Справа: № 826/1532/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
09 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,
при секретарі - Пономаренко О.В.,
за участю представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідачів - Богдановської Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Державної фіскальної служби України про визнання недійсною та скасування податкової вимоги, рішення,
ОСОБА_4 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Державної фіскальної служби України про визнання недійсною та скасування податкової вимоги від 21 серпня 2014 року №7069-25, рішення про залишення скарги без розгляду від 12 листопада 2014 року №12/Н/26-15-10-09-25 та рішення про розгляд скарги від 26 грудня 2014 року №4651/н/99-99-23-05-14.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19 травня 2014 року позивачем до податкового органу було подано податкову декларацію про майновий стан і доходів №1400035219, в якій зазначила суму податку, яка підлягає сплаті платником податку самостійно у розмірі 95799,95 грн.
Проте, у визначені Податковим кодексом України строки відповідна сума ОСОБА_4 сплачена не була, що і стало підставою для направлення їй податкової вимоги від 21 серпня 2014 року №7069-25.
Вважаючи зазначену податкову вимогу протиправною, 11 вересня 2014 року позивачем на адресу ГУ ДФС у м. Києві направлено скаргу.
Рішенням від 23 вересня 2014 року №2140/Н/26-15-10-09-25 ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача про продовження строків розгляду скарги до 13 листопада 2014 року, а рішенням від 12 листопада 14 року №12/Н/26-15-10-09-25 повідомило про залишення скарги без розгляду у зв'язку з її направленням з порушенням законодавчо встановленого 10-денного терміну для подання скарги.
Не погоджуючись з таким рішенням ГУ ДФС у м. Києві та податковою вимогою ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві 15 та 16 грудня 2014 року позивач звернулась із повторними скаргами до ДФС України.
Розглянувши зазначені скарги рішенням від 26 грудня 2014 року №4651/Н/99-99-23-05-14 ДСФ України повідомила ОСОБА_4 про залишення скарг без розгляду з роз'ясненням права щодо оскарження податкової вимоги у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, довели правомірність прийнятих ним рішень.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених ПКУ та законами з питань митної справи.
Відповідно до п. 46.1. ст.46 ПКУ податкова декларація, - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Пункт 49.1 статті 49 ПКУ передбачає, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 ст. 14 ПКУ податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений ПКУ строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Пунктом 57.1 статті 57 ПКУ передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до приписів пункту 179.7 статті 179 ПК України фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
Згідно з пунктом 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 59.3 статті 59 цього Кодексу передбачено, що податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Наведені правові норми вказують, що податкова вимога надсилається виключно у разі наявності податкового боргу.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом було сформовано податкову вимогу від 21 серпня 2014 року №7065-25 в зв'язку з тим, що позивач має суму податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням, визначеним у податковій декларації про майновий стан і доходи у сумі 95799,95 грн.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта, як на підставу для скасування оскаржуваної вимоги, те, що в ній не вказано найменування податкового органу та його місцезнаходження, з огляду на нсступне.
Відповідно до Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затверджений наказом Міндоходів від 10.10.2013 №576 податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів. Форма податкової вимоги для платника податків - юридичної особи наведена в додатку 1 до цього Порядку, а для платника податків - фізичної особи - у додатку 2 до цього Порядку.
При цьому, у листі Вищого адміністративного суду України від 28.03.2014 №375/11/14-14 зазначено, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.
Отже, колегія суддів не вбачає підстав для скасування податкової вимоги, позаяк не встановлено порушень податковим органом порядку її формування та направлення позивачеві.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_5 про скасування рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, про залишення скарги без розгляду від 12 листопада 2014 року №12/Н/26-15-10-09-25 та рішення Державної фіскальної служби України про розгляд скарги від 26 грудня 2014 року №4651/н/99-99-23-05-14, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу п. 55.1 ст. 55 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Згідно п.п. 56.1 та 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Пунктом 56.4 ст. 56 Податкового кодексу України визначено, що під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган. Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.
В силу п. 56.6 ст. 56 Податкового кодексу України, у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.
Відповідно до п. 56.8 ст. 56 Податкового кодексу України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Згідно п. 56.10 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Пунктом 56.18 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Колегія суддів зазначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Так, оскаржувані рішення самі по собі не є юридично значимими для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачами було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ними рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про необґрунтованість позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Ухвалу в повному тексті виготовлено 15.06.2015 року.
.
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Губська Л.В.
Федотов І.В.