28 травня 2015 року м. Київ К/9991/59646/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року
у справі № 2а-5487/12/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Васілко»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Васілко» (далі - ТОВ «Васілко»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС; відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002050702 від 17 жовтня 2011 року, № 0000013156 від 29 березня 2012 року, № 0000014156 від 29 березня 2012 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2012 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Приймаючи назване рішення, суд першої інстанції дійшов, зокрема, висновку про те, що позивач мав право включити до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, що надійшли із запізненням, лише за умови наявності документального підтвердження такого запізнення, а саме - листа з рекомендованим повідомленням про вручення із зазначенням на ньому відбитку календарного поштового штемпеля, чого товариством не представлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року апеляційну скаргу ТОВ «Васілко» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2012 року скасовано та прийнято нову - про задоволення позовних вимог. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002050702 від 17 жовтня 2011 року, № 0000013156 від 29 березня 2012 року, № 0000014156 від 29 березня 2012 року.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2012 року.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Васілко» з питання достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за липень, серпень, вересень 2010 року, січень, лютий, квітень, травень 2011 року, за результатами якої складено акт № 172/07-02/36426701 від 03 жовтня 2011 року.
На підставі зазначеного акту перевірки та за наслідками адміністративного оскарження, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002050702 від 17 жовтня 2011 року, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 49 458,00 грн., податкове повідомлення-рішення № 0000013156 від 29 березня 2012 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 3 725 007,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5 308,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0000014156 від 29 березня 2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 384 010,00 грн.
Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент подання відповідного уточнюючого розрахунку; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту червня 2010 року, липня 2010 року, серпня 2010 року, вересня 2010 року, листопада 2010 року, грудня 2010 року, січня 2011 року, лютого 2011 року, березня 2011 року, квітня 2011 року, травня 2011 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками в період з квітня 2010 року по квітень 2011 року, без надання підтверджуючих документів отримання зазначених податкових накладних із запізненням.
Крім того, контролюючий орган наголошував на протиправності подання позивачем 05 серпня 2011 року уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок до декларацій з податку на додану вартість за липень, серпень, вересень 2010 року, січень, лютий, квітень, травень 2011 року, якими показник рядка 24 (26) «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» зменшено та включено до рядка 25 (23) «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню» та рядка 25.1 (23.1) «на рахунок платника у банку», позаяк вказане, за доводами відповідача, свідчить про маніпулювання платником податковою звітністю з метою мінімізації поточних податкових зобов'язань та штучного створення суми бюджетного відшкодування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
За правилами підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.
Водночас у випадку, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виписки на адресу позивача спірних податкових накладних).
Після набрання 01 січня 2011 року чинності ПК України правила формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 цього Кодексу, відповідно до пункту 198.6 якої не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не зобов'язує направляти податкові накладні листами з оголошеною цінністю або рекомендованими листами з повідомленням про вручення.
За правилами пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно з пунктом 200.6 статті 200 ПК України (подібне за змістом правове регулювання закріплено в підпункті 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР) платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.
Однак, як з'ясовано судом апеляційної інстанції в розглядуваній ситуації, позивачем не приймалось рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, шляхом відображення такого рішення в податковій декларації.
З огляду на викладене та враховуючи те, що ні Закон № 168/97-ВР, ні ПК України не передбачають обмежень щодо виправлення платником з урахуванням строків давності самостійно виявлених помилок, що містяться у раніше поданій ним звітності, в тому числі в будь-якому рядку відповідної податкової декларації, доводи податкового органу про необхідність позбавлення позивача в спірному випадку права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість цілком об'єктивно визнані судом апеляційної інстанції помилковими.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.