10 червня 2015 року Чернігів Справа № 825/511/15-а
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Соломко І.І.,
за участю секретаря Сугакової Т.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Бушмич І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бобровицької районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Чернігівська обласна державна адміністрація про скасування розпорядження від 15.09.2014 № 162-ос про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди у розмірі 15000,00 грн., -
20.02.2015 ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1.) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бобровицької районної державної адміністрації Чернігівської області (надалі - відповідач, Бобровицька РДА), в якому остаточно просить суд :
- скасувати розпорядження голови Бобровицької РДА від 15.09.2015 № 162-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької РДА відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП у зв'язку із скороченням чисельності та штату працюючих;
- зобов'язати голову Бобровицької РДА поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької РДА;
- стягнути з Бобровицької РДА на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.09.2014 до дня фактичного поновлення на посаді (роботі);
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 спричинену моральну шкоду (збитки) в розмірі 15000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що розпорядження Бобровицької РДА від 15.09.2014 № 162-ос про її звільнення з посади начальника відділу житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької РДА на підставі пункту 1 статті 40 та статті 44 КЗпП України є протиправним, оскільки прийнято без відповідного погодженняз органом виконавчої влади вищого рівня -Чернігівської ОДА, що є порушеннямвимог статті 11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та пункту 1 Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1999р. № 1374 .
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.05.2015 залучено третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-Чернігівську обласну державну адміністрацію, надалі-Чернігівська ОДА, (т.1, а.с.179).
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Крім того зазначила, що як на час попередження про передбачуване вивільнення так і на час її звільнення у відповідача були інші наявні вакантні посади.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що звільнення позивача проведено у зв'язку із скороченням численності працівників та штату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 № 91 «Про деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій» та на виконання розпорядження Чернігівської ОДА від 28.04.2014 №202. Позивача за два місяця попереджено про наступне звільнення та запропоновано посаду головного спеціаліста сектору з питань надзвичайних ситуацій та житлово-комунального господарства, однак позивач відмовилась від переведення її на запропоновану посаду. Обставини правомірності проведення скорочення граничної чисельності працівників та штату встановлені судовим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2014 у справі № 825/3178/14. Вважає, що звільнення відбулось з дотриманням трудового законодавства України та просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Представник Чернігівської ОДА в судове засідання не з'явився, надав заперечення та просив розглянути справу без його участі. В своїх запереченнях зазначив, що пропозиція голови Бобровицької РДА щодо погодження на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу житлово-комунального господарства та будівництва до Чернігівської ОДА не надходила.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 працювала у відділі житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької РДА на посаді начальника відділу, що підтверджується розпорядженням Бобровицької РДА від 18.05.2005 № 25(т.1,а.с.254) та копією трудової книжки НОМЕР_2 (т.1, а.с. 42-43).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 № 91 «Про деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій» та на виконання розпорядження голови Чернігівської ОДА від 28.04.2014 «Про затвердження граничної чисельності працівників підрозділів обласної державної адміністрації та районних адміністрацій» головою Бобровицької РДА прийнято розпорядження від 22.05.2014 № 111 «Про затвердження структури, граничної чисельності працівників апарату та структурних підрозділів районної державної адміністрації», яким затверджено структуру та граничну чисельність працівників апарату, структурних підрозділів районної державної адміністрації згідно з додатками 1,2. У відповідності до розпорядження від 22.05.2014 № 111 гранична чисельність працівників апарату та структурних підрозділів складає 92 посади (т.1, а.с.250-251).
10.07.2014 розпорядженням відповідача №153 внесено зміни до розпорядження від 22.05.2014 № 111, яким перейменовано відділ економічного розвитку та житлово-комунального господарства у відділ економічного розвитку та утворено сектор з питань надзвичайних ситуацій та житлово-комунального господарства (т.1,а.с.252).
