Справа: № 826/20330/14 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
Іменем України
09 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Мамчура Я.С,
суддів: Шостака О.О., Желтобрюх І.Л.
при секретарі: Гімарі Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційні скарги - ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національної комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, треті особи: Приватна акціонерна компанія "Акціонерна кампанія "Київводоканал", Публічна акціонерна компанія "Київенерго", ОСОБА_4, ТОВ "Євро-реконструкція", ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ЖБК "Кристал-22", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ЖБК "Ремонтник", ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ЖБК "Арсеналець-16", КП Головний інформаційно-обчислювальний центр (ГІОЦ) про визнання протиправною та скасування постанови,-
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національної комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, треті особи: Приватна акціонерна компанія "Акціонерна кампанія "Київводоканал", Публічна акціонерна компанія "Київенерго", ОСОБА_4, ТОВ "Євро-реконструкція", ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ЖБК "Кристал-22", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ЖБК "Ремонтник", ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ЖБК "Арсеналець-16", КП Головний інформаційно-обчислювальний центр (ГІОЦ) в якому просив, визнання підпункт 54 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №650 від 06.06.2014р. «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» (внесений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №757 від 18.06.2014р.) незаконним і нечинним з моменту прийняття; визнати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №756 від 18.06.2014р. «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» незаконною та нечинною з моменту прийняття; визнати підпункт 55 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №650 від 06.06.2014р. «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» (внесений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №757 від 18.06.2014р.) незаконним і нечинним з моменту прийняття.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2015 року у задоволені позову відмовлено.
На вказану постанову ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги. Посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2015 року та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи апеляційні скарги, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Правові засади державного регулювання у сфері комунальних послуг визначено Законом України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» (далі - Закон).
Згідно статті 2 Закону органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
При цьому, відповідно до статті 4 Закону України «Про природні монополії» державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється національними комісіями з регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.
Статтею 11 Закону України «Про природні монополії» передбачено, що національні комісії регулювання природних монополій є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.
Комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України. При цьому, відповідно до пункту першого статті 6 Закону Комісія:
1) бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання;
2) здійснює встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополійта суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності якихздійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Крім того, аналогічні повноваження Комісії містились у Положенні про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011 № 1073/2011 (далі - Положення), (втратив чинність згідно з Указом Президента України від 27.08.2014 № 692/2014).
Статтею 1 Закону визначено, що до тарифів на комунальні послуги, зокрема, віднесені тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання гарячої води для суб'єктів, які є виконавцями цих послуг.
При цьому, Законом України від 10.04.2014 № 1198-VІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якими статтю 19 цього Закону доповнено новою частиною четвертою відповідно до якої виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для суб'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Однією з умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії відповідно до пункту 2.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 10.08.2012 № 278, є постачання теплової енергії на потреби споживачів за тарифами, затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Враховуючи викладене, встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води для ПАТ «Київенерго» (ліцензіата з провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії) можливе за умови встановлення тарифів для Товариства на постачання теплової енергії.
Отже, колегія суддів погоджується, що відповідач уповноважений на встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання гарячої води для ПАТ «Київенерго» та ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ".
Крім того, статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Крім того, згідно статті 8 Закону України «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу» видачу ліцензій і встановлення тарифів на електричну та теплову енергію, що виробляються когенераційними установками, здійснює національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
Відповідно до вимог підпункту 6 пункту 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011 N 1059/2011 (втратив чинність згідно з Указом Президента України від 27.08.2014 № 693/2014). Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (далі -НКРЕ) відповідно до покладених на неї завдань установлює тарифи на теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС та когенераційних установках і установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії.
Таким чином, НКРЕ до моменту її ліквідації була наділена повноваженнями встановлювати тариф у сфері теплопостачання лише на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії.
Щодо твердження позивача, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних пунктів постанови №650 та постанови №756 від 18.06.2014р. не було дотримано принципу державного регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, то колегія суддів звертає увагу на наступне.
Статтею 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах:
1) доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій;
2) нормативного регулювання надання житлово-комунальних послуг споживачам за цінами/тарифами, затвердженими в установленому законом порядку;
3) відповідності рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво;
4) відкритості, доступності та прозорості структури цін/тарифів для споживачів та суспільства;
5) відповідності оплати житлово-комунальних послуг їх наявності, кількості та якості;
6) відповідальності виконавців/виробників за недотримання вимог стандартів, нормативів, норм, порядків та правил;
7) гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги;
8) створення умов для залучення, використання за призначенням та повернення вкладених інвестицій, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на скорочення собівартості виробництва (надання) житлово-комунальних послуг, енергозбереження, модернізацію виробництва та підвищення якості послуг, що надаються.
Відповідно до норм Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011 № 1073/2011, до компетенції відповідача не віднесено, серед іншого, безпосереднє встановлення гарантій соціального захисту населення при оплаті за житлово - комунальні послуги; забезпечення випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги та проведення державної соціальної політики та вжиття заходів щодо підвищення реальних доходів населення.
Постановою Кабінету Міністрів України №81 від 25.03.2014р. "Про вдосконалення державної політики регулювання цін на природний газ і тарифів на теплову енергію та забезпечення посилення соціального захисту населення під час оплати житлово-комунальних послуг" з метою вдосконалення державної політики регулювання цін на природний газ і тарифів на теплову енергію та забезпечення посилення соціального захисту населення під час оплати житлово-комунальних послуг Кабінет Міністрів України визначено поетапне збільшення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення, що забезпечить повне відшкодування єдиної середньозваженої закупівельної ціни на природний газ як товар; поетапне збільшення граничного (максимального) рівня ціни на природний газ, що реалізується суб'єктами господарювання, які виробляють теплову енергію.
Пунктом 4 даної постанови №81 Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг поетапно рекомендовано переглядати встановлені нею тарифи для суб'єктів господарювання, які реалізують теплову енергію для потреб населення, надають послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води населенню, збільшуючи їх з урахуванням витрат зазначених суб'єктів господарювання на придбання природного газу, обчисленого виходячи із встановленого Комісією граничного (максимального) рівня ціни на природний газ, що реалізується для зазначених суб'єктів.
Крім того, як було з'ясовано, що з метою забезпечення посилення соціального захисту населення під час оплати житлово-комунальних послуг на виконання п. 4 постанови №81 та відповідно до вимог постанови КМУ №869 від 01.06.2011р. «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» Комісією було встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води для ПАТ «Київенерго» та ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ".
Отже, підпункти 54 та 55 п. 1 постанови №650 від 06.06.2014р. та постанова №756 від 18.06.2014р. встановлюють тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню таким суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг - ПАТ «Київенерго»; ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" та ПАТ "Київводоканал".
Дана позиція також викладена, зокрема в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2015р. у справі №К/800/44919/14, постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2015р. у справі №826/11017/14.
Таким чином, колегія суддів погоджується, що оскаржувана постанова в частині п.п. 54 та 55 п. 1 та постанова №756 від 18.06.2014р. не підлягають застосуванню до позивача, тому не можуть порушувати його права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду з даними позовними вимогами.
Крім того, слід зазначити, що оскаржувана постанова №756 від 18.06.2014р. та п.п. 54 та 55 п. 1 постанови №650 від 06.06.2014р. не є нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Мінюсту від 12.04.2005р. №34/5, нормативно - правовим актом є офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має не персоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.
З вищевикладеного слідує, що визначальною ознакою нормативно-правового акту, у порівнянні з актом індивідуальної дії, є його не персоніфікований характер.
В силу того, що оскаржувані постанови мають персоніфікований характер, відсутні правові підстави для віднесення її до нормативно-правових актів, які мають не персоніфікований характер.
Відповідно до підпункту 8 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, Міністерство юстиції України здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.
Абзацом 4 частини 1 статті 15 Закону України "Про природні монополії" передбачено, що рішення національних комісій регулювання природних монополій, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов'язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань встановлення цін та тарифів (крім встановлення цін та тарифів для населення) і функціонування оптового ринку електричної енергії.
Рішення відповідача, які є нормативно - правовими актами, не потребують узгодження з іншими органами державної влади, крім випадків, передбачених законом. Проекти рішень комісій, які є нормативно - правовими актами, оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації".
Рішення відповідача щодо встановлення тарифів не є регуляторним актом, оскільки відповідно до статті 3 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги.
У зв'язку з цим оскаржувані постанови не підлягають державній реєстрації та не потребують офіційного оприлюднення.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.07.2010р. №К-41004/09.
Таким чином, колегія суддів вважає, що підпункти 54 та 55 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №650 від 06.06.2014р. «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг», а також постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №756 від 18.06.2014р. «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» прийняті Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо апеляційної скарги третьої особи ОСОБА_3, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.06.2010 № 781/11/13-10 «Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ» звернення і до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач) є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено.
Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» якщо суд встановить, що оскаржуваним актом встановлені права та обов'язки для іншої особи, аніж позивач, це є підставою для відмови у позові.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції приймаючи постанову від 21.04.2015р. про відмову у задоволенні позовних вимог, дотримався всіх норм матеріального та процесуального права, а твердження в апеляційних скаргах є хибними та не відповідають дійсності.
Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд
Апеляційні скарги - ОСОБА_2, ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий - суддя: Я.С. Мамчур
Судді: І.Л. Желтобрюх
О.О. Шостак
Ухвалу складено у повному обсязі 12.06.2015.
.
Головуючий суддя Мамчур Я.С
Судді: Желтобрюх І.Л.
Шостак О.О.