Справа №463/807/15-ц
Провадження №2/463/789/15
09 червня 2015 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді: Нора Н.В.,
з участю секретаря судових засідань: ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції про визнання права власності, -
встановив:
Позивач звернулася до суду із позовом про визнання за ОСОБА_2 права спільної часткової власності на ? частину квартири № 23 в будинку № 56 на вул. Зеленій у м. Львові.
Позов мотивує тим, що 03 червня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, зареєстрований у міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 592. Під час шлюбу з відповідачем за спільні кошти було придбано квартиру № 23 в будинку № 56 на вул. Зеленій в м. Львові, загальною площею 28,2 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 26 липня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Вищевказана квартира була зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 03 березня 2006 року шлюб між сторонами було розірвано. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 25 червня 2014 року квартиру № 23 в будинку № 56 на вул. Зеленій в м. Львові, загальною площею 28,2 кв.м., визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 У зв'язку з наведеним просить визнати за нею право спільної часткової власності на вказану квартиру. Як на підставу задоволення вимог вказує на положення ст.ст. 319, 356-358, 372 ЦК України.
Представник позивача ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності № 1132 від 03 жовтня 2011 року, в судове засідання не з'явився, подав клопотання, відповідно до якого позовні вимоги підтримує в повному обсязі, розгляд справи просить проводити без його участі.
Відповідач в судові засідання 07 квітня 2015 року, 07 травня 2015 року, 09 червня 2015 року не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце їх проведення, про причини неявки суду не повідомив. За таких обставин, відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання у його відсутності та постановити заочне рішення на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи.
Представник третьої особи ОСОБА_6, яка діяла на підставі довіреності від 29 вересня 2014 року, в судове засідання не з'явилася, подала клопотання, відповідно до якого просить розглядати справу в її відсутності, проти задоволення позову не заперечує. У зв'язку за наведеним, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності учасників, що не з'явились.
Дослідивши та перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів.
В судовому засіданні встановлено наступне.
Відповідно до довідки № 419/03-32 від 21 березня 2006 року, виданої ОСОБА_2, про те, що 03 червня 2000 року в міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції зареєстровано шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_7. Після реєстрації шлюбу дружині надано прізвище «Суворова».
У відповідності до договору купівлі-продажу квартири від 26 липня 2000 року, посвідченого нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за номером 2967, ОСОБА_3 було придбано квартиру № 23 в будинку № 56 на вул. Зеленій в м. Львові, загальною площею 28,2 кв.м.
Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу від 03 березня 2006 року, актовий запис № 85, зареєстрованого Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано 03 березня 2006 року.
З довідки ЛКП «№ 500» з місця проживання про склад сім'ї та прописки вбачається, що в квартирі № 23 в будинку № 56 на вул. Зеленій в м. Львові, загальною площею 28,2 кв.м., зареєстровано 4 особи, однією з яких є ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
З листа обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 12/5 від 04 квітня 2013 року вбачається, що згідно з архівними даними, станом на 29.12.2012 рокуАДРЕСА_1 в будинку № 56 на вул. Зеленій в м. Львові зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3.
У відповідності до рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 червня 2014 рокуАДРЕСА_2 в будинку № 56 на вул. Зеленій в м. Львові визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У відповідності до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Зі ст.68 СК України випливає, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У відповідності до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з п. 20, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК), ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
У відповідності до п. 24, 30 вказаної вище постанови до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5, розглядаючи позови, пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Зокрема, спільною сумісною власністю є майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60 - 74 Сімейного кодексу України (далі - СК)).
Згідно зі ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Зі змісту ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Як вбачається з ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно зі ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у разі коли жоден із подружжя не вчинив дій по грошовій компенсації частини майна другій стороні, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визначає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Враховуючи те, що спірна квартира була придбана сторонами під час шлюбу, рішенням суду її було визнано спільною сумісною власністю, грошової компенсації частини майна другій стороні здійснено не було, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити та визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на ? частину квартири № 23 в будинку № 56 на вул. Зеленій у м. Львові.
При цьому у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у справі, що складаються з 1917 гривень 69 копійок судового збору.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 151, 152, 209, 212, 215, 224-226 ЦПК України, ст. ст. 356, 357, 372 ЦК України, ст.ст.60-61, 63, 69, 70, 71 СК України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на ? частину квартири № 23 в будинку № 56 на вул. Зеленій у м. Львові.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1917 (тисячу дев'ятсот сімнадцять) гривень 69 копійок судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Нор Н. В.