14.07.2014 розпорядженням Бобровицької РДА Чернігівської області № 109-ос відповідно до статті 49-2 КЗпП України та ураховуючи вимоги статті 105 Цивільного кодексу України ОСОБА_1 попереджено про передбачуване вивільнення та запропоновано їй посаду головного спеціаліста сектора з питань надзвичайних ситуацій та житлового комунального господарства, від якої позивач відмовилась (а.с.238).
15.09.2014 розпорядженням голови Бобровицької РДА № 162-ос позивача було звільнено з посади начальника відділу житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької РДА у зв'язку із скороченням чисельності та штату працюючих (п.1 статті 40, статті 44 КЗпП України, (а.с. 27).
ОСОБА_1 зверталась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бобровицької районної державної адміністрації Чернігівської області про скасування розпоряджень голови Бобровицької райдержадміністрації від 22.05.2014 №111, від 10.07.2014 №153, від 14.07.2014 №109-ос.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014, в задоволенні позову відмовлено.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що визначення структури відповідної місцевої державної адміністрації віднесено виключно до повноважень голови відповідної адміністрації, а відтак останнім було зменшено чисельність працівників на 6 штатних одиниць та результатом чого стало поєднання у складі одного структурного підрозділу різних напрямків роботи. Тобто встановлено обставини щодо повноважень голови відповідної адміністрації на визначення структури місцевої державної адміністрації.
Предметом даного спору є розпорядження відповідача від 15.09.2014 № 162-ос про звільнення позивача.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному розпорядженню та іншим позовним вимогам, суд виходить із наступного.
Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначає Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 № 586-XIV, згідно з частиною другою статті 11 якого керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня.
Наведене правило відображене також у пункті 1 Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1999р. № 1374, (далі-Порядок), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Пунктом 2 Порядку передбачено, що питання про призначення на посаду або звільнення з посади керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації порушується головою відповідної місцевої державної адміністрації за наявності вакансії або обґрунтованих підстав для звільнення з посади.
В силу пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голови місцевих державних адміністрацій призначають на посади та звільняють з посад своїх заступників, керівників структурних підрозділів відповідно до статей 10 та 11 цього Закону.
Таким чином, питання, пов'язані з призначенням та звільненням з посад керівників структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, врегульовані спеціальним Законом № 586-XIV, яким передбачено звільнення керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня, тобто відповідною обласною державною адміністрацією.
Судом встановлено, що пропозиція голови Бобровицької РДА на звільнення ОСОБА_1 до Чернігівської ОДА не надходила, що підтверджується інформацією Чернігівської ОДА (т.1, а.с.204), а отже звільнення позивача відбулось за відсутності погодження з органом виконавчої влади вищого рівня, що є порушенням приписів статті 11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та пункту 1 Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1999р. № 1374.
Також в оспорюваному розпорядженні від 15.09.2014 № 162-ос вказано, що позивача звільнено у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, але не вказано чому саме позивач підлягає звільненню на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП, суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 10.03.2015 у справі №21-52а15.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З інформації Бобровицької РДА вбачається, що як на 22.06.2014 (на час попередження позивача про звільнення) так і на 15.09.2014 (дата звільнення), у відповідача було шість інших вакантних посад, а саме: відділ освіти - заступник начальника відділу та головний спеціаліст відділу, управління соціального захисту населення - заступник начальника управління (на період відпустки по догляду за дитиною віком до трьох років) та головний спеціаліст по автоматизованій обробці інформації управління, управління агропромислового розвитку - головний спеціаліст відділу управління (на період відпустки по догляду за дитиною віком до трьох років), начальник відділу з організації агропромислового виробництва, агротехнічних послуг та безпеки праці, інформаційного забезпечення та головний спеціаліст з питань охорони праці та агротехнічних послуг відділу (т.1, а.с. 269-273).
Проте, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що всі наявні вакантні посади, які міг обіймати позивач відповідно до своєї кваліфікації, були їй запропоновані. Фактично це питання не вирішувалось взагалі.
