Київський міжобласний апеляційний господарський суд
01033, м. Київ, вул. Жилянська, 58-б
07.09.06 Справа № 22/241
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Міщенко П. К. (доповідач по справі),
суддів: Рудченка С.Г. суддів: Мостової Г. І.
.
розглянув апеляційну скаргу Державного підприємства «Дібрівський кінний завод № 62» на постанову господарського суду Полтавської області від 06.07.2006 року
у справі № 22/241 (суддя Георгієвський В.Д.)
за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Полтава
до Державного підприємства «Дібрівський кінний завод № 62», с. Петрівці, Миргородський р-н, Полтавська обл.
про стягнення 43273,68 грн. штрафних санкцій та 445,72 грн. пені.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 07.09.2006 року по справі № 22/241.
Обставини справи:
Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Державного підприємства «Дібрівський кінний завод № 62» (далі по тексту -ДП «Дібрівський кінний завод № 62») про стягнення штрафних санкцій в сумі 43273,68 грн. та пеню в сумі 445,72 грн.
Постановою господарського суду Полтавської області від 06.07.2006 року у справі № 22/241 позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено повністю:
Стягнуто з ДП «Дібрівський кінний завод № 62» на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в сумі 43273,68 грн. та пеню в сумі 445,72 грн.;
Стягнуто з ДП «Дібрівський кінний завод № 62» в доход державного бюджету України державне мито в сумі 437,19 грн.
Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю постанову господарського суду Полтавської області від 06.07.2006 року у справі № 22/241 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.
В апеляційній скарзі на постанову місцевого господарського суду скаржник обґрунтовує свою вимогу тим, що дана постанова прийнята при невірному застосуванні норм матеріального права.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.08.2006 року апеляційну скаргу ДП «Дібрівський кінний завод № 62» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.09.2006 року об 11 годині 20 хвилин.
Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відзив на апеляційну скаргу подано не було.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 195 кодексу адміністративного судочинства (далі по тексту -КАС) України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову місцевого суду -залишити без змін виходячи з наступного:
У відповідності до п. 4 частини третьої ст. 129 Конституції України, та ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Як зазначається в частині першій ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 70 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі по тексту -Закон), для підприємств (об'єднань), установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця.
Стаття 20 вказаного вище Закону зазначає, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Працевлаштування інвалідів, відповідно до ст. 18 Закону, покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування та громадські організації інвалідів.
Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
ДП «Дібрівський кінний завод № 62» не погоджується з висновками постанови господарського суду Полтавської області від 06.07.2006 року у справі № 22/241, оскільки вказує на ту обставину, що місцевим господарським судом не надана належна оцінка нормам ст. 17 Закону, відповідно до якої, на думку відповідача, підприємствам лише заборонено відмовляти інваліду в укладенні з ним трудового договору, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, отже, в даному випадку на підприємство відповідача покладається тільки обов'язок забезпечити певну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів та здійснювати їх працевлаштування у разі їх звернення.
Також, відповідач вказує на ту обставину, що господарським судом Полтавської області, при прийнятті оскаржуваної постанови, не взято до уваги той факт, що позивачем пропущені строки застосування штрафних санкцій за не працевлаштування інвалідів, передбачені статтею 250 ГК України.
Окрім цього, відповідач вважає, що створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати та працевлаштовувати на цих місцях інвалідів, такий обов'язок покладено на органи працевлаштування перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону, а в даному випадку, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів мало право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємством штрафних санкцій за недодержання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки щодо додержання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Отже, в даному випадку, саме позивачем не були виконані обов'язки щодо направлення інвалідів для працевлаштування на підприємстві та проведення перевірки щодо відповідності створених для інвалідів робочих місць нормам, зазначеним в Положенні про робоче місце інваліда і порядку працевлаштування інвалідів, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 (далі по тексту -Положення).
На думку відповідача, підприємства зобов'язані сповіщати центри зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, лише, якщо вони створюються понад встановлений норматив, а на ДП «Дібрівський кінний завод № 62» понад встановлений норматив робочі місця не створювались.
