Справа: № 826/19595/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Старова Н.Е.
Іменем України
10 червня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Старової Н.Е.,
суддів: Мєзєнцев Є.І, Чаку Є.В.,
при секретарі: Тищенко Н.В,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та про скасування наказу,-
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до управління Державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві про скасування наказу № 456 о/с від 18.11.2014р. про звільнення з органів внутрішніх справ з 18.11.2014 року; зобов'язання поновити на службі в органах внутрішніх справ на посаді молодшого інспектора СПГЗ Подільського ДСО Управління ДСО при ГУ МВС України в місті Києві, з 18.11.2014 року; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.11.2014 року до дати поновлення на посаді; зобов'язання призначити та провести службове розслідування по фактам підготовки наказів про незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності, та притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності з відшкодуванням за їх рахунок збитків, нанесених їх незаконними діями.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апелянт у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник відповідача к судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що з березня 2004 року ОСОБА_3 перебував на службі в органах внутрішніх справ. 18.11.2014 року наказом №456 о/с УДСО при ГУМВС України в м. Києві позивача звільнено з органів внутрішніх справ (а.с.34).
Позивач не погоджуючись із правомірністю звільнення звернувся з позовом до суду, посилаючись на порушення процедури проведення службового розслідування та видачі спірного наказу в порушення ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», пп.2.1.7 і ч.2 пп.2.1.8 п.2.1 розділу П Колективної угоди між Головним управлінням МВС України в місті Києві та профспілками на 2013-2015 роки (звільнення без попередньої згоди профспілкового органу).
Так, 13.11.2014 року до відповідача надійшла інформація начальника Подільського РВ УДСО підполковника міліції Вавринчука С.В. про порушення старшим наряду №357 молодшим інспектором спеціального взводу груп затримання, прапорщиком міліції ОСОБА_3 службової дисципліни в частині застосування фізичної сили до міліціонера - водія цього ж наряду сержанта міліції Мігдалевича М.Я., та знаходження у стані алкогольного сп'яніння.
Наказом відповідача від 13.11.2014 року №384 для з'ясування обставин справи було призначено службове розслідування, яким встановлено факт застосування 12.11.2014 року позивачем фізичної сили до міліціонера - водія цього ж наряду сержанта міліції Мігдалевича М.Я. в період несення ними служби в наряді, що не підтвердив та не заперечував позивач у своєму рапорті та поясненні від 12.11.2014 року, що були складені ним в рамках службового розслідування.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 допущено ще ряд порушень службової дисципліни, що знайшли своє відображення у висновку службового розслідування та підтверджується відповідними документами (висновками експертизи, поясненнями та службовими документами). Так, матеріалами справи підтверджено, що перебуваючи на службі позивач вжив спиртні напої, що зазначено в поясненнях від 12.11.2014 року самого позивача, та вказано у висновку Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» від 12.11.2014 року №006644 (а.с.56-57).
Крім того, позивач не вийшов на службу без поважної причини 14.11.2014 року та 17.11.2014 року, хоча в ці дні був запланований на охорону громадського порядку та в резерв відповідно, поважних причин невиходу не повідомив, документальних доказів наявності поважних причин керівництву підрозділу або відповідачу не надав, про що були складені акти про невихід позивача на службу без поважних причин від 14.11.2014 року та 17.11.2014 року.
Наказом по Подільському РВ УДСО від 13.11.2014 року № 301 на період службового розслідування починаючи з 13.11.2014 року позивача було відсторонено від виконання службових обов'язків зі зброєю, що зазначено і в наказі відповідача від 13.11.2014 року № 384.
Колегія суддів вважає вірним те, що суд першої інстанції не взяв до уваги твердження позивача про необізнаність про проведення службового розслідування, та неможливості надавати пояснення, зауваження, подавати документи, оскільки має місце неодноразове подання позивачем письмових пояснень під час проведення службового розслідування і які не містять жодних зауважень щодо процедури проведення службового розслідування.
Приписами ст.9Закону України «Про державну службу» визначено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Згідно ст.18 Закону України «Про міліцію», порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.25 Закону «Про міліцію» працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.
Як вказано в ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ регламентований Інструкцією, що затверджена наказом МВС України від 06.12.1991 року №552 «Про заходи зміцнення законності в діяльності органів внутрішніх справ».
Положеннями ст.12 Закону України «Про міліцію» передбачено види стягнень, що можуть бути накладені на працівника міліції. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Важливо те, що звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Колегія суддів звертає увагу на те, що крім іншого, позивач не повідомляв відповідача про те, що він є членом первинної профспілкової організації атестованих працівників під час служби в УДСО або під час службових розслідувань, що проводились по фактам порушення ним службової дисципліни.
До того ж, з пояснень відповідача встановлено, що сама первинна організація про своє існування керівництва УДСО не повідомила, та ніколи ніяким чином не приймала притаманної профспілковій організації участі у діяльності УДСО, а факт укладення Колективного договору між ГУ МВС України в місті Києві та профспілковим комітетом атестованих працівників ГУ МВС України в місті Києві ні яким чином не може вплинути на спірні правовідношення.
Профком був проінформований про звільнення позивача своєчасно як тільки про його існування дізнався відповідач, а згоду на його звільнення надав лише 29 травня 2015 року. Оскільки не ЗУ «Про міліцію», не Положення про проходження служби, а не будь які Інструкції та накази МВС України не містять зобов'язання про отримання згоди в профкомі на звільнення атестованого працівника міліції, суд наполягає, що це не є підставою для скасування наказу, більш того у процесі розгляду справи судом така згода отримана.
Суд апеляційної інстанції погоджуючись з висновком суду першої інстанції враховує й те, що на підставі наказу Подільського РВ УДСО при ГУМВС України в місті Києві від 03.09.2014 року №2о/с позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення службової дисципліни на підставі грубого порушення позивачем наказу МВС України №1433-03 та наказу ГУДСО при МВС України від 29.11.1996 року №245 щодо дотримання мір особистої безпеки під час виконання службових обов'язків, категоричної відмови приймати участь у забезпеченні охорони громадського порядку в місті Києві від 24.08.2014 року під час проведення заходів з нагоди відзначення 23-ї річниці дня Незалежності України.
Відтак, оскільки відповідачем наведено факти грубого порушення прапорщиком міліції ОСОБА_3 службової дисципліни, та що підтверджено у встановленому порядку доказами, які відповідають вимогам ст.70 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою.
Також суд апеляційної інстанції вказує, що надана апелянтом постанова Верховного Суду України від 25.03.2014 року, де висловлена правова позиція щодо можливості звільнення атестованих працівників органів внутрішніх справ, членів профспілкового органу, відповідно до ч.3 ст.41 Закону №1045-XIV, за наявності попередньої згоди виборного органу профспілки, не може бути належним підтвердженням правомірності вимог апелянта, з урахуванням обставин справи, та положень ч.1 ст.244-2 КАС України, де зазначено, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог та поновлення ОСОБА_3 на службі в органах внутрішніх справ.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на виконання вимог ч.2 ст.71 КАС України надав до суду належні докази правомірності своїх дій та рішень.
Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 12.02.2015 року, та не можуть бути підставою для її скасування.
За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 186, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Старова Н.Е.
Судді: Мєзєнцев Є.І.
Чаку Є.В.