ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" жовтня 2011 р. Справа № 2a-3000/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Шумея М.В.,
секретаря Третяк В.Р.,
за участю: представників відповідача -ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську справу за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в Косівському районі про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Косівському районі про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією в Косівському районі було допущено значні порушення вимог Податкового Кодексу України під час проведення та оформлення результатів документальної невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань правильності нарахування податку на додану вартість за квітень 2011 року. В акті перевірки відповідачем не зазначено жодного доведеного факту, підтвердженого належними доказами, який би підтверджував припущення, що договори між ОСОБА_3 та ТзОВ «Діп Електрік»укладалися без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ними, а також, що вони були спрямовані на порушення публічного порядку. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеними договорами про виконання поточного ремонту автомобільних доріг, актами приймання робіт, платіжними дорученнями про оплату робіт, в тому числі і сплату податку на додану вартість, що повністю відповідає умовам договору про виконання робіт і підтверджує саме направлення викладених у договорах правочинів на реальне настання правових наслідків. На момент укладення позивачем договорів з ТзОВ «Діп-Електірк», правоздатність якого як юридичної особи підтверджуються його установчими документами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів, дотримано вимог щодо письмової форми правочину. ТзОВ «Діп-Електрік»на дату укладення договрів та виконання робіт було належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість і мало право на виписку податкових накладних. Податковий кредит ПП ОСОБА_3 сформував у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість»на підставі наданих генеральним підрядником податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у підприємця на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту. Позивач вважає, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів не дійсними, посилаючись при цьому на постанову Верховного Суду України у справі № 21-358во06/06/54 від 26.09.2008 року, рекомендації Верховного Суду України від 15 квітня 2010 року, Наказ ДПА України № 106 від 22.02.2008 року, Наказ ДПА України № 266 від 18.04.2008 року, ОСОБА_4 ДПА України № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, Наказ ДПА України № 327 від 10.08.2005 року. Просив визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в Косвіському районі які полягають у зменшенні відповідно до акту документальної невиїзної перевірки фізичної особи підприємця ОСОБА_3 з питань правильності нарахування податку на додану вартість за квітень 2011 року № 818/17-0/НОМЕР_1 від 28.07.2011 року суми податкового кредиту з ПДВ в розмірі 605264,40 грн., а також зобов'язати Державну податкову інспекцію в Косівському районі враховувати при визначенні податкового зобовязання з податку на додану вартість ПП ОСОБА_3 сформований у відповідності до поданих декларацій: № 18722 від 20.05.2011 року, № НОМЕР_2 від 21.06.2011 року, № НОМЕР_3 від 04.07.2011 року податковий кредит в сумі 605264,40 грн.
В подальшому згідно заяви позивач фактично збільшив позовні вимоги, просив визнати незаконними дії ДПІ в Косівському районі щодо винесення Наказу про проведення перевірки суб"єкта господарювання ОСОБА_3 № 778 від 30.09.2011 року та його скасування.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.09.2011 року дану заяву прийнято до розгляду.
Позивач в судове засідання не з'явився хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення судового засідання. На адресу суду направив заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, суду пояснили, що перевірка проводилась у відповідності до вимог Податкового Кодексу України. В ході перевірки встановлено, що за перевірений період позивачем укладені договори підряду з суб'єктом господарювання з ознаками фіктивності, а саме ТзОВ "Діп-Електрік". Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення статтей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначили, що Конституцією України та Податковим Кодексом України передбачений обов'язок зі сплати податків, зборів, обов'язкових платежів. Таким чином, у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), укладені договіра мають протиправний характер. А такий правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним. Вважають що оскаржуваний наказ виданий у відповідності до чинного законодавства. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників відповідача, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.
Судом встановлено, що 28.07.2011 року Державною податковою інспекцією в Косівському районі було проведено документальну невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань правильності нарахування податку на додану вартість за квітень 2011 року. За наслідками перевірки було складено акт № 818/17-0/НОМЕР_1. Перевіркою встановлено відсутність придбання фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 товарів (робіт, послуг), умовно придбаних у ТзОВ «Діп Електрік»у квітні 2011 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. В порушення п. 198.3, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч.1, ч. 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного Кодексу України, оскільки правочини є нікчемними, завищено суму податкового кредиту на 605264,40 грн.
Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів, надання послуг (виконання робіт) ТзОВ «Діп Електрік» у квітні 2011 року контрагенту покупцю фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 В порушення п. 187.1 статті 187 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року та ч. 1, ч. 5 статті 203, ч. 1, ч. 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, оскільки зазначені правочини є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю, завищено суму податкового зобовязання на 618283, 11 грн.
Як вбачається з акту перевірки, відповідач вважає, що ПП ОСОБА_3 уклав з ТзОВ «Діп Електрік»угоди, які не спричиняли реального настання правовоих наслідків, мотивуючи це ознаками фіктивної діяльності даного контрагента. Як наслідок відповідач робить висновок про нікчемність викладених в таких угодах правочинів.
У відповідності до листа Державної податкової інспекції в Косівському районі від 29.09.2011 року № 1627/10/17-0 не має підстав для визнання за ОСОБА_3 права на формування податкового кредиту за квітень 2011 року в сумі 605264,4 грн. за рахунок контрагентів-покупців, операції з якими даним актом визнані як правочини, що є нікчемними, а також визнання формування податкового зобов'язання на 618283,11 грн по операціях, даним актом також визнані як правочини, що є нікчемними.
У вищевказаному листі Державною податковою інспекцією в Косівському районі чітко зазначено: «враховуючи, що зазначені правочини відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п. 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного Кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, актом № 818/17-0/НОМЕР_1 від 28.07.2011 року з податкового зобов'язання та податкового кредиту за квітень 2011 року, згідно поданої Вами декларації по ПДВ, виключено, відповідно 618283,11 грн. та 605264,4 грн.»(а.с. 142).
Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що Державною податковою інспекцією в Косівському районі актом перевірки № 818/17-0/НОМЕР_1 від 28.07.2011 року було визнано нікчемними правочини укладені ОСОБА_3, а також на підставі даного акту застосовано наслідки визнання вказаних правочинів нікчемними, що виразилося у зменшенні сум податкового кредиту та податкового зобов'язання відповідно 605264,4 грн. та 618283,11 грн.
Проте такі дії відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства України та вчинені з перевищенням наданих Державній податковій інспекції в Косівському районі повноважень.
У відповідності до статті 86 Податкового Кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акту або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.
Згідно пункту 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого Наказом № 327 від 10.08.2005 року за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання - довідка. Акт -службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
Згідно п. 86.8 статті 86 Податкового Кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акту перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки -протягом трьох робочих днів наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
В силу абз.2 п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.
У відповідності до пункту 2.1 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 985 від 22.12.2010 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 року за № 1440/18735 - орган державної податкової служби визначає суму нарахування (зменшення) грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість та складає податкове повідомлення-рішення у таких випадках: а) якщо платник податків не подає в установлені строки податкову декларацію; б) якщо дані перевірки результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, уточнюючих розрахунках; в) якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є орган державної податкової служби; г) якщо рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків; ґ) якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, таким податковим агентом; д) в інших випадках, коли здійснення такого розрахунку передбачено статтею 58 розділу II Кодексу.
Аналізуючи положення наведених норм закону та Наказу, суд доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення -рішення.
Іншого порядку дій податкового органу як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.
На наявність у відповідача обов'язку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа ДПА України від 31.01.2011р. №2518/7/23-4017/89 "Щодо окремих питань стосовно перевірок", де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р") складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.
Пунктом 2.3 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 985 від 22.12.2010 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 року за № 1440/18735 передбачено, що у разі здійснення розрахунку (перерахунку) збільшення (зменшення) грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін за результатами перевірки приймаються окремі податкові повідомлення-рішення на ці суми за формами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу.
