Постанова від 08.04.2009 по справі 2а-6827/08/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-6827/08/1370

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2009 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Сакалоша В.М.

при секретарі судового засідання Кереницькій І.В.

за участю представників від:

позивача: ОСОБА_1;

відповідача:ОСОБА_2.,ОСОБА_3. (довіреність № 129 від 29.01.2009р, №165/13-3 від 01.02.2008р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0780 та Військової частини А 2166 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення 47 389 грн. 19 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 Звернувся до суду з позовом до Військової частини А 0780 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення 47 389 грн. 19 коп. За період з 11.03.2000 року по 31.12.2006 року.

В позовній заяві позивач вважає, що у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має право на отримання грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок. Крім того, позивачем нараховано згадану грошову компенсацію з урахуванням індексу інфляції. Також позивач вважає, що порушено його право на отримання грошового забезпечення у відповідності до вимог цього ж Закону.

В заперечені за № 147/09- юс від 15.01.2009р., відповідач - Військової частини А 0780 вважає, що належним відповідачем у справі щодо вимог позивача про грошову компенсацію є Військова частина А 2166, оскільки саме вона здійснює нарахування або виплату грошового забезпечення. Також, згаданий відповідач вважає, що ним правомірно у відповідності до вказівок Міністра оборони України нараховувались та виплачувались надбавки для військовослужбовців Збойних Сил України.

Представник позивача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Також судом, було залучено до участі у справі у відповідності до вимог ч.3 ст.52 КАС України другого відповідача Військова частина А 2166.

В заперечені на позовну заяву за № 125 від 30.03.2009 р. відповідач Військова частина А 2166 вважає, що вона не є належним відповідачем у справі, оскільки відповідач не перебуває на її продовольчому забезпеченні. Також, згаданий відповідач вважає, що у відповідності до вимог Закону України «Про деякі міри по економії бюджетних коштів» від 17.02.2000р. позивач не має права на отримання такої компенсації. Більше того, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил України та інших формувань» по нормі № 1 - загальновійськова харчуються тільки окремі військовослужбовці, де не значиться посада позивача.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з»ясувавши обставни справи, суд виходив з наступного.

Згідно представленої суду довідки за № ... від ... позивач проходив дійну військову службу у військовійї частині А 0780 на посаді офіцера речової служби відділу тилового забезпечення логістики повітряного командування «Захід» та перебував на грошовому забезпеченні в цій же частині до 31.05.2005 року.

Згідно довідки № 476 від 07.04.2009 року позивач на продовольчому забезпеченні в військоій частині А 2166 не знаходився.

На підставі наказу № ... від ... позивач був виключений зі списків особового складу частини 31.12.2007 року.

У відповідності до довідки № ... від... позивач заборгованості до 11.03.2000 року по продовольчому забезпеченню не має.

Відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ, в редакції чинній під час проходження військової служби позивачем, держава гарантує забезпечення військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі; військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовцям грошову компенацію замість них.

Згідно ч.1 ст.9-1 згаданого Закону, чинної на момент зверненняОСОБА_1 до суду, продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 року № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил України, інших формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв»язку та захисту інформації».

У відповідності до п.п. «б» примітки 1 до норми № 1 згаданої постанови за рахунок держави харчуванням забезпечуються військовослужбовці офіцерського складу, прапорщики, мічмани і військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, працівники, особи рядового, начальницького складу авіації МНС, які постійно працюють на аеродромах, полігонах, технічних і стартових позиціях і безпосередньо обслуговують літальні апарати (літаки, вертольоти, планери, екраноплани, мотодельтаплани тощо) та забезпечують їх польоти, за винятком вихідних та святкових днів, крім військослужбовців офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, працівників, осіб рядового, начальницького складу авіації МНС і які забезпечують у зазначені дні бойове чергування.

Як вбачається з викладених норм з 29.03.2002 року держава взяла на себе зобов»язання щодо забезпечення харчуванням військовослужбовців в їдальнях, що передбачено згаданою постановою Кабінету Міністрів України.

Щодо зобов»язання з приводу продовольчого забезпечення військовослужбовців є іншим видом зобов»язання, порядок виконання якого було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 року за № 316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ», однак, така втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 року № 426.

Крім того, слід зазаначити, що у відповідності до вимог Закону України «Про деякі міри по економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року № 1459-ІІІ, з наступними змінами та доповненнями, призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Відомості Верховної Ради України. 1992 р., № 15, ст. 190) в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців), а також дію абзацу першого частини першої статті 14 зазначеного Закону в частині забезпечення військовослужбовцями (крім військовослужбовців строкової служби) та членам їх сімей безоплатного проїзду у відпустку.

У відповідності до вимог ст.8 Конституції України, в України визнається і діє принцип верховенсва права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту коституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

При цьому, суд звертає увагу на те, що єдиним органом до повноважень якого належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституійність), зокрема, законів та інших правових актів Верховної Ради України, у відповідності до вимог ст. 150 Основного Закону та ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 року № 422/96 - ВР, з наступними змінами та доповненнями, є Конституційний Суд України.

А від так, у суду відсутні правові підстави не застосовувати положення Закону України «Про деякі заходи економії бюджетних коштів».

З огляду на викладене у суду відсутнітакож правові підстави для задоволення позову в частині стягнення грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок та інфляційних.

Щодо вимог позивача про стягнення грошового забезпечення (надбавки за безперервну службу), то суд зазаначає наступне.

У відповідності до вимог ч.3 ст.9 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній під час проходження військової служби позивачем, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов військової служби.

У відповідності до вимог ст.1 Указу Президента України «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» , надати Міністрові оборони України, Міністрові внутрішніх справ України, Голові Державної прикордонної служби України та Начальнику Управління державної охорони України право встановлювати військовослужбовцям відповідно Збройних Сил України, внурішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони щомісячні надбавки за безперевну військову службу в Збройних Силах України, внурішніх військах, у Державній прикордонній службі та та Управлінні державної охорони України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах:

понад 5 років - до 10;

понад 10 років - до 30;

понад 15 років - до 50;

понад 20 років - до 70;

понад 25 років - до90 відсотків;

Порядок і умови виплати зазначених надбавок, у відповідності до вимог згаданого Указу, визначаються Міністром оборони України, Міністром внутрішніх справ України, Головою Державної прикордонної служби України та начальником Управління державної охорони Украни.

В матеріалах справи наявні рішення Міністра оборони України у формі наказів та телеграм, з яких вбачаться, що позивачу виплачувались згадані кошти у розмірах визначених Міністром оборони України.

За таких обставин позов є безпідставний та необгутований, а тому не підлягає до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі слід присудити з позивача.

Керуючись ст.ст. 21. 69, 70, 160-163 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Судя / підпис / В.М.Сакалош

З оригіналом згідно

Суддя В.М.Сакалош