Справа № 2-1385/11
30 грудня 2011 року м.Димитров
Димитровський міський суд Донецької області в складі:
головуючої -судді Редько Ж.Є.,
при секретарі Мітюхіній О.В.,
озглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Димитров справу за позовом ОСОБА_1 до Димитровської міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права власності, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідча Димитровської міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права власності, в обґрунтування якого вказав, що 16.02.2001 року він за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_2 1/4 частину жилого будинку загальною площею 37,8 кв.м, в тому числі жилою площею 25,5 кв.м, з відповідними спорудами та побудовами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Придбана ним частина житлового будинку належала продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло за № 4/33-1095 від 15.06.1999 року, виданого Державним підприємством Управління житлово-комунального господарства Міністерства вугільної промисловості України м.Димитров, зареєстрованого у БТІ м.Димитров 01.11.1999 року у реєстровій книзі № 35р, за реєстровим № 5145 стор.49. 26.09.2004 року ОСОБА_2 померла. Її син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер 19.03.1992 року, інший її син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер 19.03.1993 року. На час укладання спірного договору продавець не була одружена. Інші спадкоємці за законом або за заповітом після смерті ОСОБА_2 відсутні. За придбану ним нерухомість відповідачу було сплачено 1000 грн., яку він передав ОСОБА_2 до підпису договору, що є повною купільною вартістю відповідно до положень п.3 договору, отримав від продавця ключі та технічний паспорт. Ця угода була зареєстрована на Регіональній торговій біржі “Юго-Восток” м.Димитров 16.02.2001 року, реєстраційний номер 756. На виконання п.11 договору 26.02.2001 року угода була також зареєстрована в БТІ м. Димитров Донецької області у реєстровій книзі № 35 під реєстровим номером 5145 стор.49. Продавець відмовилася посвідчити договорі нотаріально, мотивуючи тим, що він є дійсним і не вимагає наступного нотаріального посвідчення згідно за ст.15 Закону України «Про товарну біжу», про що зазначено у п.8 договору. З огляду на це він теж так вважав. На теперішній час йому стало відомо, що договори купівлі-продажу нерухомості, зареєстровані на біржах, є недійсними, що вони підлягають нотаріальному посвідченню. На цей час нотаріально посвідчити угоду є неможливим у зв'язку зі смертю продавця. Таким чином, нотаріальному посвідченню правочину перешкоджає обставина, яка не залежить від його волі, що свідчить про порушення його права власності на житло. Окрім того, на підставі рішення виконкому Димитровської міської ради від 15.12.2010 року № 698 «Про розгляд питань індивідуального житлового будівництва»ним побудовано на території домоволодіння по вул.Сільська, 8/3, житлову побудову площею 27,6 кв.м зі зміною загальної площі на 54,8 кв.м, житлової площі на 25,4 кв.м, гаражу для зберігання легкового автомобілю площею 30,16 кв.м, вугільного сараю площею 7,2 кв.м. Згідно за ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. На теперішній час він є добросовісним власником квартири, тому просить суд визнати угоду, укладену між ним та ОСОБА_2 дійсною, та визнати за ним право власності на квартиру, що складає ? частину житлового будинку, загальною площею 54,8 кв.м, в тому числі житловою -25,4 з належними до неї господарськими будівлями та спорудами, у тому числі гаражу та сараю.
Позивач до суду не з,явився, про час і місце розгляду справи сповіщений належним чином, письмово сповістив суд про розгляд справи у його відсутність.
Представник відповідача -Димитровської міської ради до суду не з,явився, про час і місце розгляду справи сповіщений належним чином, письмово повідомив суд про розгляд справи у його відсутність, поклавшись на розсуд суду.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає що вимоги позивача підлягають сачтковому задоволенню.
Судом встановлено, що 16.02.2001 року на регіональній товарній биржі “Юго-Восток” в м.Димитров між позивачем та ОСОБА_2,ю Михайлівною була укладена угода договору купівлі-продажу, згідно якої ОСОБА_2 продала, а позивач ОСОБА_1 купив одну четверту частину жилого будинку, загальною площею 37,8 кв.м, в тому рахунку жилою 25,5 кв.м, розташовану на земельній ділянці Димитровської міської ради за адресою: АДРЕСА_2, яка складає 1/4 ідеальну частину, з відповідними надвірними спорудами та побудовами: уборною, душем, літньою кухнею, за 1200 грн., які продавець одержала до підпису цього договору у повному обсязі, що підтверджується копіями договору, технічного паспорту на квартиру (а.с.11, 12-20).
Ця частина жилого будинку належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло за № 4/33-1095 від 15.06.1999 року, виданого Державним підприємством Управління житлово-комунального господарства Міністерства вугільної промисловості України м.Димитров, зареєстрованого у БТІ м.Димитров 01.11.1999 року у реєстровій книзі № 35р, за реєстровим № 5145 стор.49 (а.с.22).
З угоди вбачається, що до її підписання сторони дійшли згоди з усіх суттєвих питань купівлі-продажу будинку, про що свідчать їх підписи у договорі (а.с.11).
Після придбання частини будинку позивач зареєструвався за вказаною адресою 03.04.2001 року, що підтверджується записами з домової книги (а.с.24-26).
26.02.2001 року вказана частина житлового будинку зареєстрована за позивачем в бюро технічної інвентарізації в м.Димитров у реєстровій книзі № 35 за реєстровим № 5145 стор. 49 (а.с.10).
Згідно за рішенням виконкому Димитровської міської ради № 698 від 15.12.2010 року «Про розгляд питань індивідуального житлового будівництва»позивачу дозволено оформити документи на житлову прибудову до житлового будинку площею 27,6 кв.м зі змін загальної площі житлового будинку на 54,8 кв.м, житлової площі 25,4 кв.м, гараж для зберігання легкового автомобілю площею 30,16 кв.м, вугільний сарай площею 7,2 кв.м, побудовані на території домоволодінь по вул.Сельська, 8/3, яке належить йому на підставі договору купівлі-продажу частини будинку, зареєстрованого регіональною товарною біржею «Юго-Восток»16.02.2001 року, реєстр.№ 756.
Відповідно до копій актових записів про народження та смерть, повних витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, померла 26.09.2004 року, її сини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер 21.12.1991 року; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер 19.03.1993 року.
Відповідно до листа державного нотаріуса Димитровської державної нотаріальної контори від 08.12.2011 року на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_2, померлої 26.09.2004 року, згідно даних Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру спадкова справа не відкривалася, заповіти від імені ОСОБА_2 не посвідчувалися.
Правовідносини між сторонами виникли під час дії Цивільного кодексу України 1963 року, тому мають регулюватися саме його нормами.
Відповідно до ст.153 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Відповідно до ч.2 ст.47 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Враховуючи вищенаведене та те, що угода купівлі-продажу зазначеного будинку не була нотаріально посвідчена через реєстрацію її на Регіональній товарній біржі “Юго-Восток”, що є порушення зазначеної норми закону, про що позивач дізнався у 2011 році, та те, що ця угода була фактично здійснена, сторонами угоди були виконані вимоги ст.ст.153, 224 ЦК України 1963 року, досягнута згода за всіма істотними умовами договору, нотаріальному посвідченню правочину перешкоджає обставина, яка не залежить від волі позивача, оскільки продавець ОСОБА_2 померла, судом не встановлено спадкоємців після його смерті, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог, які стосуються визнання права власності на житлову прибудову до житлового будинку площею 27,6 кв.м, гаражу площею 30,16 кв.м, вугільного сараю площею 7,2 кв.м, слід відмовити з наступних підстав.
Статтею 375 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
В ч. 2 ст. 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Окрім того, розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові споруди /сараї, гаражі, тощо/ відповідно до ст.ст.186, 381 ЦК України віднесені до житлового будинку, тому не потребують окремого визнання права власності. Оформлення таких об,єктів та прийняття їх в експлуатацію вирішується відповідними органами місцевого самоврядування.
Отже, суд не може заміняти органи, на які покладені обов'язки по видачі дозволів на будівництво й узгодженню забудови, визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку повинне залишатися винятковим способом захисту права.
Враховуючи наведене та те, що позивачем порушено порядок будівництва та прийняття в експлуатацію завершених будівництвом об'єктів, а також, за відсутності предмету спору, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
На підставі ст.ст.47, 71, 153, 203, 220, 224, 375, 376 ЦК України 1963 року, керуючись ст.ст.10, 15,60, 209,212, 213,215,294 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Димитровської міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права власності задовольнити частково.
Визнати договір купівлі-продажу однієї четвертої частини жилого будинку, загальною площею 37,8 кв.м, в тому рахунку жилою 25,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, яка складає одну четверту ідеальну частину, з відповідними надвірними спорудами та побудовами, позначеними у технічному паспорті відповідними літерами: уборною -Х-1, душем У-1, літньою кухнею m-1, парканом -? N1, парканом -N2, водопровідом -П, укладену між ОСОБА_2,ю Михайлівною та ОСОБА_1, зареєстровану Регіональною товарною біржею «Юго-Восток»в м.Димитров за № 756 від 16 лютого 2001 року, дійсним.
Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на одну четверту частину жилого будинку, загальною площею 37,8 кв.м, в тому рахунку жилою 25,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, яка складає одну четверту ідеальну частину, з відповідними надвірними спорудами та побудовами: уборною -Х-1, душем У-1, літньою кухнею m-1, парканом -? N1, парканом -N2, водопровідом -П.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня його оголошення. Особи, які брали участь, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати судову скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя