"02" червня 2015 р. м. Київ К/800/67199/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Борисенко І.В.
Моторного О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Готель «Козацький»
на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014
та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2014
у справі № 826/3195/14
за позовом Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Державне підприємство «Готель «Козацький» Міністерства оборони України звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 00073122101 від 05.12.2013.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014, в задоволенні позовних вимог відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної виїзної позапланової перевірки ДП «Готель «Козацький» Міністерства оборони України в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за квітень 2013 по взаємовідносинам з ТОВ «Магреб Україна», за результатами якої складено акт № 1830/22-01/14303572 від 13.11.2013, в якому зафіксовано порушення: п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за квітень 2012 року в сумі 479 549 грн.
На підставі результатів проведеної перевірки, 05.12.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 00073122101 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 599 436 грн., в т.ч.: 479 549 грн. основного платежу та 119 887 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Матеріалами справи встановлено, що 29.03.2012 між ТОВ «Магреб Україна» (виконавець) та позивачем (замовник) укладено договір № 29/03-1 про надання послуг, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги по виготовленню інформаційних матеріалів та здійснити їх розповсюдження, а замовник оплатити надані виконавцем послуги в термін, визначений договором.
Висновки акта перевірки позивача ґрунтуються на акті перевірки ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 21.06.2013 № 164/2240/36282249 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Магреб Україна» з питань взаємовідносин з платниками податків за період з 01.03 по 31.08.2012», яким встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період з 01.03.2012 по 31.08.2012; службовій записці від ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС, в якій викладено висновок щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності та пояснення директора ТОВ «Магреб Україна» ОСОБА_2, згідно яких остання не має жодного відношення до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Магреб Україна», чим займається підприємство та де строїть на податковому обліку їй не відомо, документи фінансово-господарського характеру не підписувала.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до перевірки не були надані підтверджуючі документи щодо виникнення податкових зобов'язань; відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.
Однак, такий висновок судів попередніх інстанцій є передчасним та таким, що зроблений без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).
Згідно з п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Таким чином, Податковий кодекс України право платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість ставить в залежність від отримання таким платником належним чином оформлених податкових накладних за результатами фактично здійснених господарських операцій.
В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом, за результатами яких позивачем сформовано податковий кредит за квітень 2012 року на суму 479 549 грн.; питання щодо фактичної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні послуг, що придбані платником податку, з документальним підтвердженням.
Також, не встановлено зв'язку між фактом придбання послуг і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.
Для вирішення спору важливе значення також має встановлення факту реєстрації та перебування контрагента платника податку в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.
Судам слід врахувати, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише відсутністю у контрагентів технічних можливостей, основних фондів, складських приміщень тощо, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.
Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого ч. 1 ст. 71 зазначеного Кодексу обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначенні суми його податкового обов'язку.
Судам слід також врахувати, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державного підприємства «Готель «Козацький» задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2014 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді І.В. Борисенко
О.А. Моторний