Копія
Справа № 127/14340/14-ц Провадження № 22-ц/772/1706/2015Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1
Категорія 48Доповідач Медяний В. М.
Апеляційного суду Вінницької області
від "15" червня 2015 р.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :
Головуючого: Медяного В.М.,
Суддів : Жданкіна В.В., Пащенко Л.В.,
при секретарі : Агеєвій Г.А.,
за участю сторін у справі: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розподіл спільного майна подружжя,
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2015 року, -
У липні 2014 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя.
Посилається на те, що з 02.09.2011 року по 28.04.2014 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_5 Від шлюбу мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. В період шлюбу за спільні кошти вони придбали автомобіль Toyota Corolla, 2008 року випуску, який було зареєстровано на ОСОБА_5, вартістю 17000 доларів США, що еквівалентно 136000 грн. В липні 2013 року відповідач, зібравши свої особисті речі, залишив сім'ю та переїхав мешкати в квартиру своєї матері. На сьогоднішній день даний автомобіль перебуває в користуванні відповідача.
В свою чергу, у жовтні 2014 року ОСОБА_5 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про розподіл спільного майна подружжя. Посилається на те, що їхнім подружжям дійсно в серпні 2012 року за спільні кошти було придбано автомобіль марки Toyota Corolla, 2008 року випуску, вартістю 17000 доларів США, що на момент укладення договору купівлі продажу за офіційним курсом НБУ становило 136 000 грн., який в подальшому було зареєстровано на нього, оскільки саме він безпосередньо займався придбанням вказаного автомобіля. Проте, дані грошові кошти на придбання транспортного засобу, що є предметом спору, він позичив у знайомого ОСОБА_7 в борг 08.08.2012 року. За договором позики ОСОБА_7 передав йому у борг кошти в сумі 20 000 доларів США, що станом на момент підписання договору позики за офіційним курсом НБУ становило 159 756 грн., про що він надав йому відповідну. Частина зазначених коштів, а саме грошові кошти в сумі 17000 доларів США, що на момент укладення договору становило 136 000 грн. ним було витрачено безпосередньо на придбання автомобіля Toyota Corolla, 2008 року випуску, а решта коштів пішли на реєстрацію - постановлення на облік даного транспортного засобу та на сімейні потреби. Таким чином вважає за необхідне крім розподілу спірного автомобіля, розподілити зазначені боргові зобов'язання, шляхом стягнення з До брянської К.А. на його користь 129500 грн. в якості 1\2 частки боргового зобов'язання за договором позики від 08.08.2012 року.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2015 року зустрічний цивільний позов ОСОБА_5 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_8 (а.с.86).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено повністю.
Поділено спільне майно подружжя, шляхом стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації половини вартості автомобіля Toyota Corolla, 2008 року випуску в сумі 68 000 гривень.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у виді судового збору у розмірі 680 гривень (а.с.115-120).
В апеляційній скарзі відповідач-позивач у справі ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції від 22 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволенні первісного позову ОСОБА_4 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити. Зазначив, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим через порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В судове засідання до суду апеляційної інстанції скаржник відповідач-позивач у справі ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_9 не з'явилися інстанції, хоча були повідомлені належним чином про місце та час розгляду справи, тому відповідно до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України дана справа розглянута у їх відсутність. Крім цього, ОСОБА_9 надіслав до суду заяву у якій апеляційну скаргу повністю підтримав та просив розглянути справу у його відсутність.
Представник позивача-відповідача у справі ОСОБА_4 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість. Просила рішення суду залишити без змін.
Колегія суддів перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача-відповідача у справі, що з'явилася до суду, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.
Відповідно до ч.1-3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позов ОСОБА_4 та відмовляючи при цьому в задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що за час перебування у шлюбі у ОСОБА_5 та ОСОБА_8 09.08.2012 року за спільні кошти ними було придбано автомобіль Toyota Corolla, 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, який було зареєстровано на відповідача за первісним позовом - ОСОБА_5 Вартість автомобіля на день укладення договору купівлі - продажу складала 17 000 доларів США, що на той час було еквівалентно 136000 грн.
Враховуючи наведене, на вказаний автомобіль поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбано його сторонами під час перебування у шлюбі.
Відповідно до відповіді Управління ДАІ УМВС України у Вінницькій області № 9/8638 від 04.06.2014 року, 09.08.2012 року за ОСОБА_5 зареєстровано спірний автомобіль, а 16.08.2013 року вказаний автомобіль ОСОБА_5 знято з обліку для реалізації та реалізовано цього ж дня ОСОБА_10
Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно частини 2 статті 355 ЦК України майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно частини 1 статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до частин 1, 2 статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність обставин для відступлення від засади рівності часток подружжя у спільній сумісній власності.
