справа № 2-а-3780/11
№ провадження 2-а/208/5/15
06 травня 2015 р. м. Дніпродзержинськ
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
Головуючого, судді Нельге Д.В.,
при секретарі Севастьяновій Л.М.,
за участю позивача ОСОБА_1; представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3; представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 - ОСОБА_5; представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділу Держземагенства у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_7, ОСОБА_4, Відділ Держземагенства у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області «Про визнання недійсним рішення та скасування акту на право приватної власності на землю», -
Позивач звернулась до суду із вищезазначеним позовом, у якому, в остаточному варіанті (т.1 а.с.201-202, 234) просить суд:
1. Визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області від 30.11.1999р. № 360 в частині передачі гр. ОСОБА_7 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,0398 га АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, на підставі якого видано Державний акт на право приватної власності на землю № 659 від 19.01.2000р.;
2. Скасувати Державний акт на право приватної власності на землю № 659 від 19.01.2000р., виданий ОСОБА_7 Виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що, позивач є власником 2/3 частин домоволодіння, розташованого за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Короленківська, 25. Співвласником 1/3 частини вказаного домоволодіння є третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 При цьому, співвласником 1/3 частини вказаного домоволодіння до 2004 року являлась третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_7, якому, спірним рішенням Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області від 30.11.1999р. № 360 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель надано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,0398 га АДРЕСА_2, та, на підставі вказаного рішення видано Державний акт на право приватної власності на землю № 659 від 19.01.2000р. При цьому, колишньому співвласнику вищевказаного домоволодіння ОСОБА_7 було передано у приватну власність земельну ділянку у розмірі 1/2 частини земельної ділянки, необхідної для обслуговування спільного домоволодіння, яка за розміром не відповідала розміру належної на той час ОСОБА_7 частки вищевказаного домоволодіння. Таким чином, спірне рішення було прийнято відповідачем без додержання вимог ст.42 Земельного кодексу України, чинного на час його прийняття, а також без урахування того факту, що, надана ОСОБА_7 земельна ділянка знаходилась під домоволодінням, яке перебувало у спільній частковій власності, і, з урахуванням наведеного, повинна була бути передана ОСОБА_7 у розмірі, що відповідав його частці у спільному домоволодінні.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 (кожен) підтримали позов, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнала, посилаючись на те, що, спірне рішення було прийнято відповідачем відповідно до вимог чинного на час його прийняття законодавства.
В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 - ОСОБА_5 суду зазначила, що на час прийняття спірного рішення позивач ОСОБА_1 не являлась власником 2/3 частин домоволодіння, розташованого за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Короленківська, 25, відповідно до чого не є особою, права якої можуть бути захищені у судовому порядку.
В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділу Держземагенства у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області - ОСОБА_6 суду зазначив, що, спірне рішення було прийнято відповідачем без дотримання вимог ст.42 Земельного кодексу України, чинного на час його прийняття.
В судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_7 не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи суду не надав, що дозволило суду визнати його неявку в судове засідання з неповажних причин, та провести розгляд справи за його відсутності, на підставі наявних у справі доказів.
Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, та дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого 08.01.1998 року на товарній біржі «Дніпродзержинська» та 08.01.1998 року в БТІ м. Дніпродзержинська, є власником 2/3 частин домоволодіння, розташованого за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Короленківська, 25.
Рішенням Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області від 30.11.1999р. № 360 (а.с.56) співвласнику вищевказаного домоволодіння ОСОБА_7, якому належала 1/3 частина вказаного домоволодіння, передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,0398 га АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.
Вищевказане рішення відповідача позивач вважає незаконним та таким, що порушує її права як власника 2/3 частин вищевказаного домоволодіння, оскільки вказаним рішенням співвласнику вищевказаного домоволодіння ОСОБА_7 передано у власність земельну ділянку, яка за розміром не відповідає його частці у праві спільної часткової власності на вищевказаний будинок.
Згідно ст.30 Земельного кодексу України N 561-XII від 18.12.1990р., чинного на час прийняття спірного рішення, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.
Згідно ст.42 Земельного кодексу України N 561-XII від 18.12.1990р., чинного на час прийняття спірного рішення, громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.
Згідно роз'яснень, наданих у п.21 Постанови Верховного Суд України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» N 7 від 16.04.2004р., виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до статті 88 ЗК бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі. Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам. Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.
Враховуючи положення ст.ст. 30 та 42 Земельного кодексу України N 561-XII від 18.12.1990р., чинного на час прийняття спірного рішення, та, приймаючи до уваги роз'яснення, надані у п.21 Постанови Верховного Суд України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» N 7 від 16.04.2004р., суд приходить до висновку, що, спірним рішенням відповідач через свої органи взяв участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав користувачів спільної земельної ділянки (позивача та третьої особи ОСОБА_7А.), відповідно до чого даний спір виник із відносин урегульованих нормами цивільного права, і є пов'язаним зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.
При цьому, згідно роз'яснень, наданих у п.6 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» N 3 від 01.03.2013р., при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід ураховувати роз'яснення, викладені в пунктах 2 і 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), а також Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому суди мають виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.
Згідно роз'яснень, наданих у п.7 вищевказаної Постанови, земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.
Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що, між сторонами виник не публічно-правовий, а цивільно-правовий спір, який виник із відносин, урегульованих нормами цивільного права, і на який не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Згідно п.1 ч.1 ст.157 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Встановивши, таким чином, в ході розгляду справи, що, між сторонами виникли правовідносини, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, суд, керуючись ст.ст.2, 4, 6, 157 КАС України, -
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_7, ОСОБА_4, Відділ Держземагенства у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області «Про визнання недійсним рішення та скасування акту на право приватної власності на землю».
Роз'яснити позивачу, що, захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних відносин здійснюється шляхом подання позовної заяви до суду, в порядку, передбаченому ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.
Суддя Нельга Д. В.