Згідно приписів статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Таким чином, розпорядження голови Бобровицької РДА від 15.09.2014 № 162-ос «Про звільнення ОСОБА_1.» прийнято відповідачем з порушенням чинного законодавства України та трудових прав гарантованих статтею 43 Конституції України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, які мають значення у справі, упереджено, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо посилань позивача на відсутність відповідного рішення профспілкового органу на розірвання трудового договору, то суд до уваги їх не бере, оскільки ОСОБА_1 не є членом профспілкової організації, що встановлено судовим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2014 у справі №825/3178/14, відтак в силу статті 72 КАС України ці обставини не доказуються.
Стосовно позовної вимоги про поновлення на посаді начальника відділу житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької РДА, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).
Згідно із пунктами 2 та 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Враховуючи висновок суду про протиправність розпорядження Бобровицької районної державної адміністрації Чернівецької області від 15.09.2014 № 162-ос «Про звільнення ОСОБА_1.», та беручи до уваги вимоги частини першої статті 235 КЗпП України, позивача необхідно поновити на посаді начальника відділу житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької РДА, допустивши рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми за один місяць до негайного виконання.
Таким чином, судом встановлено факт протиправності звільнення позивача із займаної посади, відтак, період часу з 16.09.2014 по 10.06.2015 є періодом вимушеного прогулу позивача, а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного трудового законодавства України, підлягає відшкодуванню, виходячи з розміру середньоденного заробітку за останні два місяці, що передували звільненню.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Згідно довідки про доходи Бобровицької РДА від 03.06.2015 № 63, середньоденна зарплата позивача за липень-серпень 2014 р. складає 143,49 грн. (т. 1 а.с. 207).
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення із Бобровицької РДА Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 16.09.2014 по 10.06.2015 у сумі 26402,16 грн.(184 дні X 143,49 грн.).
Стосовно позовної вимоги позивача щодо стягнення з Бобровицької РДА на її користь моральної шкоди в розмірі 15000,00 грн., суд зазначає таке.
Право фізичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу. Зокрема, статтею 56 Конституції України встановлює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, стаття 23 якого встановлює, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 237 КЗпП України. Відповідно до норм цієї статті відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Із наведеного випливає, що обов'язок з відшкодування моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав,свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач зазначила, що вчинене відповідачем порушення її трудових прав нанесло їй моральної шкоди, яка полягає у душевних переживаннях.
Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідача, не зазначено, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтвердила наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправним діянням відповідача.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди в сумі 15000,00грн.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Також, суд відмічає, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.
Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується судом відповідно до вимог ст.ст.87, 92, 94 КАС України.
Позивачем було понесено судові витрати, пов'язані з проїздом для прибуття до суду в загальному розмірі 254,50грн. (т.1 а.с.220, т.2 , а.с. 4).
Судом задоволено три з чотирьох позовних вимог. Таким чином, сума судових витрат, яку слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача у зв'язку з частковим задоволенням адміністративного позову становить 190,87грн. (63,62 грн. Х 3=190,87грн).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19,43 та 129 Конституції України, ст. ст. 69,
71, 94,158,160 - 163 та 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Бобровицької районної державної адміністрації від 15.09.2014 №162-ос про звільнення ОСОБА_1.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької районної державної адміністрації з 16.09.2014.
Стягнути з Бобровицької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, в межах суми за один місяць у сумі 3085 (три тисячі вісімдесят п'ять ) грн. 08 коп.
Стягнути з Бобровицької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.09.2014 по 10.06.2015 у сумі 26402 (двадцять шість тисяч чотириста дві) грн. 16 коп.
Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької районної державної адміністрації та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах суми за один місяць, підлягає до негайного виконання.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету (р/р 31216206784002 в ГУДКС України в Чернігівській області, МФО 853592, код 38054398) на користь ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) судові витрати у сумі 190,87 грн
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя І.І. Соломко