Відповідно до пункту 30 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім»ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Як на підставу задоволення зустрічного позову про поділ боргових зобов'язань подружжя та стягнення з ОСОБА_4 1\2 частки грошового зобов'язання, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_9 посилається на договір позики від 08 серпня 2012 року відповідно до якого ОСОБА_7 позичив ОСОБА_5 грошові кошти на придбання спірного автомобіля у розмірі 20000 доларів США. та посилається також на рішення Вінницького міського суду від 28.10.2014 року, відповідно до якого з ОСОБА_5 стягнуто на користь ОСОБА_7 борг за договором позики у розмірі 20 000 доларів США, що еквівалентно 259000 грн.
Згідно із частиною 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно частини 1 статті 369 ІЖ України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ч. 1 ст. 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Суд першої інстанції виходив з того, що наведені вище договір позики та рішення суду будь - яким чином не доводять факту витрачання позичених ОСОБА_5 у ОСОБА_7 коштів на придбання спірного автомобіля, а вказують на існування грошового боргового зобов'язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_7 Повідомлені представником позивача за зустрічним позовом обставини та докази не є належними, оскільки жодним чином не підтверджують факту витрачання даних коштів в інтересах сім'ї. Рішенням суду від 28.10.2014 року у справі № 127/20325/14-ц жодним чином не встановлено обставин чи відповідного факту витрачання ОСОБА_5 отриманих ним у ОСОБА_7 грошових коштів саме на придбання спірного автомобіля. Крім цього, ОСОБА_4 не була стороною по справі під час розгляду спору щодо стягнення боргу за договором позики і суд керувався тим, що відповідач ОСОБА_5 визнав позовні вимоги ОСОБА_7
Відповідно до правової позиції висловленої у Постанові Верховного Суду України від 20:02.2013 року у справі № 6-163цс12, обов'язковим під час розгляду справ у подібних правовідносинах є встановлення факту того, що отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, такі факти мають бути підтверджені відповідними належними та допустимими доказами. За результатами розгляду вказаної справи Верховний Суд України вказав, що відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї, також встановлено, що у справі, яка переглядалася, поза увагою судів попередніх інстанцій залишився той факт, що отримані особою, що брала участь у справі, грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї - не підтверджені відповідними доказами.
Таким чином, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що суду не було надано належних та допустимих доказів витрачання отриманих ОСОБА_5 у ОСОБА_7 грошових коштів в інтересах сім'ї, в тому числі і на купівлю спірного автомобіля. Докази на які посилається представник ОСОБА_5 хоча і стосуються предмету доказування, однак не доводять обставини, на які, він посилається як на підставу для задоволення зустрічного позову.
Разом з цим суд вважає, що підтверджується належними доказами те, що станом на час купівлі спірного автомобіля у подружжя не було необхідності позичати грошові кошти, оскільки відповідно до податкової декларації платника Єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 в 2012 році сума тільки її доходу за звітний (податковий) період становив 201029, 94 грн., не враховуючи доходу ОСОБА_5, який також є приватним підприємцем.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши такі обставини, правильно застосувавши норми матеріального права та не порушивши при цьому норми процесуального права, прийшов до вірного та обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову.
Посилання скаржника на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом застосування норм матеріального та процесуального права є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам Закону та матеріалам справи.
Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 10 УПК України кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1-3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
З наданих суду договору позики від 08.08.2010 року та розписки згідно яких ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_7 кошти в сумі 20000 доларів США вбачається відсутність на них підписів його дружини на той час ОСОБА_8, що свідчить про те, що про укладення договору позики її чоловіком вона нічого не знала та своєї письмової згоди на його укладення своєму чоловіку вона не надавала. Встановлено, що необхідності позичати кошти на придбання автомобіля у їх сім»ї на той час не було, оскільки лише доходи ОСОБА_8 за 2012 рік склали понад 200000 грн., не враховуючи при цьому доходи ОСОБА_5 як ФОП.
Крім того, обов'язки для другого з подружжя створює договір укладений одним із подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім»ї. Однак, судом встановлено, що знявши 16.08.2013 року спірний автомобіль з обліку для реалізації та реалізувавши цього ж дня його своїй матері ОСОБА_10, відповідач-позивач ОСОБА_5 розпорядився даним спільним майном подружжя без згоди своєї бувшої дружини ОСОБА_8, тобто здійснив його відчуження на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї та не на її потреби, тому таке майно або його вартість враховується при поділі. Також не підтверджені відповідними доказами посилання ОСОБА_5 про те, що отримані ним у ОСОБА_7 грошові кошти були витрачені саме в інтересах сім'ї.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : підпис. ОСОБА_11
Судді : підписи. ОСОБА_12
ОСОБА_13
Згідно з оригіналом.
Суддя : В.М. Медяний