"11" червня 2015 р.справа № 334/8784/14-а (2-а/334/276/14)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередниченко В.Є.,
суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя на постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2014 року у справі №334/8784/14-а(2-а/334/276/14) за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію,-
ОСОБА_1 15 вересня 2014 року звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя, згідно з яким просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком та зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя здійснити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1, яка проживає за межами України, починаючи з 13.03.2014 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що є громадянином України, особою похилого віку, яка потребує пенсійного і соціального забезпечення, оскільки досягла пенсійного віку. У 2001 році з місця проживання (м.Запоріжжя, вул. Шушинська, 23) ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїля, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України. Після виїзду та станом на день подачі заяви до суду пенсія позивачу не призначалась. Крім того посилається на рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, згідно з яким визнано неконституційним положення п.2 ч.1 ст. 49, а також другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообв'язкове державне пенсійне страхування», а отже пенсіонери, які виїхали на постійне місце проживання за кордон мають право отримувати раніше нараховану пенсію.
Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2014 року позов задоволено.
Суд визнав рішення засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням та виплатою пенсії Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя №81 від 14.03.2014 року щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1 протиправним та скасував його. Зобов'язав управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та поводити ї виплати з 13.03.2014 року.
Постанова суду мотивована тим, що відповідач безпідставно відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, оскільки вона відповідно до встановленого порядку 13.03.2014 року через представника звернулася до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя з заявою про призначення пенсії, т.я. вона виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, а останнім місцем її реєстрації була адреса: м. Запоріжжя, вул. Шушенська, 23, що територіально відноситься саме до Ленінського району м. Запоріжжя.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника. Оскільки позивач на території України не проживає, її місце реєстрації невідоме, відповідач позбавлений можливості визначитися з повноваженнями для призначення ОСОБА_1 пенсії, його як належного територіального управління, що призначає пенсію. Крім того в доводах апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивач не виконав вимоги ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме не надав адресу фактичного проживання в межах України або банківський рахунок у банку, який виграв тендер на виплату пенсій на території України в порядку передбаченому законодавством.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач народилася 09.07.1947 року і до 2001 року проживала за адресою : АДРЕСА_1, що територіально відноситься до Ленінського району м. Запоріжжя, і на теперішній час постійно проживає у Ізраїлі.
13.03.2014 року ОСОБА_1 досягла віку 66 років і 8 місяців, і в неї виникло право на призначення пенсії за віком.
ОСОБА_1 13.03.2014 року через представника звернулася до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя з заявою про призначення пенсії.
Рішенням засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням та виплатою пенсії управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя №91 від 04.04.2014 року ОСОБА_1 у призначенні пенсії було відмовлено на підставі ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач фактично проживає за межами України, реєстрація місця проживання на території України відсутня (а.с.25-26).
Правомірність та обґрунтованість відмови відповідача у призначені позивачу пенсії за віком є предметом спору переданого на вирішення суду.
Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином уповноважені державою органи не можуть на власний розсуд ухилятися від реалізації наданих їм повноважень, але й не мають права виходити за межі, встановлені законодавством.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.
Відповідно до ст. 24 Конституції України: громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Між Україною та Ізраїлем відсутній міжнародний договір, який би передбачав виплату пенсії позивачу під час її проживання в Ізраїлі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно з п.2 рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Положення п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність 07 жовтня 2009 року.
Отже, позивач, проживаючи за межами України та будучи громадянкою України (а.с.7), має такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадян України.
При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, до зняття 02 серпня 2001 року з реєстраційного обліку, позивач була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.63).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 звернулась до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя з заявою про призначення пенсії відповідно до встановленого порядку, а відмова відповідача у призначені їй пенсії за віком, у зв'язку з тим, що реєстрація місця проживання її на території України відсутня позивач фактично проживає за межами України, є неправомірною.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 200, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя - залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2014 року у справі №334/8784/14-а(2-а/334/276/14) - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: В.Є. Чередниченко
Суддя: А.О. Коршун
Суддя: О.М. Панченко