09 червня 2015 року № 9104/135436/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.
за участі секретаря судових засідань: Щерби С.Б.
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Сахарчука А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
19.06.2012 ФОП ОСОБА_4 (далі - ФОП, позивач) звернулася в суд із адміністративним позовом до Луцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.04.2012 № 0001151701 в частині на суму 344875,75 грн та податкові повідомлення-рішення від 09.04.2012 №№ 0000622302, 0000632303 у повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що позивачем визнається податкове зобов'язання визначене податковим повідомленням-рішення від 09.04.2012 № 0001151701 в частині збільшення ПДВ за січень та лютий 2011 року в сумі 32496 грн, у зв'язку з тим, що договірна ціна поставки нижче їх звичайних цін. Проте, у іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення позивач вважає протиправним, оскільки висновок відповідача в акті перевірки про заниження ПДВ на підставі ветеринарних свідоцтв не ґрунтується на вимогах законодавства, так як нарахування сум податків на підставі таких свідоцтв не передбачено вимогами чинного законодавства. Ветеринарне свідоцтво не є свідченням реалізації товару, а лише підтвердженням його якості на основі якого не можна визначати ціну товару та відповідно суму податків. Відтак, вважає, що відповідач неправомірно встановив заниження ПДВ.
Також, на думку позивача, є протиправним податкове повідомлення-рішення від 09.04.2012 № 0000632303, яке ґрунтується на висновку про здійснення позивачем торгівельної діяльності без придбання відповідного торгового патенту, оскільки позивач здійснює торгівлю у безготівковій формі, а відповідно до законодавства у разі проведення роздрібної торгівлі поза магазинами за безготівкові розрахунки торговий патент не придбавається.
Щодо стосується податкового повідомлення-рішення від 09.04.2012 № 0000622302, то позивач також вважає, що ним не було допущено порушення щодо здійснення оптової торгівлі без застосування РРО, оскільки РРО не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються. Позивач зазначає, що оптову торгівлю вона здійснює виключно у безготівковій формі.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20.07.2012 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ Волинської області ДПС: - № 0001151701 від 09.04.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 377 371,75 грн, з яких: 308 395,00 грн основний платіж, 68 976,75 грн штрафні санкції, за порушення пункту 39.13 статті 39, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті188 ПК України; - № 0000622303 від 09.04.2012, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 1 грн за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»; - № 0000632303 від 09.04.2012, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 7 680,00 грн за порушення статті 267 ПК України.
Із цією постановою не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що позивачем не було включено до податкових зобов'язань доходи отримані від продажу товару, внаслідок чого перевіркою донараховано ПДВ в сумі 275 899,00 грн. На думку апелянта підтвердженням реалізації товару на вказану суму ПДВ є видані СПД ОСОБА_4 Луцькою районною державною лікарнею ветеринарної медицини ветеринарні свідоцтва на продукцію суб'єктам господарювання. Також, апелянт звертає увагу на те, що позивачем також в порушення норм законодавства реалізація товару проводилась за готівкові кошти без проведення коштів в сумі 26100,00 грн через реєстр розрахункових операцій.
Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_4 14 лютого 2004 року зареєстрована виконавчим комітетом Луцької міської ради, як фізична особа-підприємець, з 14.02.2004 перебуває на податковому обліку в Луцькій ОДПІ, а з 10.03.2005 зареєстрована платником ПДВ згідно з виданим свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 53679390 від 10.03.2005.
З 21.02.2013 по 13.03.2012 Луцькою ОДПІ Волинської області ДПС України проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.20.11 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт № 197/17-2/3077306367 від 20.03.2012 (а.с. 9-26).
Згідно висновків цього акту, під час перевірки встановлено, що позивачем порушено, зокрема: пункт 39.13 статті 39, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України внаслідок чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на суму 321 015,00 грн; статтю 267 ПК України - здійснення торгівельної діяльності без придбання відповідного торгового патенту за період з 04.01.2011 по 31.12.2011; пункти 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» - не проведення через РРО готівкових коштів на суму 26 100,00 грн.
На підставі акта перевірки Луцькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 09.04.2012, а саме:
1) № 0001151701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 377 371,75 грн, у т.ч.: 308395 грн - основний платіж, 68976,75 грн - штрафні санкції, за порушення пункту 39.13 статті 39, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України;
2) № 0000622303, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 1 грн за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»;
3) № 0000632303, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 7680 грн за порушення статті 267 ПК України.
Не погодившись із цими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач скористався досудовим порядком вирішення спору шляхом подання скарг до ДПА у Волинській області та ДПС України. Однак, відповідно рішенням від 07.05.2012 № 84/218/10-206 та рішенням від 07.06.2012 № 14540/н/10-2315 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення.
Суд першої інстанції позов задовольнив, а оскаржені податкові повідомлення-рішення скасував у повному обсязі, оскільки висновки податкового органу про заниження податкового зобов'язання з ПДВ на суму 288519 грн зроблені на основі виданих позивачу ветеринарних свідоцтв на продукцію та є безпідставними, так як таке свідоцтво не є належним документом на підставі якого визначається ціна товару та не підтверджує факт його реалізації. З аналізу норм ПК України випливає, що первинним документом, який надається продавцем покупцеві і вміщує перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага тощо), умови постачання і зведення про відправника і одержувача, ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні, загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку, є податкова накладна. Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що неправомірність висновку відповідача про заниження суми ПДВ доводиться і іншими доказами. Так, судом були встановлені факти нереалізації позивачем продукції з різних причин, зокрема: покупці не задоволені якістю товару, неоплата товару покупцями.
Що стосується порушень здійснення оптової торгівлі без застосування РРО та здійснення торгівельної діяльності без придбання відповідного торгового патенту, то суд першої інстанції також вказав на протиправність податкових повідомлень-рішень, що стосуються цих порушень, оскільки позивачем розрахунки з контрагентами проводяться через рахунки в банку, а тому така діяльність не підлягає патентуванню та не є об'єктом правового регулювання в розумінні розділу ХІІ ПК України, а від так і не вимагає застосування РРО.
Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погоджується частково, з огляду на таке.
Як вбачається із позовної заяви (а.с. 3-8) та уточнень до неї (а.с. 154), позивачем у цій справі податкове повідомлення-рішення від 09.04.2012 № 0001151701 оскаржується тільки в частині визначення грошового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на суму 344875,75 грн, що стосується порушення п. 187.1 ст. 187 ПК України. У іншій частині, що стосується порушення п. 39.13 ст. 39 ПК України (реалізація товару за цінами нижчими ціни придбання), вказане податкове повідомлення-рішення позивачем не оскаржується. Однак, незважаючи на це, суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 2, 11, 6, КАС України це податкове повідомлення-рішення скасував у повному обсязі.
Визначаючи межі позовних вимог щодо вказаного податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходить з того, що згідно акта перевірки від 20.03.2012 № 197/17-2/30077306367 (а.с. 19) порушення, які визнаються та неоспорюються у цій справі, стосуються того, що позивач всупереч п. 39.13 ст. 39, п. 187. ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України у січні та лютому 2011 року занижено базу оподаткування ПДВ на 156781,53 грн, за рахунок того, що договірна ціна поставки товарів є нижчою звичайних цін, що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на суму 32496 грн, у т.ч.: за січень 2011 року - 18775 грн, за лютий 2011 року - 13721 грн.
При цьому, судом апеляційної інстанції, з метою повного з'ясування обставин справи, було зобов'язано відповідача надати пояснення з приводу різниці суми заниження ПДВ, яка зазначена у акті перевірки (321015 грн) та податковому повідомленні-рішення від 09.04.2012 № 0001151701 (308395 грн).
На вказану вимогу, представником відповідача надано письмові пояснення про те, що вказана розбіжність зумовлена тим, що у п. 2.5.1 акта перевірки, помилково двічі нараховано ПДВ за листопад 2011 року в сумі 12620 грн згідно ветеринарного свідоцтва В-03 № 691800 від 21.11.2011, а тому під час винесення податкового повідомлення цю помилку було враховано та податкове зобов'язання визначено в сумі 308395 грн (321015 - 12620).
Отже, враховуючи те, що вказана помилка, яка була допущена у акті перевірки, не стосується порушення, яке позивачем у цій справі не оспорюється, сума основного платежу, яка не оскаржується позивачем по податковому повідомленні-рішення від 09.04.2012 № 0001151701 становить 32496 грн. Згідно наданого відповідачем розрахунку, за вказані порушення податковим органом згідно п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції по 1 грн за кожен місяць заниження, тобто в сумі 2 грн.
