11 червня 2015 року 810/1586/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Мкртчян Н.Ц., за участю:
представника відповідача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
15 квітня 2015 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 із позовом до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Зазначав, що рішенням Європейського суду з прав людини «Цибулько та інші проти України» від 20 червня 2013 року №65656/11 задоволено його скаргу та зобов'язано державу-відповідача (Україну) виконати постанову Тетіївського районного суду Київської області від 22 грудня 2009 року. Стверджував, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання вказаного рішення Європейського суду з прав людини є протиправною, оскільки таке рішення в частині виконання рішення національних судів до цього часу не виконане через відмову Управління Пенсійного фонду України у Тетіївському районі Київської області виконувати відповідне рішення з листопада 2011 року.
Посилаючись на порушення відповідачем положень Закону України «Про виконавче провадження» і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», просив:
- визнати незаконними дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у вигляді постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_3 від 31 березня 2015 року про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини у справі «Цибулько та інші проти України» №65656/11 від 20 червня 2013 року;
- зобов'язати відповідача відновити провадження по виконанню рішення Європейського суду з прав людини у справі «Цибулько та інші проти України» №65656/11 від 20 червня 2013 року, в частині що стосується заяви позивача №18336/12, реєстраційний номер виконавчого провадження: 38902389.
Також, у позовній заяві позивач просив розглядати справу за його відсутності.
Ухвалою суду від 28 травня 2015 року відповідача у справі - Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України - замінено на правонаступника - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, у тому числі і у письмових запереченнях. Вказала, що постанова від 31 березня 2015 року про закінчення виконавчого провадження прийнята на підставі та у межах чинного законодавства. Звертала увагу, що постанова Тетіївського районного суду Київської області від 22 грудня 2009 року фактично виконана. Зазначала, що в межах виконання рішення Європейського суду з прав людини позивачу відшкодовано матеріальну та моральну шкоду в еквіваленті 2000,00 євро, і пеню за прострочення виплати цієї суми, а також заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 156978,59 грн. Стверджувала, що виконання постанови Тетіївського районного суду Київської області від 22 грудня 2009 року у справі №2-а-377/2009 припинилося щонайпізніше з листопада 2011 року, оскільки до законодавства, яке регулювало пенсійні виплати ОСОБА_2, було внесено зміни, відповідно до яких підстави для нарахування позивачу пенсії, в порядку, визначеному вказаною постановою, - відпали.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи із такого.
ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного із наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.
Постановою Тетіївського районного суду Київської області від 22 грудня 2009 року у справі №2-а-377/2009, яка набрала законної сили 6 вересня 2011 року, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Тетіївському районі Київської області відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» провести перерахунок та виплату з 1 червня 2008 року призначених ОСОБА_2 державної пенсії у розмірі восьми мінімальний пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, яка визначена статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» (а.с.15-17).
У зв'язку з невиконанням вказаного рішення суду, позивач звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою №18336/12 від 7 березня 2012 року.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 20 червня 2013 року у справі «Цибулько та інші проти України» (заява №65656/11 та 249 інших заяв) суд серед іншого визнав прийнятними скарги заявників (у тому числі й скаргу ОСОБА_2В.) за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг; констатував порушення Україною названих положень Конвенції та Першого протоколу до Конвенції; постановив, що: (a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зазначених у Додатку 2; ці суми є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат,і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти (т.1 а.с.85-93).
16 липня 2013 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №38902389 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини на користь ОСОБА_2 (т.1 а.с.97).
Із такої постанови вбачається, що боржником визначено державу, стягувачем - ОСОБА_2, у резолютивній частині постанови викладено резолютивну частину рішення Європейського суду з прав людини від 20 червня 2013 року.
31 березня 2015 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №38902389 з підстав фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (т.1 а.с.136).
У такому рішенні, яке є предметом оскарження у випадку, що розглядається, у описовій і мотивувальній частині вказано наступне: «Рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувану платіжним дорученням Міністерства юстиції України №3092 від 5 вересня 2013 року у розмірі 21055,16 грн. (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України №9411 від 10 грудня 2014 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 6180,94 грн. та платіжним дорученням Міністерства юстиції України №8488 від 19 листопада 2014 року перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 156978,59 грн. ОСОБА_4 уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 3 жовтня 2014 року №43500-0-61-14/12.0.1 повідомлено, що Європейський суд у своїй ухвалі у справі «Великода проти України», у якій заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким управління Пенсійного фонду України було зобов'язано здійсните перерахунок та виплачувати їй пенсію з 1 грудня 2008 року, визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану. Європейський суд дійшов висновку «що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав».
Також зроблено посилання на статтю 9 Конституції України, статтю 13 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статтю 32 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Великода проти України», а також на те, що Конвенція є живим організмом (т.1 а.с.136).
У судовому засіданні представник відповідача стверджував, що на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 20 червня 2013 року позивачу було перераховано грошові кошти у розмірі 21055,16 грн. (еквівалент 2000 євро) в рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди, сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 6180,94 грн. та перераховано заборгованість за постановою Тетіївського районного суду Київської області від 22 грудня 2009 року у розмірі 156978,59 грн. На підтвердження цього надав примірники платіжних доручень №3092 від 5 вересня 2013 року на суму 21055,16 грн., №9411 від 10 грудня 2014 року на суму 6180,94 грн. та №8488 від 19 листопада 2014 року (т.1 а.с.133,135). Факт отримання цих коштів не заперечувався та визнається позивачем, про що зазначено у позовній заяві.
У позовній заяві позивач наголошував, що з листопада 2011 року УПФУ перестало нараховувати доплати до пенсії визначені у постанові Тетіївського районного суду Київської області від 22 грудня 2009 року у справі №2-а-377/2009. Саме із цих підстав позивач вважає, що рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження є протиправним.
При цьому, сторонами визнано, що до листопада 2011 року рішення Тетіївського районного суду у справі №2-а-377/2009 - виконане повністю.
У той же час, у судовому засіданні представник відповідача наголошувала, що з липня 2011 року в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого здійснювались соціальні виплати, які одержував позивач, а тому Управління Пенсійного фонду України у Тетіївському районі Київської області стало здійснювати виплату пенсії та інших соціальних виплат у розмірах, визначених діючим законодавством.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
За визначенням у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно положень статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За нормами пункту 9 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Підстави закінчення виконавчого провадження закріплені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», серед яких, зокрема, фактичне виконання під час виконання рішення Європейського суду з прав людини відповідного рішення.
За визначенням у статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV під Рішенням у цьому законі мається на увазі: а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України;
За правилами статей 2 та 3 Закону №3477-IV порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом. Виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: надсилає стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва. Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті «б» цієї частини, відкриває виконавче провадження (частина перша статті 7 Закону №3477-IV).
У відповідності до частин першої-четвертої статті 8 Закону №3477-IV виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті «б» частини першої статті 7 цього Закону. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України «Про виконавче провадження».
За правилами частини п'ятої цієї ж статті підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.
Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів (частина шоста статті 8 Закону №3477-IV).
За змістом статті 17 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За правилами статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII (Закон №796-XII) фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.
Законом України від 14 червня 2011 року №3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнені Прикінцеві положення пункту 4, якими установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
На виконання пункту 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року №3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 6 липня 2011 року №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23 липня 2011 року.
У зв'язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акта застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 23 липня 2011 року здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним законом, а з 23 липня 2011 року у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнані такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.
Також, рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №З-рп/2012 у справі за конституційним поданням Правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення деяких статей Конституцій України, Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України суд розтлумачив, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
1 січня 2012 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року №4282-VІ «Про Державний бюджет України на 2012 рік», пунктом 3 Розділу «Прикінцеві положення» якого передбачено, що у 2012 році норми і положення статті 39, 50, 51, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
На виконання вимог зазначеного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанови від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 28 грудня 2011 року №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».
Таким чином, починаючи з 23 липня 2011 року в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого позивачу здійснювались виплата пенсії та інші соціальні виплати згідно із судовим рішенням, зокрема, по-іншому визначені розміри пенсій для інвалідів щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У силу положень частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод юрисдикція Європейського суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 3 червня 2014 року у справі №43331/12 «Великода проти України» від 3 червня 2014 року, в якій заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким управління Пенсійного фонду України зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати їй пенсію з 1 грудня 2008 року, суд визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану. Так, Європейський суд дійшов висновку що подальша дія такого судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни; при цьому наголосив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватись, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Тут же вказано, що суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції; а зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансовими труднощами, з якими зіткнулась держава. Також Європейський суд констатував, що за відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
Таким чином, Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що дія судового рішення, яким встановлено розмір пенсії припиняється, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, було внесено зміни. При цьому, такий суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, що повинен тлумачитися з огляду на умови сьогодення (рішення від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer V. the United Kingdom), п. 31, Series А №26; рішення від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (Pichkur v. Ukraine), заява №10441/06, п. 53).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» вказав, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.
У рішеннях Європейського суду з прав людини в справі «Аррас та інші проти Італії» від 14 лютого 2012 року, «Сухобоков проти Росії» від 13 квітня 2006 року також констатовано, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.
Таким чином, назване рішення Тетіївського районного суду Київської області в частині проведення визначеного ним перерахунку пенсії та відповідних виплат підлягає виконанню до моменту внесення у чинне законодавство України змін, що встановлюють новий порядок обчислення та нарахування цих соціальних виплат.
За таких обставин і викладених вище правових норм, враховуючи встановлення фактів перерахування ОСОБА_2 грошових коштів згідно постанови Тетіївського районного суду Київської області від 22 грудня 2009 року у справі №2-а-377/2009 за період з 1 червня 2008 року до 1 листопада 2011 року і визнання цього позивачем, наявності доказів перерахування позивачу матеріальної та моральної шкоди в еквіваленті 2000,00 євро і пені за прострочення строку виконання рішення Європейського суду, зміну правового регулювання стосовно обчислення пенсії позивача, наведену вище практику Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку про виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Цибулько та інші проти України» стосовно позивача, і, як наслідок, констатує необґрунтованість позовних вимог та резюмує необхідність відмови у задоволенні позову.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За наведеного вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно із частиною другою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідачі не надали суду доказів понесення ними судових витрат, тому підстави для присудження на їх користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Скрипка І.М.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 16 червня 2015 р.