(заочне)
ун.№759/2334/15-ц
пр.№2/759/2490/15
27 травня 2015 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретарів судового засідання Борисенко А.М., Левко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Орган опіки та піклування, Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач 12.02.2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Орган опіки та піклування, Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 28.07.2006 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 - 1/3 частина; ОСОБА_4 - 1/3 частина; ОСОБА_5 - 1/3 частина.
ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 і проживав з нею у спірній квартирі, а в період ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_3, яка 03.05.2012 року була зареєстрована в квартирі, як член сім'ї ОСОБА_5
Сімейне життя ОСОБА_5 із ОСОБА_2 не склалось, і в лютому 2014 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва шлюб між ними було розірвано.
Позивачем зазначено, що ОСОБА_2 переїхала з дитиною проживати за місцем своєї реєстрації, і проживає там в трикімнатній квартирі разом з дочкою та своєю матір'ю.
Реєстрація ОСОБА_3 заважає позивачу реалізувати своє право власності на квартиру, вирішувати питання пов'язані з володінням та користуванням квартирою. Ні батько дитини, ні мати не приймають участі в оплаті комунальних послуг, що змушує позивача нести додаткові витрати по сплаті комунальних платежів.
Факт не проживання ОСОБА_3 в квартирі понад 1-рік без поважних причин засвідчується актом КП РЕО-6 Святошинського району м. Києва.
З огляду на зазначені обставини, посилаючись на ст. 405 ЦК України позивач просив позов задовольнити.
У судовому засіданні 27.05.2015 року позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач в судове засідання двічі не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином (а.с. 19, 26), про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому суд вважає за можливе слухати справу у його відсутності за наявними у справі доказами, ухваливши по справі за згодою позивача та відповідно до ст.ст. 169, 224-226 ЦПК України, заочне рішення.
Третя особа: ОСОБА_4 не заперечувала щодо задоволення позову.
Третя особа: ОСОБА_5 не заперечував щодо задоволення позову, зазначивши що через конфлікт інтересів зі своєю колишньою дружиною він не може самостійно зняти з реєстрації свою малолітню дитину.
Треті особи: Орган опіки та піклування, Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, розглядаючи справу в рамках заявлених вимог, на підставі представлених доказів, дослідивши матеріали справи, письмові докази, дійшов висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно пунктів 1-4 ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом позивач є власником лише 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 28.07.2006 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 - 1/3 частина; ОСОБА_4 - 1/3 частина; ОСОБА_5 - 1/3 частина (а.с. 13).
З довідки форми №3 з місця проживання сторін, виданої КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва» № 213 від 31.01.2015 р. вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані чотири особи: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 (а.с.11).
В підтвердження відсутності відповідача у спірному житловому приміщенні позивачем надано суду Акт складений КП РЕО-6 Святошинського району м. Києва щодо відсутності відповідача в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 12).
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Частиною 2 ст. 155 СК України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Таким чином, враховуючи, що позивач не є абсолютним власного всієї частини спірної квартири, та те, що батько дитини ОСОБА_5 є співвласником 1/3 частини згаданої квартири, враховуючи, що Акт складений КП РЕО-6 Святошинського району м. Києва не містить відомостей про відсутність відповідача у спірній квартирі понад один рік (як того вимагає ч.2 ст. 405 ЦК України), зважаючи на інтереси самої малолітньої дитини, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Твердження позивача, що факт не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні понад один рік підтверджується показами свідків, суд оцінює критично, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Посилання позивача на конфліктні ситуації, які регулярно виникають з приводу користування квартирою по оплаті за житлово-комунальні послуги, суд в розрізі даного спору, не може врахувати як підставу для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки ці питання вирішуються в установленому законом порядку.
Згідно положень ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, не доведеністю їх належними і допустимими доказами, у зв'язку з чим вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні його позову в повному обсязі..
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 29, 405 ЦК України, ст. 155 СК України, ст.ст. 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 179, 209, 212-215, 218, 223, 224-226, 292, 294 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Орган опіки та піклування, Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя А. Ключник