28 травня 2015 року м. Київ К/9991/96516/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Завод опоряджувальних матеріалів»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року
у справі № 2а-14585/09/2670
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Завод опоряджувальних матеріалів»
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл бізнес консалт»,
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року позов Відкритого акціонерного товариства «Завод опоряджувальних матеріалів» (далі - ВАТ «Завод опоряджувальних матеріалів»; позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - ДПІ у Голосіївському районі м. Києва; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000392308/0 від 03 листопада 2009 року та № 0000382308/0 від 03 листопада 2009 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю платником товарності розглядуваних господарських операцій.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі м. Києва задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року скасовано та прийнято нову - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ВАТ «Завод опоряджувальних матеріалів» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у рахунок зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за травень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у червні 2007 року, серпні 2007 року, листопаді 2007 року, за результатами якої складено акт № 618/1-23-08-24595245 від 15 жовтня 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000392308/0 від 03 листопада 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 686 659,50 грн. (457 773,00 грн. - основний платіж, 228 886,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0000382308/0 від 03 листопада 2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 873 906,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 18 865,09 грн.
Перевіркою встановлено порушення товариством підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл бізнес консалт» за договором № 05-02/07/01 від 05 лютого 2007 року технологічної лінії компанії «OMAG», піддонів UP-plus®, стелажів для викладки бетонної продукції, з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (обладнання) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документам, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
При цьому обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (обладнання), оскільки саме він є особою, яка зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.
Крім того, відповідні документи повинні відображати достовірну інформацію та підтверджувати реальність виконаних операцій.
Докази, що можуть використовуватись при аналізі реальності операції - дані про існування активу (чи вироблявся, ким і коли), про його рух на шляху до платника податку-набувача (як транспортувався), як використовувався далі.
Втім, як встановлено Київським апеляційним адміністративним судом у розглядуваній ситуації, документів на підтвердження транспортування придбаних позивачем у ТОВ «Інтернешнл бізнес консалт» технологічної лінії компанії «OMAG», піддонів UP-plus®, стелажів для викладки бетонної продукції, а також актів виконаних робіт, які відповідно до пункту 3.3 договору № 05-02/07/01 від 05 лютого 2007 року складаються після монтажу та пусконаладки обладнання, позивачем не представлено.
Наведені обставини в сукупності з поясненнями директора контрагента товариства ОСОБА_3, наданими в суді першої інстанції, щодо неукладення ним договору купівлі-продажу № 05-02/07/01 від 05 лютого 2007 року з позивачем та непідписання від імені ТОВ «Інтернешнл бізнес консалт» первинних документів, які, в свою чергу, стали підставою для формування податкового кредиту ВАТ «Завод опоряджувальних матеріалів», свідчать про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про відсутність фактичного виконання господарських операцій з придбання позивачем обладнання в названого постачальника та, відповідно, правомірність прийнятих контролюючим органом оскаржуваних актів індивідуальної дії.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Завод опоряджувальних матеріалів» відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.