"15" червня 2015 р. Справа № 920/80/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,
при секретарі Новіковій Ю.В.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 - догов. від 10.12.2014р.,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2667 С/1-9) на рішення господарського суду Сумської області від 19.03.2015 р. у справі № 920/80/15,
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Суми,
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Суми,
про стягнення 26 973,86 грн., -
У січні 2015 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, відповідно до якої з урахуванням зменшення позовних вимог просить стягнути з відповідача на свою користь 16 585,44 грн. заборгованості за поставлені товари, а також витрати по сплаті судового збору та послуг адвоката.
Рішенням господарського суду Сумської області від 19.03.2015 р. (суддя Котельницька В.Л.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 6 843,49 грн. боргу, 753,82 грн. витрат по сплаті судового збору, 1 072,76 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В частині стягнення суми боргу в розмірі 9 741,95 грн. позов залишено без розгляду.
Позивач, ФОП ОСОБА_2, з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 19.03.2015р. в частині залишення без розгляду позову про стягнення суми боргу в розмірі 9 741,95 грн., стягнення з відповідача на користь позивача 753,82 грн. витрат по сплаті судового збору, 1 072,76 грн. витрат на оплату послуг адвоката та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.
Відповідач, ФОП ОСОБА_3, відзиву на апеляційну скаргу не надав, в судове засідання не з'явився та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 05.05.2015р. (а.с. 24 том ІІ).
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі вищевказаної особи за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 23.05.2014 по 20.06.2014 позивач здійснював поставку товару відповідачеві. Так, відповідно до видаткових накладних, копії яких додані до матеріалів справи, за вказаний період позивачем було поставлено продукції (автозапчастин та комплектуючих до автотранспортних засобів), за даними позивача, на загальну суму 30585,44 грн. За даними позивача, строк розрахунків визначений не був, однак сторони погодили порядок розрахунків у безготівковій формі.
Відповідно до ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 639 вказаного Кодексу, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За умовами ст. 205 ЦК України, правочин може бути вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не передбачено законом. Правочин, щодо якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України щодо строку виконання зобов'язань суд у даному випадку не застосовує, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Як встановлено судом першої інстанції, протягом періоду поставок продукції відповідачу ним порушувались розумні строки оплати за товар, у зв'язку з чим позивачем йому була направлена претензія № 2714 від 26.08.2014 про сплату заборгованості у розмірі 30858,44 грн., після отримання якої відповідачем частково було сплачено суму заборгованості. Також, матеріали справи свідчать, що після порушення провадження у справі відповідачем додатково було сплачено частину боргу за поставлену продукцію.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем обов'язок щодо поставлення товару виконано, оскільки претензій щодо якості чи кількості поставленого товару від відповідача на адресу позивача не надходило, а відповідач в свою чергу, в порушення свого зобов'язання та чинного законодавства лише частково оплатив поставлений товар.
Під час судового розгляду справи суд першої інстанції неодноразово зобов'язував сторони провести звірку взаєморозрахунків, у зв'язку з чим судом був отриманий відповідний акт звіряння, з якого вбачається, що за даними позивача сума несплаченої заборгованості за наданий відповідачу товар становить 16 585,44 грн., у той час як за даними відповідача сума заборгованості складає 6 843,49 грн.
Враховуючи виниклі розбіжності та пояснення відповідача стосовно того, що на невизнану ним суму заборгованості у нього відсутні відповідні видаткові та податкові накладні за червень 2014 року, суд першої інстанції ухвалою від 10.03.2015 зобов'язав позивача подати копії та оригінали (для огляду в судовому засіданні) видаткових та податкових накладних разом з довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей за період з 05.06.2014. Проте, в судове засідання 19.03.2015р. представник позивача не прибув та вимог ухвали суду від 10.03.2015 стосовно надання витребуваних документів не виконав.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що станом на дату винесення оскаржуваного рішення розмір підтвердженої належними та допустимими доказами заборгованості відповідача становить 6 843,49 грн., яка правомірно була стягнута судом першої інстанції з відповідача на користь позивача.
Враховуючи факт заперечення відповідачем наявності належних доказів отримання ним товару від позивача (відсутність у відповідача видаткових накладних на отримання товару від позивача), суд першої інстанції зобов'язав позивача надати відповідні докази на підтвердження суми заявлених до стягнення вимог, однак позивач вказану вимогу суду не виконав, чим унеможливив повне та об'єктивне дослідження всіх обставин виникнення спору.
Оскільки позивачем не були надані суду першої інстанції докази на підтвердження заявлених вимог, а строк розгляду справи, визначений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України вичерпано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 9741,95 грн. без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що його представник в судове засідання суду першої інстанції 19.03.2015р. не з'явився з поважних причин, що суд першої інстанції мав відкласти розгляд справи для з'ясування причин неявки представника позивача та для надання представнику позивача можливості виконати вимоги ухвали суду першої інстанції від 10.03.2015р.
Проте, судова колегія вважає такі посилання необґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи та чинному законодавству.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 32 вказаного Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача не скористався своїм процесуальним правом та в судове засідання суду першої інстанції 19.03.2015р. не з'явився, при цьому він був обізнаний про судове засідання, однак жодних клопотань або письмових пояснень та доказів поважності причин неприбуття в судове засідання, а також ненадання витребуваних судом першої інстанції документів він не надав. Тим більш, судова колегія звертає увагу апелянта, що визначений для вирішення спору статтею 69 Господарського процесуального кодексу України у суді першої інстанції вичерпано (враховуючи продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів).
Пунктом 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. визначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.
Щодо подання позивачем додаткових доказів до апеляційної скарги, судова колегія зазначає, що додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Проте, письмових обґрунтувань таких причин відповідачем суду апеляційної інстанції не надано.
Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що за загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. В даному випадку саме позивач повинен був надати відповідні докази в обґрунтування свого позову.
На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду повністю погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Сумської області від 19.03.2015 р. у справі № 920/80/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
У задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Рішення господарського суду Сумської області від 19.03.2015 р. у справі № 920/80/15 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 18.06.2015р.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Суддя Россолов В.В.
Суддя Тихий П.В.