про втрату ОСОБА_3 ОСОБА_4 статусу біженця. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до рішення Держкомнацрелігій України № 681-11 від 31.10.2011 року позивач отримав статус біженця та посвідчення біженця серії ПБ № 0002824, строком дії до 31.10.2012 року, який в подальшому продовжувався: 30.10.2012 року - до 30.10.2013 року; 24.10.2013 року - до 24.10.2014 року. Переплутавши місяці, приїхавши 09.12.2014 року замість 24.10.2014 року до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, позивач черговий раз бажав продовжити строк дії вищезазначеного посвідчення, проте ОСОБА_3 ОСОБА_4 було відмовлено. Як на підставу для відмови у продовженні строку дії посвідчення біженця , Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві послалось на рішення Державної міграційної служби України № 433-14 від 18.08.2014 року, відповідно до якого позивача позбавлено статусу біженця. Вказане рішення на думку позивача є необґрунтованим, ухваленим з порушенням та таким, що підлягає скасуванню, оскільки позивач був змушений придбати квитки для вильоту з України на батьківщину у зв'язку із тим, що йому стало відомо про передсмертний стан батька. При цьому, прилетівши в аеропорт м. Кабул (ОСОБА_5) позивачу було відмовлено у перетині кордону оскільки він не мав закордонного паспорта громадянина ОСОБА_5, натомість мав при собі проїзний документ, виданий ДМС України серії TD № 003393 від 11.06.2013 року. вказаний проїзний документ не містить будь-яких відміток про в'їзд або виїзд позивача з території ОСОБА_5. Таким чином, фактично, на території країни громадянської належності позивач не перебував.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення та просив суд задовольнити позов повністю, з підстав, викладених в адміністративному позові (аркуші справи 3-7).
Представник відповідача - Державної міграційної служби України у судовому засіданні позов не визнала, проти його задоволення заперечувала повністю та просила відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що громадянин ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, статус біженця в Україні набув на підставі Рішення Держкомнацрелігій України від 31 жовтня 2011 року № 681-11 відповідно до статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». За інформацією Адміністрації Державної прикордонної служби України (лист від 18.03.2014 №55/248) ОСОБА_3 ОСОБА_4 виїздив з України до ОСОБА_5, тобто добровільно скористався захистом країни громадянської належності, за межами якої перебував внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві з метою з'ясування вищенаведених обставин справи на адресу ОСОБА_3 ОСОБА_4 було направлено запрошення на співбесіду. Позивач проігнорував запрошення від 16.04.2014 за вих. № 12/314 та не з'явився до органу міграційної служби. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа добровільно скористалася захистом країни громадянської належності (підданства). Поданням т.в.о. першого заступника начальника ГУДМС України в місті Києві про втрату статусу біженця на адресу Департамента у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 16.07.2014 року було рекомендовано ДМС України прийняти рішення про втрату статусу біженця громадянином ОСОБА_3 ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що останній ІНФОРМАЦІЯ_1 добровільно повернувся до ОСОБА_5, який він залишив внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Встановлено, що позивач перебував на території ОСОБА_5 протягом одного місяця з 12.08.2012 року по 14.09.2012 року, факт чого підтверджено роздруківками авіаквитків: на рейс 12.08.2012 «Київ (Бориспіль) - Дубаї» з пересадкою 13.08.2012 на рейс «Дубаї-Кабул» та на зворотній шлях: 14.09.2012 року з пересадкою на рейс «Дубаї-Київ (Бориспіль)». Отже, при прийнятті рішення про втрату статусу біженця відповідачем вивчено матеріали особової справи біженця, повідомлень державних органів, результатів перевірок, тощо. На підставі вказаного та з урахуванням приписів ст. 6 закону, суб'єкт владних повноважень правомірно прийняв рішення № 433-14 від 18.08.2014 року (аркуші справи 81-83).