Таким чином, сума грошового зобов'язання на яку не може бути скасованим згадане податкове повідомлення-рішення становить 32498 грн (32496 + 2), а тому в цій частині постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Що стосується іншої частини вказаного податкового повідомлення-рішення, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про його протиправність в цій частині, з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у акті перевірки вказує, що в порушення пункту 187.1 статті 187 ПК України ФОП ОСОБА_4 занижено податкове зобов'язання на суму ПДВ 288519 грн, у т.ч.: за липень 2011 року - 2260 грн, за вересень 2011 року - 82149 грн, за жовтень 2011 року - 79440 грн, за листопад 2011 року - 25240 грн (з урахування письмових пояснень, наданих представником відповідача суду апеляційної інстанції, у податковому повідомленні-рішенні сума заниження за цей місяць становить 12620 грн), за грудень 2011 року - 99430 грн).
Такі порушення на думку податкового органу зумовлені не включенням до податкових зобов'язань отриманих доходів від продажу товару, оскільки згідно отриманої інформації з Луцької районної державної лікарні ветеринарної медицини, ФОП ОСОБА_4 були видані ветеринарні свідоцтва на продукцію, однак суми ПДВ не відображені в податкових деклараціях.
Проте, такі висновки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства на що вірно вказав суд першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: ввезення товарів на митну територію України.
Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
У підпункті 188.1 статті 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених платником на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).
Відповідно до абзацу 1 пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
У абзаці 2 вищеназваної статті ПК України передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Згідно з пунктом 201.6 статті 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
З аналізу вищеназваних норм ПК України випливає, що документами, які відображають перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага тощо), умови постачання і зведення про відправника і одержувача, ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні, загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку, є первинні документи, зокрема, договори, видаткові та податкові накладні, акти приймання-передачі тощо.
Проте, висновок відповідача про заниження позивачем суми ПДВ в розмірі 288519 грн, зроблений на підставі виданих позивачу ветеринарних свідоцтв на продукцію, є безпідставним, оскільки таке свідоцтво не є належним документом на підставі якого визначається ціна товару та факт його реалізації з огляду на наступне.
Стаття 1 Закону України «Про ветеринарну медицину» дає визначення терміну «ветеринарне свідоцтво» - це разовий документ, виданий державним інспектором ветеринарної медицини, що підтверджує ветеринарно-санітарний стан партії тварин, продуктів тваринного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, кормів тваринного та рослинного походження, включаючи обов'язкове зазначення результатів лабораторних досліджень та ветеринарно-санітарного статусу території (потужності) походження, а для тварин - засвідчення проведення вакцинації та діагностичних досліджень.
У частинах 1 та 2 статті 32 вказаного Закону передбачено, що одержання ветеринарних документів для переміщення тварин, продукції тваринного походження, інших об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду здійснюється з метою охорони території України від занесення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон та захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей, а також недопущення наявності залишкових кількостей ветеринарних препаратів та забруднюючих речовин у продуктах тваринного походження і кормах. Об'єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду супроводжуються такими ветеринарними документами: 1) міжнародні ветеринарні сертифікати (для країн СНД - ветеринарні свідоцтва форми № 1, № 2 та № 3) - при переміщенні за межі України; 2) ветеринарні свідоцтва (для України - форми № 1 та № 2) - при переміщенні за межі території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст; 3) ветеринарні довідки - при переміщенні в межах району.
Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що висновки податкового органу спростовуються також тим, що у процесі судового розгляду встановлені факти нереалізації позивачем продукції по різним причинам, зокрема: покупці не задоволені якістю товару, та неоплата товару покупцями. Ці факти доводяться листом Луцької міської ветеринарної медицини № 25 від 18.04.2012, з якого вбачається, що ветеринарні свідоцтва позивачем були повернуті у зв'язку з тим, що реалізація товару не відбулась, та протоколами опитування контрагентів, яким мала реалізовуватись продукція, в яких зазначено про те, що вони відмовились від купівлі продукції, так як вона не підійшла їм за якістю або по технологічним причинам.
З огляду на викладене, враховуючи суму грошового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій, на яку позивачем не оскаржується податкове повідомлення-рішення № 0001151701 від 09.04.2012, таке підлягає скасуванню в частині визначення ФОП ОСОБА_4 грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 344873,75 грн (377371,75 - 32498), у т.ч.: 275899 грн основний платіж (308395 - 32496), штрафи 68974,75 грн (68976,75 - 2).
Щодо повідомлення-рішення від 09.04.2012 № 0000632303, яке стосується застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення ст. 267 ПК України (здійснення торгівельної діяльності без придбання відповідного торгового патенту), то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками про визнання його протиправним та скасування, з огляду на таке.
Підпунктом 14.1.68 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності для цілей розділу XII цього Кодексу - це сума коштів, яка сплачується за придбання та використання торгового патенту.
Торговий патент для цілей розділу XII цього Кодексу - це державне свідоцтво з обмеженим строком дії на провадження певного виду підприємницької діяльності та користування яким передбачає своєчасне внесення до бюджету відповідного збору(підпункт 14.1.250 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
У підпункті 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України визначено, що платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).
Підпунктом 14.1.211 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що пункт продажу товарів для цілей розділу XII цього Кодексу - це: - магазин, інша торговельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину; - кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців; - автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі; - лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб'єктам господарювання - фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності; - стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом; - фабрика-кухня, фабрика-заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства; - оптова база, склад-магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.
Разом з цим, згідно з підпунктом 14.1.246 пункту 14.1 статті 14 ПК України, торговельна діяльність для цілей розділу XII цього Кодексу - це роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму листі від 30.03.2011 № 3005 «Про надання роз'яснення (щодо деяких проблемних питань продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями - ст. 267 ПК України)» роз'яснив, що у разі проведення роздрібної торгівлі поза магазинами за безготівкові розрахунки (через установи банку) торговий патент не придбається.
З аналізу вищенаведеного випливає, що у разі проведення розрахунків шляхом внесення готівкових коштів за проданий товар до каси банку, то такі розрахунки не є готівковими, а суб'єкт підприємництва може здійснювати торгівельну діяльність без придбання торгового патенту.
У процесі судового розгляду встановлено, що ФОП ОСОБА_4 розрахунки з контрагентами проводяться через рахунки в банку, а така діяльність відповідно до вищенаведеного не підлягає патентуванню та не є об'єктом правового регулювання в розумінні розділу ХІІ ПК України. Ні відповідач, ні представник відповідача в судовому засіданні не надали суду доказів в підтвердження свого твердження про порушення позивачем статті 267 ПК України.
Також не є підставним твердження відповідача про те, що позивачем в порушення пунктів 1 та 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» не проведено через РРО готівкові кошти на загальну суму 26100,00 грн.
Відповідно до підпункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Згідно преамбули Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» він визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
У статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що реєстратор розрахункових операцій - це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо; розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Частина 1 статті 3 вищеназваного Закону передбачає, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; 2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.
Разом з цим, у статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено випадки коли реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються. Так, пунктом 12 цієї статті передбачено, що якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо), то реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються.
З аналізу вищеназваних норм випливає, що РРО не застосовуються у тому випадку коли суб'єктом господарювання операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються.
Як уже зазначалося вище, позивач операцій з розрахунків у готівковій формі не здійснює, а оптова торгівля продукції нею проводиться по безготівковому розрахунку шляхом перерахування покупцями коштів на розрахунковий рахунок відкритий у банківській установі, що підтверджується наявними у справі накладними та банківськими виписками по поточному рахунку, а також письмовим пояснення контрагента ФОП ОСОБА_5, який проводив розрахунки з позивачем. Відповідач ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції не надав доказів використання готівкових коштів позивачем з контрагентами, а відтак висновок податкового органу щодо здійснення позивачем розрахункових операцій за готівку не знайшов свого підтвердження судом.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність податкових повідомлень-рішень від 09.04.2012 №№ 0000622303 та 0000632303, а тому такі підлягають скасуванню.
З огляду на те, що висновки суду першої інстанції в частині позовної вимоги щодо податкового повідомлення-рішення від 09.04.2012 № 0001151701 зроблені без належного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняття нової постанови про часткове задоволення вказаної позовної вимоги. У іншій частині суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови в цій частині, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.ст. 11, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби - задовольнити частково.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2012 року у справі № 2а/0370/1879/12 - скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.04.2012 № 0001151701 та прийняти в цій частині нову постанову, якою вказані вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 09.04.2012 № 0001151701 в частині визначення ФОП ОСОБА_4 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 344873,75 грн, у тому числі: 275899 грн основний платіж, 68974,75 грн штрафні (фінансові) санкції.
У решті постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2012 року у справі № 2а/0370/1879/12 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.
На постанову протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: В.Я. Качмар
В.В. Ніколін
Постанова у повному обсязі складена та підписана 15.06.2015.