Справа № 2- 65/11
26 січня 2011 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Журби С. О.
при секретарях Йосипенко І.І., Булава І. М., Сємьоновій О. Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Соснівського районного суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Черкаський технічний центр по обслуговуванню великовантажних автомобілів»про стягнення невиплаченої частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за використання власного автомобіля, моральної шкоди та зміну дати звільнення,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення невиплаченої частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за використання власного автомобіля, моральної шкоди та зміну дати звільнення, мотивуючи свої вимог наступним:
Згідно наказу від 05.02.2004 року позивач був прийнятий на посаду директора Ватутінської філії Черкаського технічного центру по обслуговуванню великовантажних автомобілів. 01 грудня 2005 року був звільнений з роботи в зв'язку з ліквідацією Ватутінської філії. В п. 9 укладеного контракту заробітна плата позивача не вказана, але вона не може бути нижчою, ніж встановлена законодавством України. За час роботи у відповідача з 05.02.2004 року по 01.12.2005 року позивачу підлягає до виплати заборгована заробітна плата в розмірі 5952,00 грн. Крім цього, у відповідності до п. 9 контракту позивачу підлягає до виплати доплата до заробітної плати в розмірі 6% від реалізованої продукції, в тому числі ПДВ. Також за час роботи у відповідача позивачем реалізовано різних запчастин на суму 500183,00 грн., тому він вважає, що йому підлягає до виплати доплата в розмірі 30010,00 грн. Пунктом 10 контракту передбачена компенсація в розмірі 100,00 грн. на місяць за використання власного автомобіля для службових поїздок. Так як позивач щоденно використовував для службових поїздок власний автомобіль, відповідач повинен виплатити йому відповідну компенсацію в розмірі 2200,00 грн. Крім цього, позивач вважає, що йому підлягає до виплати компенсація за затримку розрахунку при звільненні в сумі 11080,00 грн.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги уточнив та просив стягнути з відповідача на його користь кошти, які підлягали до виплати в зв'язку з звільненням в сумі 6905,00 грн., кошти за затримку при звільненні в сумі 33984,00 грн., компенсацію за використання власного автомобіля в службових справах у розмірі 2200,00 грн., кошти за роботу у відповідача за проміжок часу з 01.12.2005 року по 01.09.2006 року в сумі 5640,00 грн., моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.; змінити дату його звільнення з 01.12.2005 року на 01.09.2006 року.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та проти їх задоволення заперечував, мотивуючи наступним:
З позивачем було своєчасно проведено розрахунок при звільненні та виплачено належні йому грошові кошти за виключенням депонованої заробітної плати за місяць, що допускає ст.132 КЗпП України, в сумі 911,51 грн. Позивач у будь-який момент може її забрати, однак через спір з приводу належної до виплати суми відмовляється це зробити. У будь-якому разі, права позивача з цього приводу не порушені, сума депонується і на даий час. Окрім того, позивач працюючи на ПП «Черкаський технічний центр по обслуговуванню великовантажних автомобілів», створив підприємство ТзОВ «Авто-сервіс», а тому не втрачував заробіток, та і працював у ПП «Черкаський технічний центр по обслуговуванню великовантажних автомобілів», як він стверджує, за строковим договором (контрактом), а тому застосування норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України до ПП «Черкаський технічний центр по обслуговуванню великовантажних автомобілів»будуть незаконними. Інші вимоги позивача, а сааме: використання власного автомобіля з метою і цілях виробництва носять надуманий характер, так як прибуття та вибуття з роботи на власному автомобілі не є доказом використання в цілях виробництва, інших доказів (шляхових листів, товаро-транспортних накладних) позивачем суду не представлено.
Представник відповідача вважає, що моральна шкода, яку просить відшкодувати позивач, є надуманою, так як моральна шкода є складовою частиною відшкодування збитків пов'язаних з тими чи іншими порушеними правовідносинами в життєдіяльності людини, в даному випадку позивач зазначає про порушення ПП «Черкаський технічний центр по обслуговуванню великовантажних автомобілів»норм законодавства про працю, але не довів про його порушення, а тому як і інші вимоги які викладенні в додатковій позовній заяві не підлягають до задоволення.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:
Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Аналогічна норма міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.
Обґрунтовуючи свій позов позивач посилався на наявність між сторонами трудових відносин та на те, що умови оплати праці та отримання компенсацій та надбавок до заробітку були встановлені сторонами в контракті з працівником, укладеним 05.02.2004 р., копію якого надав до суду.