Представник відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві у судове засідання не з'явився. Відповідач належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи. через канцелярію суду за вхід. № 11664/15 від 13.05.2015 року від представника відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві надійшли письмові заперечення проти позову, у яких Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві позовні вимоги не визнало, вважало їх необґрунтованими та просили відмовити у їх задоволенні з тих підстав, що громадянин ОСОБА_3 ОСОБА_4, 18.09.1989р.н., статус біженця в Україні набув на підставі Рішення Держкомнацрелігій України від 31 жовтня 2011 року № 681-11 відповідно до статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». За інформацією Адміністрації Державної прикордонної служби України (лист від 18.03.2014 №55/248) ОСОБА_3 ОСОБА_4 виїздив з України до ОСОБА_5, тобто добровільно скористався захистом країни громадянської належності, за межами якої перебував внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві з метою з'ясування вищенаведених обставин справи на адресу ОСОБА_3 ОСОБА_4 було направлено запрошення на співбесіду. Позивач проігнорував запрошення від 16.04.2014 за вих. № 12/314 та не з'явився до органу міграційної служби. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа добровільно скористалася захистом країни громадянської належності (підданства). Поданням т.в.о. першого заступника начальника ГУДМС України в місті Києві про втрату статусу біженця на адресу Департамента у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 16.07.2014 року було рекомендовано ДМС України прийняти рішення про втрату статусу біженця громадянином ОСОБА_3 ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що останній ІНФОРМАЦІЯ_1 добровільно повернувся до ОСОБА_5, який він залишив внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Встановлено, що позивач перебував на території ОСОБА_5 протягом одного місяця з 12.08.2012 року по 14.09.2012 року, факт чого підтверджено роздруківками авіаквитків: на рейс 12.08.2012 «Київ (Бориспіль) - Дубаї» з пересадкою 13.08.2012 на рейс «Дубаї-Кабул» та на зворотній шлях: 14.09.2012 року з пересадкою на рейс «Дубаї-Київ (Бориспіль)». Також, у своїх запереченнях відповідач зазначив про розгляд справи без участі представника Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві. (аркуші справи 147-149).
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином ОСОБА_5.
Позивач зареєстрований у м. Києві, проте фактично проживає у м. Одесі, з урахуванням чого, вказаний позов подано до Одеського окружного адміністративного суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (чинним на час прийняття рішення № 681-11 від 31.10.2011 року), за результатами розгляду особової справи № 11.25.0126-01 ОСОБА_3 ОСОБА_4, громадянина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, Державним комітетом України у справах національностей та релігій прийнято рішення № 681-11 від 31.10.2011 року про визнання біженцем, яким підтримано висновок Управління міграційної служби у м. Києві та визнано біженцем відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та особі, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, яка має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи, ОСОБА_3 ОСОБА_4, громадянина ОСОБА_5 (аркуш справи 113).
З урахуванням зазначеного, позивача було документовано посвідченням біженця серії ПБ № 002624, строк дії якого продовжувався до 24.10.2014 року (аркуші справи 126-127, 130-131).
18.08.2014 року Державною міграційною службою України прийнято рішення № 433-14 «Про втрату статусу біженця», відповідно до якого, на підставі ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (чинного на час прийняття вказаного рішення), за результатами розгляду подання Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві про втрату статусу біженця громадянином ОСОБА_5 ОСОБА_6, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 вказаного Закону, визнано громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 таким, що втратив статус біженця в Україні як особа, яка добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства) (аркуш справи 141).
В обґрунтування прийнятого рішення, відповідач у своєму рішенні № 433-14 від 18.08.2014 року зазначив, що за інформацією Адміністрації Державної прикордонної служби України (лист № 55/248 від 18.03.2014 року) ОСОБА_3 ОСОБА_4 виїжджав з України до ОСОБА_5, тобто добровільно скористався захистом країни громадянської належності, за межами якої перебував внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
На думку позивача, рішення ДМС України № 433-14 від 18.08.2014 року є незаконним та підлягає скасування, оскільки, згідно матеріалів позову, в 2014 році позивач дізнався, що його батько знаходиться в лікарні в передсмертному стані і тому вирішив їхати в ОСОБА_5, щоб побачити батька. Але, фактично до ОСОБА_5 не потрапив, так як його не пропустили прикордонники за відсутності закордонного паспорта громадянина ОСОБА_5.