Отже, нормативно-правовими актами України передбачена навіть спеціальна форма податкових повідомлень-рішень у разі зменшення податкового зобов'язання та зменшення відємного значення суми податку на додану вартість суб'єкта господарювання.
Разом з тим, як встановлено судом, у спірних правовідносинах відповідач жодних податкових повідомлень-рішень не виносив, а дії щодо зменшення податкового зобов'язання та податкового кредиту вчинив на підставі акту перевірки, який містить тільки доказову інформацію і жодним чином не є рішенням суб'єкта владних повноважень на підставі якого можна вчиненяти дії щодо суб'єкта господарювання.
Державна податкова інспекція в Косівському районі обмежилася тільки проведенням перевірки та складенням акту про проведення такої перевірки. Проте всупереч вищезазначеному податкове повідомленн-рішення не було винесено, а вчинено дії щодо коригування податкових зобов'язань ОСОБА_3 та податкового кредиту було здійснено на підставі акту перевірки, тобто суб'єктивної думки податкового ревізора, що підтверджуєстья листом Державної податкової інспекції в Косівському районі від 29.09.2011 року № 1627/10/17-0 та поясненнями представників відповідача в судовому засіданні. Дії щодо визначення податкових зобов'язань, податкового кредиту та інші дії щодо суб'єкта господарювання у відповідності до норм Податкового Кодексу України вчиняються тільки на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, в даному випадку таким рішенням є податкове повідомлення-рішення.
Акт перевірки складається податковим-ревізором і має тільки доказовий характер. Сумніви, підозри і переконання податкового ревізора не можуть бути підставою для вчинення будь-яких дій щодо зменшення чи збільшення податкового кредиту або податкового зобов'язання. Для цього податковим органом приймається рішення, яке і є підставою для вжиття зазначених дій.
У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, на підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку про те, що Державна податкова інспекція в Косівському районі обтяжена законом вчиняти дії щодо зменшення податкових зобов'язань платника податків та корегування його податкового кредиту тільки на підставі податкового повідомлення-рішення, яке обов'язково виноситься в результаті складення акту перевірки та дял якого встановлена спеціальна форма Наказом Державної податкової адміністрації України № 985 від 22.12.2010 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 року за № 1440/18735.
Щодо визнання правочинів нікчемними слід зазначити наступне.
У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.
З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.
Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.
До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.
Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку"та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.
У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і ¬наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".
Акт перевірки № 818/17-0/НОМЕР_1 від 28.07.2011 року не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ПП ОСОБА_3 на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
ОСОБА_5 перевірки 818/17-0/НОМЕР_1 від 28.07.2011 року ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.
Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.
У період, що підлягав перевірці Косівською ДПІ, ПП ОСОБА_3 уклав наступні договори: договір підряду № 1703 від 17.03.2011 року, договір підряду № 0104 від 01.04.2011 року, договір про співпрацю від 01 квітня 2011 року, договір підряду № 0104/02 від 01 квітня 2011 року, договір поставки № 3103/3 від 31.03.2011 року, договір поставки № 3103/2 від 31.03.2011 року, договір поставки № 3103/1 від 31.03.2011 року, договір № 0404 про перевезення вантажу від 04 квітня 2011 року, договір № 2503/02 від 25.03.2011 року.
Станом на 14.09.2011 року заборгованість ПП ОСОБА_3 перед ТзОВ «Діп Електрік»відсутня.
Господарські операції за вищезгаданими договорами були реальними, фактично здійснені та було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків. Наявність факту виконаних робіт (акти виконаних робіт) та платіжних доручень заперечує висновки викладені в акті.
Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зі змінами та доповненнями, вимог «положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 ПП ОСОБА_3 правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями та правомірно визначено податковий кредит в сумі 605264,40 грн., а також визначено податкові зобов'язання на суму 618283,11 грн.
Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахуваного) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими наладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту), п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює зокрема, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
1. порядковий номер податкової накладної.
2. дату виписування податкової накладної.
3. повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.
4. податковий номер платника податку (продавця та покупця).
5. місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.