Зважаючи на те, що обома сторонами визнавався факт існування між сторонами трудових відносин, суд визнав даний факт як факт, що не потребує доказування. Крім того, він підтверджується наданим до суду наказом про прийняття на роботу 05.02.2004 року. В той же час в позиції сторін щодо умов оплати праці містилися суттєві відмінності. Так, позивач стверджував, що він мав отримувати заробітну плату, що становила 6 % від обсягу реалізованої продукції. Крім того, він мав отримувати щомісячно 100,00 грн. в якості компенсації за використання в службових цілях власного автомобіля. При цьому будь-яких документів на підтвердження даних умов оплати до суду не надав. Так, в ході розгляду справи позивач не надав до суду оригіналу контракту від 05.02.2004 р. або будь-якого іншого документу з цього приводу. Представник відповідача взагалі заперечував існування такого контракту, мотивуючи його відсутністю як у позивача, так і у відповідача. Не було доведено дану обставину і за допомогою інших засобів. Так, допитані в ході розгляду справи свідок ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_3 дали суду покази, що протирічать один о одному з даного питання. Свідок ОСОБА_2 підтвердив факт домовленості між позивачем та його роботодавцем щодо того, що він мав отримувати 6 % від обсягу реалізованої продукції, які мали вираховуватися від загальної виручки від товару (що з огляду на інші матеріали справи підтверджувало б посилання позивача на неповне проведення з ним розрахунку при звільненні). Також підтвердив наявність домовленості про виплату відшкодування за використання власного авто у службових цілях. Допитаний в ході розгляду справи свідок ОСОБА_3 пояснив суду, що дійсно позивач мав отримувати 6 % від сумарної вартості реалізованої продукції, однак без врахування ПДВ, що з врахуванням виплачених ОСОБА_1 сум при звільненні означає, що з ним проведений розрахунок в повному обсязі. При цьому факт домовленості між сторонами про виплату винагороди за використання автомобіля заперечував.
Враховуючи той факт, що в ході розгляду справи не було надано до суду переконливих доказів з приводу того, яка саме заробітна плата мала виплачуватися позивачу, а отже і чи в повному розмірі було проведено розрахунок з ним при звільненні, суд приходить до висновку про те, що дане твердження позивача є недоведеним, а вимоги, що на ньому ґрунтуються, не підлягають до задоволення.
Не було доведене в ході розгляду справи і посилання позивача на те, що навіть, якщо винагорода мала виплачуватися і з вартості реалізованої продукції за вирахуванням ПДВ (як стверджував відповідач), все одно отриманий ним розрахунок при звільненні був меншим від належних до виплати йому сум. З метою доведення даного факту, враховуючи те, що для відповіді на дане питання необхідні спеціальні знання, які як у сторін, так і у суду відсутні, судом за клопотанням позивача була призначена судово-бухгалтерська експертиза. У відповідності до положень цивільного процесуального законодавства обов'язок оплати призначеної експертизи було покладено на позивача. Справа була направлена до експертної установи, однак експертиза не була проведена у зв'язку з несплатою позивачем її вартості. В подальшому позивач відмовився від доведення своїх посилань даним способом, відмовившись від проведення експертизи. Інших доказів на підтвердження даного твердження позивача в ході розгляду справи здобуто не було, у зв'язку з чим суд вважає їх недоведеним.
Не були доведені і посилання позивача на те, що фактично його було звільнено з роботи не 01.12.2005 року, як зазначено в наказі про звільнення, а 01.09.2006 року, через що він має право на отримання заробітку за вказаний період та право на зміну дати звільнення. За твердженнями позивача, незважаючи на те, що документально його було звільнено з роботи 01.12.2005 р., за домовленістю з керівництвом він продовжував виконувати свої трудові обов'язки та реалізовував товар відповідача. В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач дійсно направляв кошти на адресу відповідача. В той же час за твердженнями представника відповідача даний факт не може свідчити про існування між сторонами трудових відносин, оскільки дані кошти позивач направляв на адресу підприємства в якості відшкодування виявленої при звільненні та зафіксованої в акті документальної перевірки від 01.12.2005 р. нестачі ввірених позивачу товарно-матеріальних цінностей. При цьому ні документальних, ні інших доказів, що вказані суми направлялися в якості виручки за реалізований в ході продовження виконання позивачем трудових обов'язків товар, в ході розгляду справи здобуто не було. Встановити призначення платежів в ході розгляду справи не вдалося. Не було доведене дане твердження позивача і іншим чином, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для висновку характер існуючих між сторонами в даний період відносин.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку про те, що позивачем не були доведені його посилання на порушення відповідачем відносно нього трудового законодавства, а отже його вимоги про стягнення з відповідача невиплаченої частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за використання власного автомобіля, та зміну дати звільнення задоволенню не підлягають. Також суд приходить до висновку про відсутність підстав і для задоволення вимоги про стягнення на користь позивача відшкодування за спричинену йому моральну шкоду, оскільки відшкодовуванню підлягає лише шкода, спричинена неправомірними діями сторони.
З викладених вище підстав суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає до задоволення. При прийнятті рішення судом також було враховано й той факт, що позивачем було пропущено встановлений законом строк на звернення до суду за захистом даного виду порушених прав, на чому наголошував в ході розгляду справи представник позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.10, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.