Доводи позивача спростовуються встановленими у судовому засіданні фактами і обставинами та матеріалами справи.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Питання стосовно втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту врегульовано ст. 11 вказаного вище Закону.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 11 Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).
Частиною 8 статті 11 зазначеного Закону визначено, що уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за наявності підстав, зазначених у частинах першій, п'ятій та шостій цієї статті, вносять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за власною ініціативою.
Відповідно до п.7.1 Правил № 649 рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути прийнято ДМС України за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з п.7.2 Правил № 649 підставами для подання органу міграційної служби про втрату чи позбавлення статусу біженця та додаткового захисту є: а) відомості, отримані безпосередньо органом міграційної служби щодо наявності підстав, зазначених у частині першій або п'ятій статті 12 Закону; б) особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту; в) надходження до органу міграційної служби клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про втрату особою статусу біженця або додаткового захисту; г) надходження до органу міграційної служби клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту.
Згідно з п.7.4 Правил № 649 у поданні про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обов'язково зазначаються відомості щодо підстав для підготовки такого подання (особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, клопотання органу Служби безпеки України чи іншого органу державної влади, власна ініціатива органу міграційної служби), а також викладаються обставини, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за приписами ч. 9 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Судом встановлено, що згідно оскаржуваного рішення № 433-14 від 18.08.2015 року, підставою для його прийняття визначено подання Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, з якого вбачається, що відповідачем було встановлено перебування іноземного громадянина на території ОСОБА_5: протягом одного місяця - з 12.08.2012 року по 14.09.2012 року. Факт перебування в ОСОБА_5 підтверджено роздруківками авіаквитків: на рейс 12.08.2012 року авіалінії flydubai FZ 728 «Київ (Бориспіль) - Дубаї)» з пересадкою 13.08.2012 року на рейс авіаліній flydubai FZ 303 «Дубаї - Кабул) та зворотній шлях: 14.09.2012 року авіалінії flydubai FZ 306 «Кабул - Дубаї» з пересадкою на рейс авіаліній flydubai FZ 727 «Дубаї - Київ (Бориспіль)» (аркуш справи 142).
З дослідженого судом подання вбачається, що з метою реального вивчення матеріалів для детального з'ясування всіх обставин, іноземному громадянину було надіслано запрошення до Управління у справах біженців ГУ ДМС у м. Києві для проведення співбесіди, яке заявник проігнорував та до органу міграційної служби не з'явився.
Згідно з ч. 11 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати додаткової інформації від уповноваженої посадової особи, яка внесла подання.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 вказаного Закону, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби в установленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо особи, стосовно якої вирішується питання про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з п. 7.6 Правил № 649 під час розгляду подання органу міграційної служби про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ДМС України має право: а) вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який вніс подання; б) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, та необхідності у встановленні справжності і дійсності документів.
Частиною 14 статті 11 Закону передбачено, що на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з п.7.4 Правил № 649 у разі отримання органом міграційної служби документів, що містять хоча б одну з підстав, що передбачені пунктом 7.2 або 7.3 цього розділу, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: а) реєструє відповідні документи у журналі реєстрації клопотань (додаток 31) та здійснює їх перевірку шляхом збирання в установленому порядку додаткової інформації.
Як вбачається з матеріалів справи, органом міграційної служби було надіслано запит № 8-8433/2-13 від 28.10.2013 року до Адміністрації Прикордонної Служби України стосовно перетину кордону державного кордону України через повітряні пункти пропуску в країнах громадянської належності після набуття ними статусу біженця в Україні.
Згідно листа Адміністрації Прикордонної служби України № 55/248 від 18.03.2014 року, встановлено кінцевий маршрут слідування ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, номер та вид транспортного документа TD 003099 та відомості з використанням авіаквитків рейс 728 «Київ-Дубаї», 303 «Дубаї-Кабул». 306 «Кабул-Дубаї», 727 «Дубаї-Київ», дата слідування: 12.08.2012 року - 17.09.2012 року (аркуші справи 133-134).
Як зазначено в адміністративному позові, 01.06.2014 року позивач дізнався про тяжкий передсмертний стан свого батька ОСОБА_7. Відповідно до довідки з лікарні хвороб грудної клітки Ібне Сіна (Ісламська Республіка ОСОБА_5) 01.05.2014 року ОСОБА_7 було доставлено до ургентного відділення вищевказаної лікарні. 05.05.2014 року щодо батька заявника було сформовано медичну картку № 6065. Дізнавшись, що в батька передсмертний стан, не роздумуючи, позивач придбав авіаквитки до ОСОБА_5. Переліт мав здійснюватись через пересадку в Об'єднаний Арабських еміратах (Дубаї, ОАЕ). 03.06.2014 року ОСОБА_3 ОСОБА_4 вилетів з України (аеропорт м. Одеса) та в цей же день приземлився в Дубаї (ОАЕ) для пересадки на літак, що мав вилетіти до ОСОБА_5. Пересівши, позивач вирушив до ОСОБА_5. 03.06.2014 року, прилетівши до ОСОБА_5 іноземцю було відмовлено у перетині кордону, у зв'язку з відсутністю закордонного паспорту громадянина ОСОБА_5, натомість позивач мав проїзний документ серії TD № 003393, виданий ДМС України 11.06.2013 року. Але із вказаним проїзним документом позивачу не дозволили вийти з аеропорту, у зв'язку із чим, ОСОБА_3 ОСОБА_4 був змушений повернутись назад в Дубаї (ОАЕ), для очікування поки в ОСОБА_5 підготують документи для безперешкодного в'їзду на позивача батьківщину. Проте, як зазначає позивач, очікування виявилися марними та тривали до 08.07.2014 року та в цей же день, позивач перетнув кордон України (аеропорт м. Одеса). При цьому, в проїзному документі позивача, відсутні дані ані щодо виїзду з ОСОБА_5, ані щодо в'їзду на його територію. Тобто, фактично, як стверджує іноземець, він не перебував на території країни громадянської належності. Таким чином, на думку позивача, підстав вважати, що він добровільно скористався захистом країни свого походження та постійного проживання, за межами якої перебував внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань - відсутні.
Суд звертає увагу, що оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень прийнято за отриманою інформацією про в'їзд позивача до ОСОБА_5 в 2012 році, а в обґрунтування позовних вимог зазначив про спробу потрапити до ОСОБА_5 у 2014 році.
Крім того, позивач був документований проїзним документом двічі, а саме: TD № 003099 та TD № 003393 від 11.06.2013 року, з яких, перший - було втрачено.
При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно наданої Адміністрацією Прикордонної служби України довідки, у 2012 році до ОСОБА_5 позивач вирушив саме за проїзним документом TD № 003099, що ставить під сумніви доводи представника позивача про відсутність відміток.
З урахуванням досліджених в судовому засіданні письмових доказів та викладених в адміністративному позові тверджень позивача, суд зазначає, що підставою для прийняття органом міграційної служби висновку щодо доцільності прийняття рішення про втрату статусу біженця в Україні на підставі п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» стало з'ясування обставини стосовно перебування позивача на території ОСОБА_5 (країни постійного проживання, за межами якої перебував внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань) протягом одного місяця у період з 12.08.2012 року по 14.09.2012 року, факт чого було підтверджено авіаквитками придбаними на ім'я позивача на переліт через Дубаї (ОАЕ) до ОСОБА_5 та зворотній шлях (аркуші справи 135-136).
При цьому, в судовому засіданні щодо дат вильоту з України до ОСОБА_5, представник позивача зазначив, що в адміністративному позові стосовно дати вильоту позивача з України міститься помилка та додатково зазначив, що позивачем купувались білети на авіарейс до ОСОБА_5 через Дубаї (ОАЕ) з метою прильоту саме до Об'єднаний Арабських Еміратів, у зв'язку із тим, що вони є вдвічі дешевшими аніж авіабілети на прямі рейси до Дубаї.
При цьому, суд вищезазначені та викладені в адміністративному позові доводи позивача вважає недоведеними та такими, що не можуть слугувати підставами для скасування рішення ДМС України № 433-14 від 18.08.2014 року, оскільки на підтвердження цих обставин жодних письмових доказів до суду не надано.
Крім того, в судовому засіданні представник позивача підтримав викладені у позові доводи стосовно хвороби батька позивача та його прильоту до ОСОБА_5. При цьому, обставина стосовно того, що позивача у аеропорту ОСОБА_5 не впустили до країни судом у даному випадку не може бути взята до уваги, як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вказана свідчить про те, що на території ОСОБА_5 позивач мав намір в'їхати під своїм власним ім'ям, перебуваючи на території ОСОБА_5 в аеропорту після прильоту з України позивача будь-які державні органи ОСОБА_5 не затримували, щодо нього не було вчинено жодних неправомірних дій, а відтак, підстав вважати, що станом на даний час позивач має побоювання повернення у країну походження, з урахуванням встановленого, не має.
Також, судом не враховуються надані представником позивача довідки з Посольства Об'єднаних Арабських Еміратів, отримані ним на адвокатський запит, оскільки вказані довідки подано до суду у копіях, які належним чином не засвідчені, оригінали вказаних довідок до суду надано не було, а відтак не мають юридичної сили; копії, у яких подано ці довідки поганої якості, що не дає можливості суду встановити справжність їх походження, тощо.
Крім того, щодо довідки, отриманої з Посольства ОСОБА_5, суд вказаний документ також не може врахувати, оскільки вказана довідка також викликає сумніви у суду щодо її справжності.
При цьому, також, на думку суду, нелогічним є звернення особи, яка через наявність обґрунтованих побоювань залишила країну своєї громадянської належності та отримала у іншій країні статус біженця до представницьких органів країни свого походження, так як вказані обставини можуть нашкодити такій особі, у разі, якщо особа дійсно має обґрунтовані побоювання стосовно переслідувань на батьківщині, може нашкодити її родині або родичам.
На підставі вказаного, суд вважає, що позивач станом на даний час не має обґрунтованих побоювань повертатись до ОСОБА_5, оскільки з досліджених судом доказів та обставин вбачається відсутність у нього таких побоювань.
Основною підставою надання захисту шукачу притулку є обґрунтовані побоювання зазнати переслідування в країні походження.
Як було зазначено ОСОБА_3 ОСОБА_4 мав намір в'їзду в ОСОБА_5 під своїм ім'ям в 2014 році. Після того, як його не впустили прикордонники, він в Об'єднаних Арабських Еміратах очікував щоб його документували закордонним паспортом громадянина ОСОБА_5. Крім того, в 2012 році придбав авіаквитки до м. Кабул (ОСОБА_5). Проїзний документ, який позивач мав станом на 2012 рік був втрачений.
На підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що у позивача змінились життєві обставини та відсутні обставини побоювання бути переслідуваним в ОСОБА_5.
З урахуванням встановлених обставин, на підставі наведених вище норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку щодо необґрунтованості доводів позивача стосовно незаконності прийняття оскаржуваного рішення, оскільки позивачем в судовому засіданні не спростовано обставини, які стали підставою для його прийняття - а саме те, що позивач добровільно знову скористався захистом країни своєї громадянської належності та перебував на території батьківщини (після отримання в Україні статусу біженця, як особа, стосовно якої було встановлено наявність цілком обґрунтований побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення на батьківщину), що відповідачем було доведено документально.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінюючи надані у справі докази, виходить із принципів адміністративного судочинства - змагальність, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин справи, згідно із яким розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
На підставі з'ясованих обставин та наведених вище норм чинного законодавства, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши усі докази та доводи сторін, судова колегія дійшла висновку про доведеність відповідачем правомірності прийняття оскаржуваного рішення № 433-14 від 18.08.2014 року, у зв'язку із чим, позов ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про скасування рішення Державної міграційної служби України від 18.08.2014р. №433-14 про втрату ОСОБА_3 ОСОБА_4 статусу біженця є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 11, 69, 71, 72, 86, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про скасування рішення Державної міграційної служби України від 18.08.2014р. №433-14 про втрату ОСОБА_3 ОСОБА_4 статусу біженця - відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено та підписано 19 червня 2015 року.
Головуючий суддя Я.В. Балан
Суддя Е.В. Катаєва
Суддя О.О. Стеценко