Отже, враховуючи зазначене вище, відповідач вказує на те, що ним не порушувались норми Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та виконано всі покладені на нього обов'язки.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитись з висновками відповідача, викладеними в апеляційній сказі, оскільки ДП «Дібрівський кінний завод № 62» не було доведено той факт, що на підприємстві за оспорюваний період було створено визначену 4 % нормативом належну кількість місць для працевлаштування інвалідів.
Окрім того, відповідачем не надано доказів того, що ним належним чином повідомлялися місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення належної кількості робочих місць на яких може застосовуватись праця інвалідів.
Щомісячно підприємства, незалежно від форм власності, зобов'язані подавати на адресу Державної служби зайнятості статистичну звітність за формою 3-ПН «Звіт про зайнятість вільних робочих місць (вакантних посад)», яка затверджена Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 року.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що саме з вказаної вище статистичної звітності за формою 3-ПН органи працевлаштування інвалідів отримують інформацію про наявну кількість інвалідів на підприємствах, кількість інвалідів, що мають працювати на даному підприємстві, відповідно до визначеного ст. 19 Закону 4 % нормативу, а також фактичну кількість створених на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Як встановлено апеляційним господарським судом, ДП «Дібрівський кінний завод № 62» статистична звітність за формою 3-ПН не подавалась, що підтверджується довідкою Миргородського міськрайонного центру зайнятості від 24.03.2006 року № 476 (а.с. 5), а також, жодним іншим чином, органи працевлаштування інвалідів не повідомлялись про фактичне створення робочих місць, саме для працевлаштування інвалідів.
Окрім того, дійсно, як вже зазначалось вище, відповідно до частини 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування та громадські організації інвалідів, проте, направленню даними органами інвалідів на підприємства, має передувати належне повідомлення цих органів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також пристосування цих місць до інвалідів на підставі висновку медико-соціальної експертизи, з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда.
Стосовно твердження відповідача щодо пропуску процесуального строку, передбаченого ст. 250 ГК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до вказаної статті, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
В даному випадку, стягнення адміністративно-господарських санкцій проводиться за період 2005 року, отже, фактично порушення відповідачем норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» датується датою 31.12.2005 року. Про дане порушення, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів дізналось чи мало дізнатись 20.01.2006 року з звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік за формою № 10-ПІ, затвердженої Наказом Міністерства праці України від 29.12.2004 року № 338. Отже, з моменту здійснення правопорушення до моменту виявлення даного правопорушення річний строк не сплинув. Також слід зазначити, що до господарського суду Полтавської області позивач звернувся 17.05.2006 року, отже, й піврічний термін на застосування адміністративно-господарських санкцій у позивача теж не закінчився (термін з 20.01.2006 року по 17.05.2006 року).
Враховуючи зазначене вище, апеляційний господарський суд вважає, що позивачем процесуальний строк на застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій пропущено не було.
Отже, як встановив апеляційний господарський суд, відповідачем не було виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому, господарським судом Полтавської області правомірно задоволено вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та стягнуто з ДП «Дібрівський кінний завод № 62» штрафні санкції за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до Роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення» із змінами і доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Таким чином, постанова місцевого господарського суду прийнята відповідно до чинного законодавства України та після повного і всебічного з'ясування всіх обставин справи, а також висновки місцевого суду викладені в оскаржуваній постанові повністю відповідають фактичним обставинам справи.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд підстав для скасування постанови місцевого господарського суду не вбачає.
Керуючись: п. 1 ст. 198, ст. 200, п.1 ст. 205, ст. 206 КАС України (ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України), Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дібрівський кінний завод № 62» на постанову господарського суду Полтавської області від 06.07.2006 року у справі № 22/241 залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Полтавської області від 06.07.2006 року у справі № 22/241 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 22/241повернути до господарського суду
Полтавської області.
Головуючий суддя: Міщенко П. К. Судді: Рудченко С.Г. Судді: Мостова Г. І.