6. опис номенклатуру товарів, робіт, послуг та їх кількість (обсяг, обєм).
7. повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача.
8. ціну поставки без врахування податку.
9. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.
10. загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
З поданих до перевірки податкових накладних вбачаєтсья, що вони містять усі передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»реквізити.
Відповідно до підпункту 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит ввжається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківсього рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання подтакової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
При дослідженні абзацу другого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що підставою для нарахування податкового кредиту є саме факт сплати податку внаслідок придбання товарів (послуг). При цьому покупець не несе відповідальності за несплату продавцем податку на додану вартість.
З цього приводу слід навести позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові від 26.09.2008 року по справі № 21-358во06/06/54: «Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов"язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачуєтсья покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст. 10 Закону).
Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не випливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.
Відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону україни «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначаєтсья виходячи із договірної (контрактоної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняєтсья більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаєтсья із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Як вбачаєтсья з цієї норми підставою для формування податкового кредиту у покупця є саме нарахування або сплата (залежно від першої події) ПДВ у ціні придбаних товарів.
Податковий кредит ПП ОСОБА_3 сформував у відповдіності до Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі наданих генеральним підрядником податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у підприємця на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту.
Відповідно до п. 11.4 Закону України «Про податок на додану вартість»зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здіснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюєтсья правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому законі, пріорітет мають норми цього Закону.
Таким чином, припущення перевіряючих про нікчемність правочинів жодним чином не можуть впливати на правила встановлені відповдіними Законами України з питань оподаткування.
ТзОВ «Діп Електрік»на дату укладання договорів та виконання робіт за ними було належним чином зареєстрованою юридичною особою.
Відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності, ідентифікаційний код юридичної особи, організаційно-правова форма, центральний чи місцевий орган виконавчої влади до сфери якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відстостків, місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі імя, місце проживання, режстраційний номер облікової картки платника поадтків, якщо засновник -фізична особа, найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник -юридична особа, види діяльності, відомості про органи управління юридичної особи, прізвище, імя по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційний номер облікових карток платників податків, які обираютсья (призначаютсья) до орагну управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи бех довіреності, у тому числі підписувати договори та інше. Відповдіно до статті 18 цього Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатсия на них у спорі як на достовірні.
ТзОВ «Діп Електрік»на дату укладення договорів та виконання робіт за ними було належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість і мало право на виписку податкових накладних.
Отже, при вирішенні питання щодо правомірності формування податкового кредиту за правочинами з даним контрагентом, на підставі наданих ним податкових накладних, слід керуватися його статусом саме на момент здійснення операцій, а не якимись іншими даними.
Якщо дослідити рекомендації ВАСУ в розділі ІІ довідки від 15 квітня 2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»нарахування податкових зобовязань і застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість посиланнями на нікчемність правочинів, за наслідками яких сформовано податковий кредит, приходимо до висновку про те, що для обгрутування нікчемності правочину, а не якогось іншого. Крім того, відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та статтей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів».
Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку первинної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.
Правила формування податкового кредиту визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до зазначеного пункту податковий кредит звітного періоду складаєтсья із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звязку з:
1.придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарьскої діяльності.
2.придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
З аналізу зазначеної норми вбачаєтсья, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану варість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.
Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби»та наказом від 18.04.08р. № 266 «Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів»(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА ОСОБА_4 від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.
Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.
Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.
Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.
У відповідності до статті 187 Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно статті 188 Податкового Кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами). У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін. До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкту лізингу. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.
У відповідності до статті 198 Податкового Кодексу України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Як вже було вищезаначено, у період, що підлягав перевірці Косівською ДПІ, ПП ОСОБА_3 уклав наступні договори: договір підряду № 1703 від 17.03.2011 року, договір підряду № 0104 від 01.04.2011 року, договір про співпрацю від 01 квітня 2011 року, договір підряду № 0104/02 від 01 квітня 2011 року, договір поставки № 3103/3 від 31.03.2011 року, договір поставки № 3103/2 від 31.03.2011 року, договір поставки № 3103/1 від 31.03.2011 року, договір № 0404 про перевезення вантажу від 04 квітня 2011 року, договір № 2503/02 від 25.03.2011 року.
Факт виконання зазначних договір підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт наявними в матеріалах справи, довідками про вартість виконання будівельних робіт та витрат.
В матеріалах справи наявні податкові та видаткові накладні, що підтверджують реальність виконання договірних зобвоязань.
Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зі змінами та доповненнями, вимог «положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністрества фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 ПП ОСОБА_6 правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями та правомірно визначено податковий кредит в сумі 605264,40 грн.
Таким чином на підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку про перевищення Державною податковою інспекцією в Косівському районі повноважень щодо визнання укладених позивачем правочинів нікчемними та правомірність дій ОСОБА_3 щодо визначення податкових зобов'язань в сумі 618283,11 та віднесення до податкового кредиту суми 605264,40 грн.
Позовні вимоги в частині визнання незаконними дій Державної податкової інспекції в Косівському районі щодо винесення Наказу про проведення перевірки суб'єкта господарювання ОСОБА_3 № 778 від 30.09.2011 року та його скасування не підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Відподвіно до відомостей з ЄДР щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 винесено рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Державним реєстратором 07.09.2011 року за № 21110050005001079 по СГД ОСОБА_3 внесено запис до ЄДР фізичних осіб -піжпримєців про припинення підприємницької діяльності.
Про проведення позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ОСОБА_3 в зв'язку із виникненням обставин, викладених у п. 75.1, ст.. 75, пп. 78.1.7, п. 78.1 ст. 78 видано наказ від 30.09.2011 року № 778, яким зобов'язано головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового контролю юридичних осіб ОСОБА_7, старшого державного податкового ревізора -інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб ОСОБА_8, головного державного податкового інспектора відділу погашення прострочених податкових зобов'язань ОСОБА_4 провести позапланову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства СГД ОСОБА_3 за період з 01.07.2008 року по 03.10.2011 року.
Згідно пп. 11.2, 11.3 розділу ХІ Пордяку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 979 органом ДПС приймаєтсья рішення про проведення документальної позапланової перевірки платника податків, який перебуває на обліку в такому органі. Призначається перевірка, яку відповідні підрозділи розпочинають протягом місяця після одержання того документа, що надійшов до органу державної податкової служби першим, тобто відомостей від державного реєстратора про внесення до Ждиного державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності платника податків.
Видання Наказу ДПІ в Косівському районі про проведення позапланової документальної перевірки було наслідком розгляду заяви ОСОБА_3 про припинення підприємницької діяльності.
Отже, позивач вирішив припинити свою підприємницьку діяльність, в зв'язку з чим ДПІ в Косівському районі зобов"язана провести перевірку відповідно до вимог чинного законодавства України.
За таких обставин позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в Косвіському районі які полягають у зменшенні відповідно до акту документальної невиїзної перевірки фізичної особи підприємця ОСОБА_3 з питань правильності нарахування податку на додану вартість за квітень 2011 року № 818/17-0/НОМЕР_1 від 28.07.2011 року суми податкового кредиту з ПДВ в розмірі 605264,40 грн.
Зобов'язати Державну податкову інспекцію в Косівському районі враховувати при визначенні податкового зобовязання з податку на додану вартість ПП ОСОБА_3 сформований у відповідності до поданих декларацій: № 18722 від 20.05.2011 року, № НОМЕР_2 від 21.06.2011 року, № НОМЕР_3 від 04.07.2011 року податковий кредит в сумі 605264,40 грн.
В задоволенні вимоги про визнання незаконними дій Державної податкової інспекції в Косівському районі щодо винесення Наказу про проведення перевірки субєкта господарювання ОСОБА_3 № 778 від 30.09.2011 року та скасування його - відмовити.
Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року залишити в силі до набрання постановою законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Суддя: Шумей М.В.
Постанова складена в повному обсязі 26.10.2011 року.