Київський міжобласний апеляційний господарський суд
01033, м. Київ, вул. Жилянська, 58-б
11.09.06 Справа № 173/5-05/18-06
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шевченко В. Ю. (доповідач по справі),
суддів: Ткаченка Б.О. суддів: Рибченко А.О.
.
при секретарі судового засіданні Сувид О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Лімонтова В.С. -дов. №3 від 03.01.2006р., представник
Красюк Г.В. -дов. №1 від 03.01.2006р., представник
Заворотна О.І. -дов. №304 від 20.04.2006р., представник
від відповідача: Березовський Є.П. -дов.№16858/9/251-01 від 11.09.2006р., представник
Василенко Л.Г. -дов. №21193/9/251-01 від 20.09.2005р., представник
Солов'єнко Н.В. -дов. №16859/9/251-14 від 11.09.2006р., представник
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі на постанову господарського суду Київської області від 27.06.2006 року
по справі № 173/5-05/18-06 (суддя Кошик А.Ю.)
за позовом
Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області
до
Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі, м.Вишневе Київської області
про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001022301/0 від 07.04.2005р.,
Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», надалі -ДПНДВА «Пуща-Водиця», звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі про визнання недійним податкового повідомлення-рішення № 0001022301 від 07.04.2005 року.
Постановою господарського суду Київської області від 27.06.2006 року у справі № 173/5-05/18-06 позовні вимоги задоволені повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі № 0001022301 від 07.04.2005 року. З Державного бюджету на користь позивача стягнуто 85 грн. судових витрат. Постанова місцевого господарського суду мотивовано тим, що ДПНДВА «Пуща-Водиця» є державним сільськогосподарським некорпоратизованим підприємством, що віднесено до об'єктів, які не підлягають приватизації.
Не погоджуючись з постановою місцевого господарського суду, Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду Київської області від 27.06.2006 року по справі №173/5-05/18-06 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права та процесуального права, зокрема, порушено ч.2 ст.52 “Про Державний бюджет України на 2004р.» та ст.72 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004р.».
Ухвалами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.08.2006 року, 11.08.2006 року та 18.08.2006 року скарга відповідача прийнята до розгляду, проведені підготовчі дії та порушене апеляційне провадження у справі.
Розпорядженням голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.09.2006р. склад колегії суддів змінювався.
Позивач, відповідно до ст.191 КАС України, надіслав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити постанову господарського суду Київської області від 27.06.2006р. у справі №173/5-05/18-06 без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Під час розгляду справи представники відповідача вимоги, викладені в апеляційній скарзі підтримали, просили скасувати постанову місцевого господарського суду та в задоволенні позовних вимог відмовити. Представники позивача наполягали на залишенні постанови суду першої інстанції без змін.
Вивчивши матеріали справи та докази надані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін під час судового розгляду, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду виходить із наступних обставин.
Державне підприємство «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» створено у відповідності з постановою Ради Наркому УРСР від 27.06.1944 року №720 на державній та колгоспній власності. Відповідно до Наказів Міністерства агропромислового комплексу України №193 від 13.05.1999р., №275 від 27.07.1999р. та Наказу Міністерства аграрної політики №71 від 16.03.2001р., до ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» приєднані на правах структурних підрозділів, у зв'язку з реорганізацією, державне підприємство радгосп «Совки», державне сільськогосподарське підприємство радгосп «Музичанський» та Інститут споруд штучного клімату, мале державне підприємство «Каркініт».
Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 25.04.2002р. №120, державне підприємство «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» перейменовано в Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», яке є правонаступником всіх її прав і обов'язків.
ДПНДВА «Пуща-Водиця» отримала прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства за 2002 р. в сумі 6853000,00 грн.; 15 відсотків від чистого прибутку становить 1028000,00 грн. На час перевірки дивіденди в сумі 1028000,00 грн. не сплачено, декларацію по податку на прибуток за 2002р. не подано.
Із матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДПНДВА «Пуща-Водиця» за період з 01.01.2002р. по 31.12.2004р. За результатами перевірки складений акт №77/23-1 від 05.04.2005р. (т.1 а.с.16-55).
Під час перевірки встановлено порушення позивачем:
- ч.2 ст.52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003р.» від 26.12.2002р. №380-ІV, яке на думку відповідача виразилося в тому що позивач не сплатив до бюджету дивіденди за 2002р. на загальну суму 1028000,00 грн.;
- ст.72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004р.» від 27.11.2003р. №1344-ІV, яке на думку відповідача виразилося в тому що позивач не сплатив своєчасно до бюджету України дивіденди за 2003р. у сумі 304200,00 грн. на один рік та дивідендів у сумі 630900,00 грн. за 2004р. також з порушенням термінів сплати, що є підставою для нарахування фінансових санкцій у сумі 981550,00 грн.
