Дата документу 11.09.2013
Справа № 517/440/13-ц
11 вересня 2013 року смт. Фрунзівка
Фрунзівський районний суд Одеської області України в складі:
головуючого судді Тростенюка В.А.
при секретареві Стебловському Д.І.
з участю:
позивача ОСОБА_1
відповідачки ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Фрунзівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення коштів,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про стягнення безпідставно набутих коштів. В обґрунтування зазначеного позову зазначає, що відповідно до рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 24 листопада 2011 року з нього стягувались аліменти на користь ОСОБА_2, на утримання дитини - ОСОБА_3 в розмірі ? частини всіх видів заробітку.
Від відповідачки він дізнався, що дитина, яку він виховував та матеріально утримував - не його. З цього приводу він подав позов до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства. По справі була проведена експертиза, згідно висновків якої було встановлено, що позивач не є біологічним батьком дитини. Рішенням Фрунзівського районного суду від 06 грудня 2012 року відомості про позивача, як про батька дитини, були виключені з акту про народження дитини.
Рішенням від 30 квітня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів було відмовлено, виконавчий лист повернуто суду для скасування.
Таким чином позивач зазначає, що відповідачка недобросовісно скористалась своїм правом звернення до суду про стягнення з нього аліментів, і з нього безпідставно було стягнуто кошти. Тому він просить стягнути з ОСОБА_2 аліменти, які він безпідставно сплачував на її користь у розмірі 5353, 88 грн., а також витрати, понесені ним за проведений молекулярно-генетичний аналіз в сумі 2777, 58 грн., судовий збір в розмірі 813, 10 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 300 грн.
В судовому засіданні позивач просив позов задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідачка в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, просила суд відмовити у позові в повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
В судовому засіданні встановлено, що рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 24 листопада 2011 року з позивача стягувались аліменти на користь ОСОБА_2, на утримання дитини - ОСОБА_3 в розмірі ? частини всіх видів заробітку. Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.
Згідно рішення Фрунзівського районного суду № 1531/573/2012 р. від 06 грудня 2012 року з акту про народження дитини - ОСОБА_3 виключено відомості про ОСОБА_1 як про батька дитини.
Згідно ст.387 ЦК Ураїни, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
З контексту вказаної норми вбачається, що позивачем може бути лише законний власник, особа, яка володіє майном на відповідній правовій підставі. Відповідачем виступає особа, яка заволоділа чужим майном, або набула його за відповідним правочином з третьою особою. Незаконне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на правовий титул. Незаконні володільці відповідають перед власником майна неоднаково, залежно від того, чи є вони добросовісними або недобросовісними набувачами майна.
Частиною 2 ст.328 ЦК України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами ч.3 ст.397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із Закону або рішення суду. Таким чином, позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно ст.1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Згідно ст.1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Дана норма закону регулює відповідальність в разі набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. З точки зору даної статті відповідальність настає з моменту, коли набувач майна дізнався або повинен був дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
За приписами ст. 1215 ЦК України, не підлягають поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як визначено в статті 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ст.179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення
Аналізуючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність звернення позивача з даним позовом до відповідачки, оскільки в судовому засіданні позивач не довів наявність факту отримання відповідачкою грошових коштів без достатньої правової підстави, що, в свою чергу, не дає право вимоги позивачу повернути безпідставно набуті грошові кошти.
Головним фактором, що визначав би підстави для повернення позивачу сплачених аліментів є недобросовісність відповідачки, факт якої необхідно довести в судовому засіданні. Зважаючи на те, що позивачка отримувала аліменти на свою користь на підставі рішення суду від 24 листопада 2011 року, яке має законну силу, суд не знаходить в її діях ознак недобросовісності.
Відповідно до частини третьої ст.212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.
Судові витрати не відшкодовуються у даному випадку відповідно до ст.88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.1212,1215 ЦК України, ст.10,11,60,61,88, 208-218 ЦПК,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення коштів - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: підпис
Копія вірна: суддя Фрунзівського районного суду В.А.Тростенюк
Повний тест рішення виготовлено 13 вересня 2013 року
Суддя: