26 травня 2015 рокусправа № 804/8055/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.
за участю представників:
позивача: - не з'явився
відповідача: - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2014 року
у справі № 804/8055/14
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Комунального підприємства «Міський трамвай»
про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць працевлаштування інвалідів,-
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Комунального підприємства «Міський трамвай», в якому просило стягнути з відповідача на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 259 189,00грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 77,76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не забезпечив та не здійснив працевлаштування інвалідів у відповідній кількості, що є підставою для сплати адміністративно-господарської санкції у сумі 259 189,00 грн. У зв'язку із несвоєчасною сплатою позивачем нарахована пеня у розмірі 77,76грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2014 в задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Позивач зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначає самостійне здійснення підприємствами працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, а ст. 18 даного Закону в свою чергу зобов'язує виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, створювати для працюючих інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Крім того, ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на яку посилається суд першої інстанції, встановлює обов'язок держави з працевлаштування перед інвалідами, а не перед підприємствами, що не виконали норматив. Також позивач зазначив, що відповідач не звільняється від обов'язку сплачувати штрафні санкції до відділення Фонду на підставі ст. 20 Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов'язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на підприємстві.
Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час і місце судового засідання сторони повідомлені у встановленому порядку.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Виходячи із даних, наведених відповідачем у звіті форми № 10-ПІ за 2013 рік (а.с.4), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично становила у звітній період 413 осіб, відповідно, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», повинна складати - 17 осіб. Фактично у 2013 році працювало 10 таких осіб.
Вказаний факт визнаний позивачем як невиконання нормативу та підстава для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій в сумі 259189,00грн. Через їх несвоєчасну сплату позивачем нарахована пеня в сумі 77,76 грн. за 1 день 16.04.2014 (а.с.5).
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.1 ст.19 цього Закону України для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч.5 вказаної статті виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
При цьому слід зазначити, що основним місцем роботи є місце роботи, де особа працює на підставі укладеного трудового договору із оформленням трудової книжки та занесенням до неї запису про працевлаштування.
Створення спеціального робочого місця для інваліда з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю - працевлаштування безробітного інваліда на наявне окреме робоче місце або наявну ділянку виробничої площі із здійсненням щодо них додаткових заходів з організації праці інваліда (пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) або працевлаштування безробітного інваліда на нове робоче місце або нову ділянку виробничої площі, що створені із здійсненням додаткових заходів з організації праці інваліда (встановлення основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) - постанова Кабінету Міністрів України № 1836 від 27.12.2006 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"».
Одночасно згідно ст.5 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012, який набрав чинності з 01.01.2013, держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.
До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення»).
Відповідно до п.п1 п.4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011р. №29, завданням Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів.
Згідно з ч.3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
При цьому суб'єкти господарювання зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
З огляду на наведене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
На роботодавця покладається обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати про попит на робочу силу (вакансії) органи працевлаштування інвалідів.
В свою чергу органи працевлаштування, взаємодіючи між собою та з роботодавцем, забезпечують надання інформаційно-консультаційних послуг щодо працевлаштування інвалідів та здійснюють таке працевлаштування.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач обов'язки зі створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування виконував у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства.
Протягом 2013 року відповідачем щомісяця подавалась звітність форми № 3-ПН - Інформація про попит на робочу силу (вакансії), в якій відповідач зазначав про наявність вакантних місць, в тому числі для працевлаштування інвалідів, зокрема, кондуктор, прибиральник, маляр, сторож (а.с.44-53, 85-88).
Відповідачем самостійно вживались заходи щодо пошуку осіб-інвалідів для працевлаштування через оголошення в засобах масової інформації, що підтверджено витягом з газети «Робота та кар'єра» № 1 від 15.01.13, № 19 від 28.05.13, № 6 від 19.02.2013, № 14 від 16.04.13, та шляхом розміщення оголошень в рухомому складі підприємства, що підтверджується долученими до матеріалів справи аркушами зі світлинами (а.с.69-73).
Також, як вбачається з матеріалів справи, Криворізьким міським центром зайнятості до КП «Міський трамвай» у 2013 році направлялися інваліди для працевлаштування, всі направленні інваліди робочої групи прийняті та офіційно оформлені на робочі місця у КП «Міський трамвай», випадків безпідставної відмови відповідачем у прийнятті інвалідів на роботу протягом 2013 року не було. (а.с.58-68).
Самостійно інваліди до відповідача з приводу працевлаштування не звертались.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів.
Сам по собі факт відсутності працевлаштованих інвалідів відповідно до нормативу, не є безспірною підставою для відповідальності, оскільки у разі відсутності на обліку інвалідів, які мешкають на території, де знаходиться підприємство відповідача, і бажають працювати на вказаному підприємстві, не вбачається за можливе виконання законодавчо встановленого нормативу.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання.
Передбачена ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідальність за своєю суттю є господарсько-правовою відповідальністю, підставою для застосування якої є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У зв'язку з цим колегія суддів не вбачає підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату цих санкцій.
Суд першої інстанції під час розгляду даної справи в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Передбачені ст..202 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні. Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими у справі доказами і не є підставою для скасування постанови суду.
Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2014 року у справі № 804/8055/14 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.Ю. Добродняк
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко