10.06.15 Справа № 904/1666/15
За позовом Комунального підприємства "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ
до Комунального підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ
про стягнення 472003, 74 грн.
Головуючий колегії Ярошенко В.І.
Суддя Крижний О.М.
Суддя Суховаров А.В.
Представники:
від позивача: Беляєва Т.М. - представник за дов. № 04/28-06 від 05.01.15
від відповідача: Бондаренко В.В. - представник за дов. № 9 від 05.01.15
Комунальне підприємство "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпропетровської міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпропетровської міської ради про стягнення основного боргу у розмірі 442141, 44 грн., інфляційних втрат у сумі 12595, 23 грн., трьох відсотків річних у розмірі 1277, 50 грн. та пені у сумі 15989, 57 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг водопостачання та водовідведення № 2692 від 10.02.2015 в частині повної та своєчасної оплати за отримані послуги.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 23.03.2015.
23.03.2015 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позов визнає частково у розмірі основного боргу 442 141, 44 грн., просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 23.03.2015 розгляд справи відкладений на 06.04.2015.
В судовому засіданні 06.04.2015 представник позивача висловив клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки мирової угоди.
Представник відповідача підтримав клопотання позивача.
В судовому засіданні 14.04.2014 представники сторін подали клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів, відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2015 розгляд спору продовжено на п'ятнадцять днів та розгляд справи призначено на 18.05.2015.
В судовому засіданні 18.05.15 позивач висловив клопотання про призначення колегіального розгляду справи, у зв'язку зі складністю спору.
Представник відповідача підтримав клопотання позивача, просив його задовольнити.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2015 призначено колегіальний розгляд справи.
Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями (повторний розподіл) від 19.05.2015 колегіальний розгляд справи № 904/1666/15 призначено у складі: головуючий колегії - Ярошенко В.І., суддя Дубінін І.Ю., суддя Крижний О.М.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2015 справу № 904/1666/15 прийнято до розгляду колегіально у складі трьох суддів: головуючий колегії Ярошенко В.І., суддя Дубінін І.Ю. суддя Крижний О.М. та призначено її розгляд на 10.06.2015.
Розпорядженням керівника апарату суду № 470 від 10.06.2015, у зв'язку з перебуванням судді Дубініна І.Ю. на лікарняному, призначено повторний автоматичний розподіл. Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями (повторний розподіл) від 10.06.2015 колегіальний розгляд справи № 904/1666/15 призначено у складі: головуючий колегії - Ярошенко В.І., суддя Крижний О.М., суддя Суховаров А.В.
Ухвалою суду від 10.06.2015 справу № 904/1666/15 прийнято до розгляду колегіально у складі трьох суддів: головуючий колегії - Ярошенко В.І., суддя Крижний О.М. та суддя Суховаров А.В. та визначено провести судове засідання 10.06.2015.
10.06.2015 від позивача надійшли пояснення, в яких він зазначає, що станом на момент звернення до суду, розрахунок інфляційних витрат проведено по січень 2015 року включно.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача не заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу та заперечив проти стягнення штрафних санкцій.
У судовому засіданні 10.06.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд
10.02.2005 між Державним комунальним виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства м. Дніпропетровська (правонаступником якого є Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради" (далі - позивач, водоканал) та Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради (далі - відповідач абонент) було укладено договір про надання послуг водопостачання та водовідведення № 2692 (далі - договір).
Предметом цього договору є зобов'язання водоканалу з надання абоненту послуг водопостачання та водовідведення, а також зобов'язання абонента з оплати наданих послуг (п. 1.1 договору).
Пунктом 2.1 договору, з урахування протоколу узгодження розбіжностей до договору (арк. с. 17), сторони встановили, що кількість води, що використовується, визначається згідно показників приладів обліку, прийнятих водоканалом у якості розрахункових, а також за паспортами водокористувача. Об'єми стоків визначає різниця отриманої води та води, що використана на підпитку.
Відповідно до п. 4.2.1 абонент зобов'язаний своєчасно, у встановлений цим договором строк, сплачувати надані послуги.
Згідно з п. 5.3 договору розрахунковий період сплати послуг водопостачання та водовідведення - один календарний місяць. Абонент зобов'язаний сплатити надані послуги до 10 числа місяця наступного за розрахунковим.
На виконання умов договору, позивач надав відповідачу, а відповідач прийняв, послуги водопостачання та водовідведення за період липень 2014 року - січень 2015 року на загальну суму 442141, 44 грн., що підтверджується актами-рахунками № 65149 від 31.07.2014, № 76199 від 31.08.2014, № 84433 від 30.09.2014, № 91266 від 31.10.2014, № 100638 від 30.11.2014, № 110168 від 31.12.2014 та № 6685 від 31.01.2015 підписаними обома сторонами та скріпленими печатками підприємств (арк. с. 18-24).
Відповідач вартість наданих послуг водопостачання та водовідведення не сплатив.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 442141, 44 грн.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 ЦК України).
Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання послуг згідно наданих актів-рахунків та не надано доказів їх оплати на суму 442141, 44 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 442141, 44 грн.
Крім того, 23.03.2015 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 20.03.2015, в якому він зазначив, що не заперечує проти позовних вимог в чистині стягнення основного боргу у сумі 442141, 44 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 15989, 57 грн. за період з 11.08.2014 по 16.02.2015.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 6.2 договору встановлено, що за несвоєчасну оплату послуг водопостачання та водовідведення у строк, зазначений у п. 5.3 договору, абонент зобов'язаний сплатити водоканалу крім суми заборгованості пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки. Пеня нараховується з 11 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 13083, 33 грн. Оскільки, позивачем, при здійсненні нарахування пені на заборгованість за липень 2014 року, яка виникла з 11.08.2014, не враховано положення ст. 232 ГК України. Тобто нарахування штрафних санкцій на заборгованість за липень 2014 року припиняється через шість місяців, а саме 11.02.2015, а не 16.0.2.2015, як зазначає позивач у своєму розрахунку. Також, позивачем при здійсненні розрахунку пені, двічі включено суму 2884, 55 грн. пені на заборгованість, яка виникла за листопад 2014 року.
За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 11.08.2014 по 16.02.2015 у розмірі 1277, 50 грн. та інфляційні втрати за період, з урахуванням пояснення позивача, які були надані останнім до суду 10.06.2015, серпень 2014 - січень 2015 у сумі12595, 23 грн. (згідно поясненнь наданих представником позивача арк. с. 63)
Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Пленум № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, останнім при визначенні інфляційних втрат не було враховано положення п. 3.2 Пленуму № 14, відповідно до якого індекс інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця помноженої на індекс інфляції з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період серпень 2014 - січень 2015 підлягають задоволенню частково у розмірі 3606, 78 грн.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 1277, 50 грн.
23.03.2015 через канцелярію Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 20.03.2015. в якому відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на складний фінансовий стан
Згідно з п. 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
В даному випадку, суд не знаходить підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 9202, 19 грн.
Керуючись ст. 22, 44, 49, п. 5 ст. 78, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Погребняка, буд. 7; ідентифікаційний код 32688148) на користь Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради" (49101, м. Дніпропетровськ, вул. Червона, 21 А; ідентифікаційний код 03341305) основний боргу у сумі 442141, 44 грн., пеню у розмірі 13083, 33 грн., три відсотки річних у сумі 1277, 50 грн., інфляційні втрати у розмірі 3606, 78 грн. та 9202, 19 грн. витрат по сплаті судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 12.06.2015
Головуючий колегії В.І. Ярошенко
Суддя О.М. Крижний
Суддя А.В. Суховаров