За наслідками акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення №0001022301/0 від 07.04.2005р., яким позивачу, з посиланням на п.п. «б» п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ, визначено податкове зобов'язання з прибутку підприємств, що вилучаються до бюджету, в розмірі 2009550,00 грн., з яких основний платіж в сумі 1028000,00 грн., а штрафні (фінансові) санкції - 981550,00 грн. (т.1 а.с.59).
Дослідивши представлені докази, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 22.07.2005р. має бути залишене без змін, виходячи із наступного.
Закон України “Про систему оподаткування» визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників податків на яких поширюється дія Закону.
Статтями 14 та 15 Закону України “Про систему оподаткування» визначені загальнодержавні та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), що є обов'язковими до сплати. Перелік податків і зборів, зазначених в законі є вичерпним.
Частина 3 ст. 1 зазначеного Закону, передбачає, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими Законами України, крім законів про оподаткування.
Відповідно до ч.1 ст. 7 даного Закону, ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною радою Автономної республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року. Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Таким чином, вид податку, збору (обов'язкового платежу), ставки та механізм його справляння певними суб'єктами господарювання може бути визначений не будь-яким законом, а лише законом про оподаткування. Але жодний закон з питань оподаткування на час розгляду справи не встановлює для платників податку, в тому числі і державних підприємств, обов'язку окрім сплати податку на прибуток додатково відраховувати частину прибутку за наслідками фінансово-господарської діяльності.
В обґрунтування правомірності донарахування позивачу частини прибутку за 2002р. та штрафних санкцій за несвоєчасність сплати дивідендів за 2003р., відповідач також посилається на ст.52 України “Про Державний бюджет України на 2003 рік» та ст.72 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік».
Стаття 52 Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік» від 26.12.2002р. №380-ІV, передбачає, що згідно із статтею 18 Закону України "Про підприємства в Україні" державні некорпоратизовані та корпоратизовані, казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності у 2002 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2003 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу).
Для державних сільськогосподарських підприємств, які постраждали у 2003 році від стихійного лиха, Кабінетом Міністрів України встановлюється особливий режим сплати до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу).
Згідно ст.72 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік» державні і казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу).
Судова колегія не погоджується з таким твердженням відповідача і не вважає наведені норми достатньою підставою для виникнення у позивача обов'язку по сплаті додаткової частини прибутку за наслідками фінансово-господарської діяльності.
Відповідно до п.20 ст.2 Бюджетного кодексу України, закон про державний бюджет України -це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. Тобто, Бюджетним кодексом не передбачено, що Законом про Держаний бюджет України на відповідний рік можуть встановлюватися нові, чи скасовувати існуючі податки, збори інші обов'язкові платежі, або вноситися зміни до чинного законодавства з питань оподаткування.
Закон України «Про державний бюджет України на 2003 рік» та Закон України «Про державний бюджет України на 2004 рік» не є законами про оподаткування в розумінні статті 7 Закону України «Про систему оподаткування», а тому застосування відповідачем при винесенні повідомлень -рішень, які є предметом спору, зазначених Законів на діючому законодавстві не ґрунтується.
Апеляційний господарський суд також не бере до уваги посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України від 22.04.2003 р. №557 «Про норматив і порядок відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними некорпоратизованими та корпоратизованими, казенними підприємствами та їх об'єднаннями» (далі - Постанова Кабінету Міністрів України №557).
Закон України «Про державний бюджет України на 2003 рік», безпосередньо в тексті якого відсутній механізм справляння частини прибутку до державного бюджету, ведений в дію з 01.01.2003р. Постанова Кабінету Міністрів України №557, якою такий механізм визначений, є підзаконним актом, а не законом, а тому не може встановлювати ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) і механізм їх справляння.
Таким чином, виходячи із змісту Закону України “Про державний бюджет України на 2003р.» та Постанови Кабінету Міністрів України №557, зазначені нормативні акти, встановили вимоги щодо сплати дивідендів до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу), що здійснюється державними некорпоратизованими та корпоратизованими, казенними підприємствами за результатами фінансово-господарської діяльності у 2002 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2003 році у розмірі 15 відсотків обсягу чистого прибутку (доходу), а державними сільськогосподарськими підприємствами, які постраждали у 2003 році від стихійного лиха, - у розмірі 5 відсотків.
Відповідно до ч.2, 3 ст.9 КАС України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки Постанова КМ України від 22.04.2003 р. №557 в частині встановлення загальнодержавного платежу, суперечить принципам законності та верховенства права, апеляційний господарський суд вважає, що дана постанова не підлягає застосуванню при розгляді даної справи.
Прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень ґрунтується на висновку що позивач відноситься до державних некорпоратизованих підприємств, на які поширюються вимоги ст.72 Закону України “Про Держаний бюджет України на 2004р.» та Постанови Кабінету Міністрів України №577. Зазначене твердження є помилковим виходячи з наступного.
ДПНДВА «Пуща-Водиця», відповідно до Статуту, створено у вигляді державного підприємства і підпорядковане Міністерству аграрної політики України, яке є органом управління майном.
Позивач не може бути віднесений до корпоратизованих підприємств, оскільки він не проходив визначений Указом Президента України “Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 року №210/93 та Положенням про порядок корпоратизації підприємств, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993р. №508 процес корпоратизації. Внаслідок корпоратизації відбувається реорганізація шляхом перетворення у відкрите акціонерне товариство. Позивач є державним підприємством, а не акціонерним товариством.
Відповідно до Додатку №1 Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999р. №847-ХІV, ДПНДВА «Пуща-Водиця» включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Таким чином, за своїм статусом позивач не відноситься до державних підприємств які підлягають корпоратизації, яка за певних обставин не є закінченою (некорпоратизоване підприємство), а відносяться до тих підприємств, які взагалі не підлягають корпоратизації.
Враховуючи викладене, а також положення п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000р., позивач не підпадає під суб'єктний склад платників частини прибутку (доходу) до загального фонду державного бюджету відповідно до ст. 72 Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році».
Підставою для винесення відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, на думку відповідача, є порушення позивачем порядку нарахування та виплати дивідендів.
Пунктом 1.9 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 24.12.2002р. дає декілька визначень дивідендів: 1) як платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку; 2) як платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства.
Відповідно до п.п.7.8.2 п.7.8 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток за визначеною п.10.1 ст.10 даного Закону ставкою, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку, покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати подяк на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена п.10.1 ст.10 Закону (крім платників цього податку, які підпадають під дію п.7.2 ст.7 чи п.п.10.2.3. п.10.2 ст.10 Закону.). Це правило поширюється також на державні не корпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі встановленому відповідно державним або місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.
Позивач до кола зазначених підприємств не відноситься.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що на позивача не розповсюджується норми про стягнення дивідендів, з наступних підстав.
ДПНДВА «Пуща-Водиця» є платником сільськогосподарського податку, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001р. №2238-ІІІ, на період дії цього Закону не вносяться зміни в законодавство, що можуть спричинити збільшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників.
Згідно ст.17 вищезазначеного Закону від 18.01.2001р. №2238-ІІІ, положення Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" є обов'язковими при розробленні і прийнятті законодавчих та інших нормативно-правових актів.
Таким чином, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що позивачу в період з 2001-2004 року не може бути збільшено податкове навантаження, зокрема, не може бути встановлено додаткових зобов'язань по сплаті дивідендів.
Оскільки позивач за наведеними висновками не є платником вказаних дивідендів, підстави для винесення спірних податкових повідомлень-рішень у відповідача були відсутні.
За викладених обставин судова колегія апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність з боку позивача порушень податкового законодавства та про відсутність правових підстав для видання відповідачем податкового повідомлення-рішення №0001022301/0 від 07.0.2005р., яким визначено позивачу податкове зобов'язання з прибутку підприємств, що вилучаються до бюджету, в розмірі основного платежу в сумі 1028000,00 грн.
Податкове повідомлення-рішення №0001022301/0 від 07.0.2005р., в частині визначення позивачу штрафних санкцій на суму - 981550,00 грн., також підлягає визнанню недійсним, оскільки дані штрафні санкції є похідними від основного податкового зобов'язання
Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, який почав діяти з 01.09.2005 р., після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також апеляційні, касаційні скарги (подання), заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Жодних додаткових доказів, які б підтверджували заперечення на позов, відповідач під час перегляду апеляційної скарги не надав.
Відповідно до ст.ст. 195, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги і залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оспорюване рішення місцевого суду прийняте з виконанням наведених вище вимог матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись: п. 1 ст. 198, ст. 200, п.1 ст. 205, ст. 206 КАС України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -
1. Постанова господарського суду Київської області від 27.06.2006 р. у справі №173/5-05/18-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі -без задоволення.
2. Справу №173/5-05/18-06 повернути господарському суду Київської області.
Ухвала апеляційного господарського суду, відповідно до ст. 254 КАС України, набирає чинності з моменту її проголошення.
Ухвала апеляційного господарського суду може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: Шевченко В. Ю. Судді: Ткаченко Б.О. Судді: Рибченко А.О.