Справа № 381/5354/14ц Головуючий у І інстанції Бутенко В.О.
Провадження № 22-ц/780/3620/15 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л. М.
Категорія 46 11.06.2015
Іменем України
11 червня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Даценко Л.М.,
суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,
при секретарі Токар Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Бортниківської сільської ради Фастівського району Київської області про визнання права власності на земельну ділянку,
встановила:
У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області до відповідачки ОСОБА_4, в якому посилалася на те, що 21.08.2001 року остання купила за договорами купівлі-продажу у ОСОБА_5 житловий будинок АДРЕСА_1. Земельна ділянка з цільовим призначенням 0,2500 га для обслуговування житлового будинку та 0,0167 га для ведення особистого підсобного господарства належала ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 06.09.1999 року.
Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 01 жовтня 2005 року ОСОБА_4 продала належний їй житловий будинок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частках кожному по ? частині.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку між сторонами не укладався.
Оскільки згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.08.2001 року ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,2667 га, а в державному акті на ім'я останнього площа земельної ділянки для обслуговування житлового будинку становить 0,2500 га, то при відчуженні ОСОБА_4 будинку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до останніх разом із будинком перейшло право власності на земельну ділянку, необхідну для його обслуговування в розмірі 0,2500 га відповідно до вимог ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.
У 2007 році власником житлового будинку АДРЕСА_1 став ОСОБА_8, який 11.09.2007 року продав позивачці ОСОБА_3 зазначений житловий будинок за договором купівлі-продажу.
Таким чином, хоча окремий договір про відчуження ОСОБА_3 земельної ділянки для обслуговування купленого нею житлового будинку і не укладався, проте в силу вимог ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України до неї, як до нового власника будинку, разом із відчужуваним будинком перейшло і право власності на земельну ділянку, необхідну для його обслуговування площею 0,2500 га.
Тому, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1. Також просила стягнути з відповідачки на її користь моральну шкоду в розмірі 6000 грн. та судові витрати.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2015 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на спірну земельну ділянку площею 0,2500 га, стягнуто з відповідачки на користь позивачки 500 грн. моральної шкоди та судові витрати. В решті позовних вимог відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2, особа, яка не брала участі у справі, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що зазначеним рішенням суд вирішив питання про його права та обов'язки, оскільки частина спірної земельної ділянки площею 0,1946 га належить йому на праві власності згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.11.2014 року, а суд в порушення норм процесуального права не залучив його до участі в справі, як власника спірної земельної ділянки.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд повинен вирішити, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам не відповідає, оскільки суд належним чином не встановив характер правовідносин сторін, зміст позовних вимог та правові норми, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у ОСОБА_3 відсутні позасудові можливості оформити право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га з цільовим призначенням для обслуговування належного їй житлового будинку, яке перейшло до неї в порядку ст. 120 ЗК України та ст. 381 ЦК України, а тому позов в частині визнання права власності є законним і обгрунтованим.
Також суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в межах 500 грн.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно роз'яснень п.п ґ) п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельнго законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року № 7 з наступними змінами та доповненнями, вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. N 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI.
Встановлено, що 21.08.2001 року ОСОБА_4 придбала за договорами купівлі-продажу у ОСОБА_5 житловий будинок АДРЕСА_1. Земельна ділянка з цільовим призначенням 0,2500 га для обслуговування житлового будинку та 0,0167 га для ведення особистого підсобного господарства належала ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 06.09.1999 року.
Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 01 жовтня 2005 року ОСОБА_4 продала належний їй житловий будинок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частках кожному по ? частині. У 2007 році власником житлового будинку АДРЕСА_1 став ОСОБА_8, який 11.09.2007 року продав позивачці ОСОБА_3 зазначений житловий будинок за договором купівлі-продажу.
Встановлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.11.2014 року ОСОБА_9 передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1946 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_2. Земельна ділянка належить продавцю на підставі договору дарування земельної ділянки від 09.09.2014 року.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що на час розгляду справи, дана земельна ділянка вже не знаходилась у власності ОСОБА_4 і суд не дослідив перехід права власності на зазначену земельну ділянку від ОСОБА_4 до ОСОБА_9, а потім від ОСОБА_9 до ОСОБА_2
Суд також не врахував того, що зазначений у оскаржуваному рішенні кадастровий номер НОМЕР_1 взагалі не існує, а кадастровий номер НОМЕР_2, яким визначена належна на праві власності ОСОБА_2 земельна ділянка, існує з встановленими межами.
Крім того, судом не вірно зазначена адреса спірної земельної ділянки, оскільки рішенням сесії Бортниківської сільської ради 19.06.2008 року № XУI-II-У було змінено назву вулиці Леніна на вулицю Незалежності, рішенням сесії Бортниківської сільської ради від 12.06.2014 року № 07-49-УI змінено конфігурацію та площу спірної земельної ділянки, а рішенням виконавчого комітету Бортниківської сільської ради від 17.07.2014 року присвоєно поштову адресу земельній ділянці, яка належить ОСОБА_4, АДРЕСА_1.
Встановлено, що рішенням сесії Бортниківської сільської ради від 12.06.2014 року № 07-49-УI затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розташована в АДРЕСА_1 в межах земель Бортниківської сільської ради Фастівського району Київської області.
Даним рішенням також затверджено зміни конфігурації та площі земельної ділянки, що виконані в процесі уточнюючих геодезично-вимірювальних робіт виконавцем ФОП ОСОБА_10, із загальної площі 0,2667 га на загальну площу 0,2113 га. Дана земельна ділянка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за номером 2020 (бланк НОМЕР_3) 21.08.2001 року. Кадастровий номер земельної ділянки згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (після внесення змін): для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1946 га НОМЕР_2; для ведення особистого селянського господарства площею 0,0167 га НОМЕР_4. (а. с. 155)
Отже, колегія суддів вважає, що придбана ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 28.11.2014 року земельна ділянка площею 0,1946 га із зміненою конфігурацією та її площею є частиною спірної земельної ділянки площею 0,2500 га, на яку судом оскаржуваним рішенням визнано право власності за ОСОБА_3 і яка на момент ухвалення рішення не належала відповідачці ОСОБА_4, а належить апелянту ОСОБА_2
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про часткове задоволення позову.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції оскаржуваним рішенням вирішив питання про права і обов'язки апелянта ОСОБА_2 щодо належної йому на праві власності земельної ділянки і всупереч вимогам ст. 33 ЦПК України не вирішив питання про залучення останнього до участі у справі в якості співвідповідача, а судом апеляційної інстанції на стадії апеляційного провадження вчинення таких процесуальних дій не передбачено Главою 1 Розділу V Апеляційне провадження ЦПК України, то колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Бортниківської сільської ради Фастівського району Київської області про визнання права власності на земельну ділянку відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді