Справа № 761/8174/15-ц
Провадження №2/761/4330/2015
12 червня 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді: Волошина В.О.
при секретарі: Криворучко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про визнання дій протиправними; стягнення матеріальної і моральної шкоди; проценти за вкладом; трьох відсотків річних, -
В березні 2015 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», в якому просив суд:
- визнати неповернення вчасно відповідачем грошових коштів за депозитним вкладом, а також, що дії позивача суттєво порушують не лише умови письмових угод, а й законне право позивача на вільне користування своєю приватною власністю, та на підставі чого примусово стягнути з позивача на користь позивача завдану останньому матеріальну шкоду у розмірі 31796,32 + 9625,0 грн. та моральну шкоду в сумі 2000,0 грн.;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу належні 3,0 % річних від суми неповернених вчасно коштів, а саме 1734,87 грн., згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу належні 25% річних від суми неповернутих вчасно коштів, а саме 14457,25 грн., згідно депозитного договору та ч. 2 ст. 1061 ЦК України.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 15 серпня 2014р. ним було пролонговано договір банківського депозитного вкладу № 791464/2014 (далі по тексту - договір), згідно якого позивач перерахував 231616,1 грн., відповідач зобов'язаний був повернути позивачу, шляхом перерахування на поточний рахунок суму коштів у строк - 13 листопада 2014р., проте відповідачем цього зроблено не було, і відповідач обмежив позивача у знятті коштів з рахунку сумою - 1000,0 грн. На думку позивача, відповідач діяв неправомірно, у зв'язку з чим спричинив позивачу матеріальну і моральну шкоду.
В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові, просив суд позов задовольнити, наголошуючи, що йому було сплачено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб 200000,0 грн.
Відповідач, про час та місце розгляду справи був оповіщений у встановленому законом порядку, надіслав на адресу суду письмові заперечення на позов, з клопотанням про розгляд справи у відсутність повноваженого представника відповідача.
Суд, заслухавши пояснення позивача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено судом, 15 серпня 2014р. між сторонами було укладено договір, відповідно до п. 2.1. якого позивач ознайомився та погодився, що відкриття та обслуговування його рахунків буде здійснюватись в порядку та на умовах встановлених договором, Правилами відкриття та обслуговування вкладних поточних рахунків фізичних осіб відповідача та погодився з ними.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (ч. 1 ст. 1060 ЦК України).
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Закону, з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Пунктом 1 ч. 5 цієї ст. 36 визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Судом було встановлено, що на підставі постанови Правління НБУ від 20 листопада 2014 р. № 733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 р. № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк».
20 березня 2015р. Рішенням № 63 від 20 березня 2015р. Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру ліквідації відповідача.
Відповідно до ст. 57 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклади фізичних осіб банків гарантуються в порядку і розмірах, передбачених законодавством України.
Як встановлено судом, 13 листопада 2014р. відповідачем було здійснено на виконання умов договору перерахування коштів на поточний рахунок позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
Частиною 5 цієї статті передбачено, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Вказаною статтею не врегульовано випадку, коли у строк, передбачений договором, банк не повернув вкладнику його вклад.
Згідно з ч. 3 ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем, після закінчення строку дії депозитного вкладу були виконані зобов'язання, шляхом перерахування коштів: суми вкладу і відсотків на поточний рахунок позивача.
Згідно з п. 9.1.1 Правилами відкриття та обслуговування вкладних поточних рахунків фізичних осіб відповідача, який встановлює, що позивача, як клієнта банку було повідомлено про те, що стосовно деяких операцій можуть застосовуватись обмеження, встановлені законодавчими та нормативними актами, внутрішніми правилами та процедурами банку, інших банків та/чи платіжних систем, через які ці операції здійснюються.
Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача, в порушення положень ст. ст. 57-60 ЦПК України не було надано суду належних і допустимих доказів в обґрунтування розміру матеріальної шкоди.
У відповідності з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 2 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 з подальшими змінами та доповненнями, спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
При цьому судом враховано, що вищенаведена норма ст. 1167 ЦК України регулює позадоговірні відносини, а тому не може поширюється на спірні договірні відносини.
Відповідно до положень п. 4) ч. 1 ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування моральної шкоди.
Наслідки порушення договору (грошового зобов'язання) встановлені ст. 625 ЦК України, яка не передбачає відшкодування моральної шкоди, як і не передбачає відшкодування моральної шкоди, внаслідок порушення договору банком (відповідачем) і укладений між сторонами договір.
Враховуючи положення ст. ст. 36, 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити позивачу належні 3,0 % річних від суми неповернених вчасно коштів, а саме 1734,87 грн. та 25% річних від суми неповернутих вчасно коштів, а саме 14457,25 грн., не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на вимогах Закону.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 8, 10, 57-60, 88, 169, 179, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України; ст. ст. 22, 23, 525, 526, 1060, 1167 ЦК України; ст. 36, 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. ст. 2, 57 Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд, -
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про визнання дій протиправними; стягнення матеріальної і моральної шкоди; проценти за вкладом; трьох відсотків річних - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скаргипротягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: